Житомирський Автомайдан у Донецькій області попросив розвідників знайти бійця, щоб передати посилку від батьків

18 жовтня активісти громадської організації «Автомайдан-Житомир» в черговий раз відвезли гуманітарну допомогу на схід України. Цього разу вони порадували гостинцями не лише наших земляків-військових, які нині беруть участь в АТО, а й навідались з солодощами, теплим одягом та необхідними речами до місцевих дітлахів.

Про поїздку Житомир.info розповів керівник ГО «Автомайдан-Житомир» Олександр Таргонський.

«Цього разу ми виїжджали з Житомира не одні, а з нашими товаришами – активістами з Тернополя. По дорозі забрали допомогу від киян, які дізналися про наші поїздки і також вирішили долучитися – передали 16 пакетів теплих речей дітям та військовим. Їхали двома житомирськими бусами, завантаженими доверху, в напрямку містечка Дебальцеве.

У Артемівську нас зустрів і всю дорогу супроводжував Володимир – розвідник з Житомира. Дякуючи супроводу, ми не блукали і не затримувались на блокпостах.

В першу чергу, ми заїхали в розташування 54-го окремого розвідбатальйону з Новограда-Волинського. У них вивантажили продукти, теплі речі, адресні посилки, а також те, що вони просили – намети, буржуйки, рюкзаки, оптику.

Житомирські діти передали листи військовим

Жіночка з Житомира постійно допомагає військовим, їй передали дуже дорогі термошкарпетки і вона попросила передати їх особисто військовим. Ми віддаємо ці коробки командирам, а ті кажуть: ні – це не командирському складу, ці шкарпетки потрібніші тим, хто на БТРах, чи тим, хто на блокпосту стоїть.

Під час виставки біля «Глобалу» медовари передали військовим 10 пляшок медової настоянки. Також дехто з житомирян купував у них мед і відносив у наш автомобіль. Мед ми завезли і військовим, і діткам.

Але найбільше військові були раді звичайним скобам. За зібрані в скриньку гроші ми купили більше 400 штук. Ви не уявляєте, як хлопці були ним раді. Справа в тім, що ліс їм завезли для землянок, але кріпити бруси не було чим. Також привезли їм дві добротні буржуйки.

Втім основний вантаж цієї поїздки призначався для дітлахів. Спершу ми заїхали в одну школу. Але у вихідний день там нікого не було. Тож речі для них ми залишили військовим, які пообіцяли їх передати дітям.

Далі ми навідалися до школи-інтернату в селищі Миронівське. Дітей там теж не застали, бо у вихідний день їх відправляють по домівкам, а у будні вихованці цілодобово перебувають в інтернаті.

 Те що ми там побачили – реально «жесть»: приміщення – занедбаний «совдеп», усе ледве не розвалюється від віку та втоми. Шкода, що фотографіями усе це не передати.

У кімнаті ми залишили солодощі, іграшки, одяг і взуття, а в їдальню вивантажили продукти харчування: картоплю, цибулю, моркву, крупи, макарони, чай. Наші військові пообіцяли проконтролювати, щоб привезені речі та продукти дійсно дістались діткам і нікуди не роздеребанилось.

Далі ми відправились у саме містечко Дебальцеве, а саме у дитяче відділення міської лікарні. Туди привезли підгузки, засоби гігієни, частину продуктів харчування, іграшки, одяг. На вході ми зустріли жіночку з дитиною, які прийшли в лікарню провідати чоловіка. Ми запропонували і їй взяти речей.

Їдеш по Дебальцеве – це страх, на нашому шляху не зустрічалось жодного будинку чи паркану без отворів від куль. Але люди, не боячись, ходять вулицями. Втім, це важко назвати звичайним життям – о 19.00 годині усе зачинено, люди сидять по домівкам, ночують переважно в бомбосховищах. Навіть серед дня, коли ми там були, чутно було постріли з ПКВТ зі сторони залізничних колій, а коли у лікарні були – чули вибухи. Уже по поверненню додому зідзвонилися і нам розповіли, що вночі в тому районі знову був масовий обстріл, стріляли з мінометів.

Потім ми проїхались по блокпостам, адже у нас були адресні посилки нашим землякам, які служать саме поблизу Дебальцеве. По дорозі роздавали військовим цигарки і найнеобхідніші речі. Було без пригод. Хоча саме там є один блокпост, який контролює дуже важливу транспортну розв’язку – де розходяться три дороги: на Луганськ, на Донецьк та в напрямку Росії. Наш супроводжуючий розповів, що цей блокпост – ласий шматок для противника і вони не припиняють спроб взяти над ним контроль. Тому там щодня зосереджується усе більше і більше сил.

Щодо настрою наших військових, суттєвих змін я не помітив. На блокпостах, як і раніше, усі готові стояти до кінця. Нас усю дорогу супроводжував розвідник Володимир з Житомира. Він каже: ось мені вже 50 років, є бізнес, є родина, діти усі влаштовані. Здається, навіщо мені ця війна? Але приїду додому, день-два побуду і тягне назад. Його і брати до армії не хотіли через вік, але він домігся свого, стояв під Верховною Радою, щоб його взяли на фронт, і тепер він - старший розвідник в 54-у окремому розвід батальйоні.

Перед самим від’їздом з Житомира до нас прийшла родина і передала посилку своєму синові. Кажуть: ми не знаємо, де саме він служить, бо він про це не розповідає, але знаємо, що десь в районі Дебальцеве. Дали нам номер телефону, за яким можна його розшукати. Люди дуже просили передати йому особисто посилку. І ось ми попросили розвідників, щоб ті по прізвищу розшукали цього бійця. Ми поїхали до нього і передали передачу з дому, тільки попросили подзвонити батькам і розказати, що посилку з дому він отримав з рук в руки.

Потім заїхали у Слов’янськ, там тернопільчани передавали своїм посилки. Слов’янськ уже реально живе – відбудовується все, відновлюються фасади будинків, кафе, магазинів. Людей на вулицях дуже багато. Про війну нагадують лише розбиті будинки на околицях, пошкоджені дороги та багато військовослужбовців у місті.

Олександр Таргонський запевняє, що «Автомайдан Житомира» й надалі продовжуватиме свою волонтерську діяльність, збиратиме гуманітарну допомогу, купуватиме за благодійні кошти необхідні речі військовим та регулярно возитиме їх на Схід – тим, кому ця допомога потрібна: бійцям, дітям та простим мешканцям. Щоправда, за словами активіста, допомагати житомиряни стали все рідше.

«Наші автомобілі стоять поблизу «Глобала». Раніше місцеві мешканці активніше зносили туди продукти та речі для військових. Зараз стало значно гірше – і по речам, і по грошам у скриньках, їх зовсім мало. Востаннє за пожертви ми придбали на ринку скоби, яким так раділи вояки», - розповів Олександр Таргонський.

Житомир.info