Понад тисячу людей прийшли до Житомирського облмуздрамтеатру, щоб попрощатись з поетом, композитором, професором ЖДУ ім. Івана Франка та почесним громадянином Житомира Володимиром Шинкаруком.
Колеги розповідають - Володимир Шинкарук був людиною надзвичайного таланту.
«Відійшла у вічність велика людина. Ті хто навколо нього були, хто дотичний до неймовірного таланту Володимира Шинкарука, будуть пробувати вчитись - що таке жити без Володі Шинкарука і, я думаю, що це дуже непросто. Я не уявляю, як це буде для родини, я важко уявляю це і для себе», - каже викладач ЖДУ ім. Івана Франка Віктор Мойсієнко.
Під час прощання донька Володимира Шинкарука Ірина розповіла, яким був за життя її батько.
«Він дуже любив життя, його життєвим кредо було - не пропустити, не пропустити нічого хорошого, нічого світлого нічого, про що можна було б жалкувати. Я хочу подякувати від його імені і від імені усієї нашої родини усій громаді Житомирщини, всій Україні за молитви за нього, за ту кожну краплинку крові, яку здавали на те, щоб його зберегти і зберегти його життя. Повірте, ми це дуже-дуже цінуємо. І я хочу подякувати усім лікарям, які доклали максимум зусиль для того, щоб він жив», - сказала Ірина Шинкарук і прочитала вірш, написаний декілька днів тому:
Сонце стоїть біля наших дверей,
Весна набирає сили…
Я наркозалежний – від добрих людей,
Що колом любові
мене оточили…
Роки пилом спадають до ніг,
Рікою стікають до краю…
Я наркозалежний – від друзів своїх,
Що й досі від смерті
мене вберігають.
