Четвертий вихід прем’єрної «Хануми» на підмостки Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім. Івана Кочерги відбувся 6 грудня ц.р. Відповідальність за попередні і наступні витівки відомої свахи із 132-річним стажем взяла на себе Наталія Тімошкіна − художній керівник закладу, заслужений діяч мистецтв України, режисер-постановник найновішої на сьогодні сценічної роботи 71-го сезону 2014-2015 рр. Вона сміливо це визнала під кінець дійства, впевнено та ефектно пританцьовуючи.
Декілька слів про автора п’єси. Грузинський драматург Авксентій Антонович Цагарелі (1857-1902), який виступав також як режисер, актор, написав «Хануму» зовсім молодою людиною: йому було не більше 25-ти. А перша її постановка датована 1882 роком. Твір, який багатий на кумедні ситуації, влучні репліки, із цікавими водевільними, але не такими простими, як може здатися на перший погляд, персонажами, став надзвичайно популярним серед режисерів багатьох театрів у різних країнах. Не дивно, що і в Житомирі до нього виявила інтерес п. Тімошкіна, запропонувавши своє бачення. Ймовірно, вистава «Ханума» надовго затримається в репертуарі театру ім. Івана Кочерги, тому що видовище, яке створено спільними зусиллями всього колективу під керівництвом п. Тімошкіної, яскраве, дотепне і динамічне. Режисеру вдалося чудово представити масові сцени, уникнути банальної шаблонності в мізансценах, гармонійно поєднати всі елементи дійства.
Почнімо зі сценографії. Головний художник театру Валерій Кулавін вкотре здивував нестандартним рішенням: літери грузинської абетки перетворюють кін на Авлабар (район Тбілісі, до 1936 року − Тифліса). Виявляється, що з літер можна складати не тільки слова. Із літер творяться інтер’єри, речі… А от неповторні транспортні засоби багатого купця Микича Котрянца і молодого князя Коте Пантіашвілі виконані в іншій стилістиці і з винятковим почуттям гумору! Широка ерудиція, вишуканий смак, оригінальність мислення, тонке відчуття драматургічного матеріалу характеризує творчу манеру п. Валерія, який є знаковою постаттю культурного простору України. Справжні театрали обов’язково згадають його чудову сценографію в «Украденому щасті» (реж. Н. Тімошкіна) і не тільки. До речі, в цьому ж спектаклі тоді ж про себе впевнено заявила балетмейстер Анна Перепелиця.
Отже хореографія. Значною мірою позитивне враження від спектаклю склалося завдяки самовідданій праці всіх акторів у репетиційному класі під керівництвом п. Анни. Титанічні зусилля дали результати. Артистів драми тепер можна вважати артистами балету! А артисти балету заслуговують найкращих компліментів. Танцювальні номери вражають і є такими доречними під час перестановок літер-декорацій. Талановитій Анні Перепелиці залишається побажати нових творчих здобутків і комфортних (у всіх розуміннях) умов для роботи.
Музичне тло вистави творили хор (хормейстер Алла Кушнір) і оркестр (диригент Анатолій Сергєєв, соло на барабанах Олександр Горлицький). Безумовно, хор, оркестр стали повноправними учасниками дійства. Адже без професійного виконання мелодій композитора Гії Канчелі на успіх годі сподіватися. Варто було б після вистави назвати всіх, хто натхненно відпрацював у ямі… оркестровій.
Трохи про динамічність. «На одному диханні» – так можна охарактеризувати відчуття після вистави, яка триває майже три години (з перервою між діями). Плину часу не помічаєш, але іноді хотілося, щоб актори трохи пригальмували, сповільнили темп «на поворотах» і тоді чудові репліки, які давно стали афоризмами, прозвучали б більш виразно.
Правда, для більшої виразності артистам драми крім певного «гальмування» потрібно, мабуть, вправніше користуватися язиком і всім іншим, що потрібно для чіткої артикуляції, так, як вони навчились володіти ногами. Характерний акцент, який передбачений режисерським задумом, відтворювати не так і просто. А може, відмовитися від нього? Не акцентом єдиним варто створювати настрій і підкреслювати дотепність реплік. І може, для «колориту» такого рівня буде достатньо дуже вже видовищних носів? Хоча, якщо є бажання тренуватися – тренуйтесь, але результат донесіть до останнього ряду балкона. І ще про тренування. Тренуватись варто комплексно, тобто, всім організмом. Можна вдома. А можна і в тренажерному залі. О! Ця сцена в лазні! Скільки непочатої роботи для вдосконалення тіл ти продемонструвала!
І про індивідуальні акторські внески в загальну справу тотальної «ханумізації» Житомира. Найяскравішою в четверте пришестя «Хануми» була… Кабато, запекла конкурентка найкращої свахи Тифліса Хануми. І не тільки тому, що одяг її був у червоних тонах, а тому, що з.а. України Оксана Павлова «горіла» на роботі: вона була різна, вона була пластична, темпераментна, вона була жива і по-справжньому боролась за клієнта. Погляд виразних очей «дострілював» до балкона і важко було причепитися до її сценічного мовлення. Саме в неї повинен був би закохатися Акоп наперекір задуму Цагарелі...
Олена Білошицька-Костюкевич, блог на Житомир.info
