Верховна Рада України лише 27 січня 2015 року ухвалила постанову, якою визнала Російську Федерацію державою-агресором. Тобто майже через рік після фактичного вторгнення російських військ на територію України, законодавчий орган відреагував відповідним актом – пише у своєму блозі на Житомир.info керівник житомирської юридичної фірми Олексій Ясюнецький.
«Як на мене, це не просто запізніла реакція, а кричущий приклад млявості народних обранців у питаннях кваліфікації дій держави-агресору. У лютому цього року я звернувся з інформаційним запитом до Мінюсту, де поставив питання: - які заяви і коли подавалися до міжнародних судів з приводу агресії Росії? Також у запиті попрохав надати копії цих звернень з додатками. У відповіді, яку мені надали після повторного звернення, за класичним чиновницьким стилем, багатьма словами висловлено мінімум інформації», - пише Ясюнецький.
У відповіді Мінюсту зазначено, що Україною подано до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) три заяви за якими було порушено міждержавні справи: «Україна проти Росії», що присвячена кримським подіям, «Україна проти Росії ІІ», яка стосується фактів викрадення влітку 2014 року на території Донецької і Луганської областей дітей-сиріт та спроб їх вивезення на територію Росії та «Україна проти Росії ІІІ», яка подана до ЄСПЛ в інтересах сина Мусафи Джимілєва – Хайсера Джеміліва щодо незаконного його тримання у сімферопольському СІЗО.
«Отже за рік війни Міністерство Юстиції України спромоглося лише на три заяви до ЄСПЛ. Обставини, що стали приводом до звернення безперечно потребують відповідного реагування. Але Росією скоєно набагато більше злочинів, яким повинні надати оцінку міжнародні судові установи. Крім Хайсера Джимілєва є ще Надія Савченко, Олег Сенцов та сотні українських військових полонених та цивільних, які знаходяться в катівнях російських терористів. Російські найманці та військові продовжують убивати українських громадян. Вчинення цих злочинів має бути належним чином зафіксовано, щоб у подальшому ці обставини буди предметом розгляду в міжнародних судах», - вважає юрист.
Він зазначає, що Мінюст не надав копії заяв до ЄСПЛ, пославшись на застосування судом принципу конфіденційності щодо справ «Україна проти Росії» та «Україна проти Росії ІІ».
«Слід зазначити, що крім ЄСПЛ, який не встановлює фактів агресії є й інші судові установи, що мають повноваження карати злочинців та надавати кваліфікацію діям агресора. Наприклад – Міжнародний Суд ООН, Міжнародний кримінальний суд у Гаазі (визнано Україною юрисдикцію згідно поставно ВРУ від 04 лютого 2015 року). Втім, з відповіді Мінюсту вбачається, що принаймні станом на 11 лютого 2015 року, до цих установ Україна не зверталася. Також відсутні дані про подання майнового позову щодо відшкодування завданих Росією збитків. Хоча у липні минулого року міністр юстиції Павло Петренко заявляв, що сума збитків від анексії Криму зросла до 1.18 трлн. гривень. Залишається відкритим питання, - чому досі Україна не подала відповідний позов про стягнення цих збитків? Тим більше, як засвідчив досвід компанії «ЮКОС», отримати позитивне рішення у третейському суді Гааги про стягнення збитків заподіяних Росією цілком реально. Нагадаю, що сума до стягнення за цим позовом є рекордною і дорівнює 50 млрд. доларів США. Звісно можна сумніватися у виконанні цього рішення. Але особисто я цього скепсису не поділяю, оскільки у ході виконання цього рішення можливе звернення стягнення на майно держави Росія, яке знаходиться за кордоном. Адже Росія приєдналася до Конвенції «Про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень». У будь-якому випадку наявність позивного рішення на користь України буде встановленим юридичним фактом, який визнаватиметься міжнародним співтовариством і зафіксує в історії протиправні дії Росії», - зазначає Олексій Ясюнецький та робить висновок, що на даний час в Україна має проблеми з якісним юридичним захистом у міжнародних судах.
Пропозиції юриста щодо поліпшення ситуації читайте у блозі.
