Їм нема часу на хатню роботу, бо цілими днями зайняті шиттям. Житомирські пенсіонерки вже кілька місяців поспіль із дня у день шиють різнобарвні сімейки військовим на передову. Тепер окрім спідньої білизни взялися за пошиття подушечок і рукавиць для танкістів, а ще в’яжуть шкарпетки.
«Ми їм шиємо від душі. Хлопці дякують, навіть дзвонили з такою радістю. Цю радість ми приймаємо, але не можемо, сльози на очах, що це наші діти так стараються захищати нашу Україну», - каже волонтерка Ніна Рачкінда.
«Ми думали, ну пошили хлопцям пару трусів і на тому все. Але почали хлопці дзвонити нам зі сходу дякувати. Я трубочку підняла, мені кажуть: це фірма «Трусєля»? Я думала, що це чийсь жарт. Чую, чоловіки сміються і кажуть, що ми вам дуже вдячні. Треба, шийте і ми будемо дуже вдячні. Якщо можливо, щоб такі тканини були веселі, щоб хлопці відволікалися морально і ми почали такі тканини підбирати», - розповідає керівник благодійної організації «Турбота про літніх» у м. Житомирі Таїсія Войцеховська.
Після того, як про бабусь заговорили журналісти, про них дізналися і в Україні та за кордоном.
«Ой, вже взнали. У мене дочка в Москві, вже мені дзвонять, що ми тебе бачили по інтернету, яка ти молодець, що вдома не сидиш. Я ж одна живу. Я отак, люблю шити, чого б мені не пошити? Навіть 18 пар можу за день. Не втомлюєшся. Якщо любиш свою роботу, то ніколи не втомлюєшся», - посміхається 77-річна Олена Нечипорук.
Побільшало у «бабусиному батальйоні» і волонтерок. Багато хто бере роботу додому, аби пошити більше.
«Навіть серіали вже не дивимось, а дивимось новини. Дивимось і плачемо, і переживаємо, і молимось за цих дітей, щоб вони живі, здорові всі поприходили. Це ж дуже велика біда у нас. Ми таке не знали, а тепер у себе наші браття на нас нападають. Колись вже вважали, що Росія - браття і сестри, а зараз таку біду роблять нам. Тому ми допомагаємо нашим хлопцям, як можемо», - каже волонтерка Тамара Бех.
Спершу бабусі шили зі своєї тканини, тепер її приносять небайдужі. Цього листа надіслала 72-річна жінка із Сумщини.
«Я не вмію шити і в’язати, а тільки молюся за всіх, хто в АТО. Мій внук теж в АТО. У нього двоє дітей. Він розрахувався з роботи і в січні пішов за контрактом в АТО. А нам сказав «Хто, якщо не я?», - зачитує лист волонтерка Тетяна Андрієнко, - «разом з листом була посилка. В посилку вона вклала тканину і нитки, щоб ми на зиму в'язали воїнам рукавиці».
Пенсіонерки не відмовляються від жодної допомоги для військових. Раді прийняти тканину усіх кольорів, нитки для в’язання, старі джинси і м‘які іграшки. А ще з нетерпінням чекають, коли бійці з перемогою повернуться додому.
