Перш ніж розповісти читачам, чому змінили назву вулиці Шелушкова, дамо коротку історичну довідку про топоніміку (систему назв вулиць, провулків, майданів та ін.) Житомира. Слово Георгію Мокрицькому:
«У середньовічному Житомирі назви вулиць народжувалися цілком природно і були вмотивовані. Вони виникали від імен (прізвищ) власників будинків чи садиб на цих вулицях: Прохорівська, Семенівська, Молчанівська та ін. або від напрямку, в якому вела вулиця: Київська, Велика і Мала Бердичівські, Велика і Мала Вільські, Чуднівська, Любарська, Левківська, Троянівська тощо. До вмотивованих належали Західна, Східна, Зарічанська, Гімназична, Базарна, Хлібна, Монастирська, Лютеранська, Іподромна тощо. Адже кожна назва уособлювала місцевість,яка і віддзеркалювалась у слові – західна чи східна межа міста, місцина за річкою, гімназія, базар, хлібний базар (Житній), монастир, лютеранська церква, іподром тощо.
Однак уже в першій половині ХІХ століття народну назвотворчість поступово замінює врегульована – з боку влади. Цей процес адміністративного тиску формалізується і політизується, з’являються абстрактні топоніми, на кшталт «чужих» компасних: Тульська, Орловська, Тамбовська вулиці, які, крім Московської (до недавнього часу), слава Богу, не прижилися.
На жаль, після більшовицького перевороту 1917 відбулося тотальне перейменування більшості житомирських топонімів, і цей процес тривав аж до 1978. Причому майже всі нові назви не були пов’язані ні з самим містом, ні тим більше з вулицями чи провулками, до яких ці назви причепили. Топонімія Житомира, по суті, була перетворена на своєрідну «дошку пошани» комуністичному режиму і мусила відтепер нести зовсім не притаманний їй чужий інформаційний тягар.
Відтак поступово в Житомирі було знищено 180 історичних назв із їх загальної кількості – 189! А деякі вулиці зазнали на собі перейменувальних експериментів по п’ять-шість разів. Скажімо, нинішня вулиця Бориса Тена, названа на честь видатного поета-перекладача, який жив на ній, мала п’ять назв. До 1917 – Кашперовська – за ім’ям власника хутора, до якого вела. Потім більшовики нарекли її іменем французького комуніста Андре Марті, який не те що не був у нашому місті, а й напевно ніколи не чув про нього взагалі. Потім вона стала Сталінградською, потім, на зло попередній назві, її охрестили іменем ХХII з’їзду КПРС, того самого, що поклав край культу Сталіна. А назва була справжнім топонімічним монстром, своєрідним «партократонімом» і складалася, якщо розшифрувати абревіатуру, аж із дев’яти слів!
Після утворення в 1982 комісії з питань топоніміки при Житомирському міськвиконкомі її діяльність поступово набула системного характеру і в наступні роки почала визначати характер, тематику назв нових і перейменованих вулиць. У 1990-х все було поставлено на свої місця: відроджено найбільш цінні історичні назви, надано імена десяткам нових вулиць і провулків, що пов’язані з містом історично. Тобто топоніміка Житомира повернулася на якісно новому рівні на той шлях, яким вона формувалася і розвивалася ще наприкінці ХVІІІ століття.
Топоніміку Житомира не можна розглядати ні як застиглу систему назв, ні як своєрідну «дошку пошани» режиму чи певного часу. Вона вічно жива, як і саме місто. Звичайно, щось у ній змінюється, це відкрита інформаційна система, яка збагачується новими номінаціями, а не періодично бездумно замінюється. Топоніміка – це мова міста, мова землі. Бажання почути її, правильно сприйняти – це природне патріотичне прагнення кожного городянина».
(Далі буде)
Олександр Гуцалюк для Житомир.info
