З дитячих казок ми пам’ятаємо, що Баба Яга – це злий персонаж. Проте так не вважає викладачка Житомирського державного університету імені Івана Франка Олена Юрчук. Більше того, вона зібрала колекцію цих містичних персонажів, що вже перевалила за сотню екземплярів.
З’явилася колекція спонтанно, проте швидко стала частиною Олениного життя.
«Починалося все з того, що просто стягувалися різні фігурки. Як це інколи буває: хтось зайчика подарує чи ще щось… І от вони стояли, а рука не підіймалася викинути чи сховати у коробку. А потім я проходила містом і, не повірите, у вітрині будівельного магазину побачила ось таку даму. І все. Оце вона найперша. Саме вона зачепила мене гарбузиком і всією своєю зовнішністю. Власне, з цього й почалася колекція».
Колекція різноформатна: у ній присутні фігурки, ляльки, вишивки, малюнки, свічки, годинник, книги…
«Спочатку збиралися речі, які було легко дістати: це були заводські ляльки, які є майже у кожній колекції. Чим колекція ставала більшою, тим набувала унікальності. До ляльок додалися й інші речі: колега подарувала книжку про Бабу Ягу, подруга – годинник. Я сама й не помітила, як колекція виросла і мені почали більше дарувати, ніж я сама купувати. За великим рахунком, я вже збираю те, що мені дарують».
Олена запевняє, що бабці не символізують зло, а мудрість і знання. Їх вона називає «мої дівчатка».
«Коли хтось приходить і каже: «О, Боже, так це ж зло!», я кажу: «Та ні, мої дівчатка». Тому що Баба Яга все таки амбівалентний образ. Тобто ми звикли, що вона випробує, обдурює героїв у казках. А насправді вона і допомагає, і рятує. Якщо сягати давнини, то це просто жінка, яка була наділена особливим знанням, відала. Берегиня роду під час матріархату. Та, яка мала найбільші знання. Тому вони не страшні. Вони, як на мене, добрі»
Проте баба-яга на те й Баба Яга, тож без цікавих випадків із ними не буває.
«Більшість із цих ляльок – з батарейками, і вони страшно регочуть. Але я їм майже всім ампутувала той орган, який відповідає за процес реготання, тому що коли на вулиці гроза, вони, буває, вмикаються. Коли серед ночі почуєш такий звук, то трохи моторошно»
У колекції представлені екземпляри з багатьох регіонів України і навіть з-за кордону: Слобожанщина, Херсон, Нью-Йорк, Сімферополь, Алушта, Київ, Житомир, Карпати. Про кожну бабу-ягу Олена має що розповісти:
«Ось з цією дамою пов’язана історія – вона до мене прийшла із Сімферополя за тиждень до анексії Криму».
«Ця дама – з Америки, так американці бачать, хоча називають вони їх «відьмами».
«Є з далекого минулого. Вони – унікальні, тому що це гумові радянські іграшки. Подруга їх колекціонує, і подарувала мені».
«Оце вже роботи на замовлення. Підбираються фактура тканини, декор, обличчя формується під бачення замовника. У мене вийшла така дівчинка. А унікальна вона тим, що схожа на мою подругу, якій неодноразово казала: «Аня, ти будеш така, коли постарієш».
«Є роботи, які сьогодні для мене дуже дорогі, тому що подаровані моїми дипломницями різних років випуску. До прикладу, одна з них зробила для мене ось такі вишивки. У свої роботи вона щоразу додавала щось від мене. Ще одна дипломниця зв’язала мені таку бабцю, а до неї – і ступу. До речі, це єдина бабця, яка має ступу. Картина – це теж подарунок студентки, яка разом із дітьми під час практики у школі намалювала таку гарну бабцю для мене».
«Ще є речі зовсім трешові. От як ця бабця. Просто так зайшла в «Глобал», там лежала купа якихось цяцьок і серед них – вона, спідничкою догори. Я спочатку подумала, що це навряд чи бабця, але дивлюся – а у неї ж мітла! Думаю, ну напевно все ж бабця. Витягла – дійсно, вона».
«Ще є така бабця-дзвіночок, яка дражниться: у неї вилазить ось так язичок».
«Є «серіальчики». Анатомія у них однакова, але вони трішечки різні. Яким чином з’являються ці серіальчики? Я купую одну, а потім несподівано починають дарувати і власне дарують такі самі. Ось, до прикладу, бачите, дві однакових дівчини? Ось ці дві бабці – теж. Тобто, коли дарують, не знаючи, що у мене є. А для мене повторення теж цінне: нічого страшного, хай будуть однакові подруги».
«До речі, задля гендерної справедливості та врівноваження жіночого та чоловічого мені подарували ще й козака-характерника, щоб він оце жіноче кодло тримав у руках».
«Це такі дами, яких тяжко назвати бабцями. Але мені вони видалися саме такими, тому я їх придбала і вони… стали бабцями».
«Ось ця лялька-оберіг. Ну не піднімається ж язик назвати бабцею. А насправді це теж вона є. Берегиня дому».
«Є лякалки – бабці, які вилазять з коробки, якщо її відкрити. Така лякалка... І ось ще страшніша: вона вже як вилазить, то вилазить, – велика лякалка».
«А це – дівчатка-підлітки, які ще тільки стануть бабцями»
«Ну, і, звичайно, улюблена. Мабуть, том, що найважче мені дісталася. Я довго намагалася її купити, а мені не продавали, бо вона була оберегом магазину, а ще трохи пошкоджена: у неї ніс відбитий і губці. Та трошки клею – і як новенька».
Фото Анни Максимової
