І Ви знаєте, вони по-своєму праві! Зверніть увагу на марки пожежних автомобілів: ЗІЛи сто тридцяті і стотридцять перші. Такі завод імені Ліхачьова не випускає вже давненько. У підрозділах обласного управління МНС нараховується 220 пожежних і спеціальних (для проведення рятувальних робіт) автомобілів. Багато це чи мало? У нашій області 1674 населених пунктів. Великі і маленькі. Легше порахувати по місцевих радах народних депутатів. Вони вже точно є в кожному більш-менш живому селі. Рад 656. Арифметика для третьокласника: одна пожежна машина на ТРИ(!) «живих» села, міста і міські райони...

Далі не менш «цікаво». З цієї червоно-білої автоколони 50%, тобто трохи більше ніж 110, «пожарок» прослужили більше 30 років,  ще значна кількість – більше 10. За останні два роки було списано 19 найдревніших ветерани. Це ті, котрим ніяка реанімація вже не допомагала. На їхнє місце прийшло всього 6 новеньких авто. Низький уклін обласним і міським керівникам. Якщо тенденція збережеться, то рятувальники незабаром пересядуть на кінно-бочковий хід, і будуть радувати обивателів хвацьким іржанням і цокотанням підков по асфальті.

З такими «золотими» фахівцями, які служать у підрозділах МНС, ера «червоного коня», є надія, не наступить. 12 автослюсарів працюють у службі матеріально-технічного забезпечення Головного управління. Цілодобово реанімують вони залізних ветеранів. Кращі з кращих – це Юрій Харитонов, Ігор Бондарчук. Їм доводиться не просто – робота проходить в самих складних умовах. Адже значна частина запчастин і агрегатів, необхідних зразків, знята з виробництва ще в часи розпаду СРСР. Але і вони не справилися б, якщо б не умільці-водії в частинах. У пожежних підрозділах згідно штату немає слюсарів-ремонтників. Машини, що потребують ремонту, необхідно доставляти в майстерні обласного управління. Це величезні витрати сил, засобів і, головне, часу. От і пристосувалися водії своїми руками поточні ремонти проводити самостійно. Тому і проводять під капотом кожну «вільну» хвилинку. Як легенди, ходять по підрозділах розповіді, як Віктор Дяченко в непристосованих боксах частини практично з металобрухту зібрав «пожарку» і повернув її на чергування.  Або як Михайло Глушак «набив» руку на фарбуванні еменесівських машин до такого ступеня, що на стажування до нього готові записуватися профі з СТО.

Андрій Левківський, виконуючий обов'язки начальника пожежної частини технічної служби, з запалом розкривав секрети «таємних ходів», направлених на підтримку боєздатності техніки. Ремонтники практично до гвинтика використовували списаних залізних ветеранів на «лікування» тих, кому ще працювати. Окремі деталі робили власноруч. Деякі вузли й агрегати добували правдами і не правдами в суміжних організаціях. І все це не для себе, не для прибуткового бізнесу – це для того, щоб не соромно було в очі людям дивитися, якщо раптом пожежний автомобіль не прибув по виклику через поломку.

Не все так смертельно, завіряє Костянтин Кондратюк, заступник начальника управління матеріально-технічного забезпечення. Треба тільки на держрівні підняти питання про фінансові пільги для МНС. Це нонсенс, коли для рятувальників на спецтехніку встановлюються ціни, як на комерційний транспорт. Коли через значне мито на імпортну техніку вони змушені відмовлятися від сучасних імпортних моделей та мати справу тільки з монопольним постачальником пожежних автоцистерн – заводом у Прилуках. А він уміло користується своїм статусом і не збирається знижувати ціну на техніку.