Валерій Городничий - артист оригінального жанру з Житомира, лауреат та дипломант багатьох фестивалів.
- Фокуси - рідкісне захоплення. Цікаво, звідки воно у Вас?
- Все почалося, коли тільки пішов в школу. Справа в тому, що ще з дитячих років я захоплювався спеціалізованими журналами «Юний технік» та «Наука і життя», які публікували матеріали про фокуси. І якраз звідти черпалася первинна інформація, при допомозі якої занурювався в тему. А якось прочитав в журналі «Техніка молоді» про Московський клуб фокусників, який об’єднував всіх ілюзіоністів Радянського Союзу. Не довго думаючи, написав їм листа. Отримав відповідь, а з часом - запрошення на Всесоюзний з’їзд фокусників, де ще глибше зміг оволодіти тонкощами цієї делікатної справи. Після цього пішло-поїхало: почав розробляти власні номери, сам провів два фестивалі в Житомирі. На сьогоднішній день у моєму арсеналі 3,5 тисяч фокусів тільки з картами.
- Виходить, фокусами почали захоплюватися ще в шкільні роки. Певно, й демонстрували їх в школі. Цікаво, як вчителі реагували на учня, який на перервах витворяв чудеса з картами?
- В принципі нормально. Всі знали, що я не граю в карти, лише показую фокуси. Тому мої здібності почали застосовуватися навіть на вечорах відпочинку, тобто, у позаурочній роботі.
- А що таке Ваші фокуси у своїй суті, чи немає якогось шахрайства?
- Спритність рук, і нічого більше. Я не використовую спеціальних реквізитів, які дають ефект ілюзії. А руки мої? Руки як руки, хоча певну особливість мають, бо музикальні. Свого часу я грав на гітарі, що й відобразилося на пальцях. А упродовж багатьох років вони тільки підтримуються у формі завдяки постійній практиці фокусів, котрі стали доброю частиною мого життя.
- Чи граєте в карти на гроші?
- Борони Боже: ніколи не грав на гроші. Тому що добре пам’ятаю, якщо людина грає в карти на гроші, за це рано чи пізно б'ють канделябром по голові. А пропозицій «накосити» за одним заходом вистачало, особливо в буремні 1990-ті. Гарантували все, навіть охорону автоматників під час гри. Проте я завжди відмовлявся від спокуси.
- А чи можна з допомогою фокуса зняти з руки глядача, наприклад, годинник, чи просто витягти у нього гроші?
- Проблем ніяких. У цьому можете самі переконатись, поглянувши на вашу ліву руку, де перед нашою розмовою був годинник. Погляньте, є? Отож бо: спритність рук, і нікого шахрайства. Ось Ваш годинник, забирайте.
- Які фокуси є гвіздком Вашої програми, і якими картами користуєтесь, чи звичайні вони?
- Особисто для мене всі фокуси однакові. Але глядачам чомусь подобається номер, коли на їх очах вся колода перетворюється в однотипні карти, а потім повертається до попереднього стану. А карти абсолютно звичайні, працюю навіть тими, що глядачі мають. Ще раз наголошую, що секрет весь у спритності рук.
- Як народжується фокус, і чи маєте кумирів?
- Знаєте, буває по різному. Іноді ідея народжується, коли просто іду по дорозі та помічаю те, за що можна зачепитись. А далі справа техніки: помічене кладеться в основу (загалом існує близько 30 ілюзіоністських ефектів, навколо яких створюються сотні тисяч фокусів), і народжується якийсь новий номер. А буває і таке, що уві сні народжується ідея.
Стосовно кумирів - таких не маю. Хоч визнаю майстерність Коперлфілда, українського ілюзіоніста Олександра Морозова та багатьох інших. Хочу підкреслити, що вітчизняні фокусники нітрохи не гірші зарубіжних. Питання тільки у потужній рекламі, яку можуть дозволити собі зарубіжні колеги.
- Чи затребуване Ваше мистецтво у Житомирі, і чи маєте мрію?
- Мої виступи чомусь більшим успіхом користуються в Західній Україні. А житомиряни, скажімо, на різних вечоринках обходяться без фокусів, що пояснюється, думаю, відсутністю коштів на такі розваги. А щодо мрії? Не погано було б створити в Житомирі студію, де підростаюче покоління могло б оволодівати ілюзіоністським мистецтвом. Думаю, це і є моя мрія.
Федір Підкопитний
