Україна

Формат украинской оппозиции: грабли-2012

20 березня 2012, 12:28

Формат походу на вибори опозиції, або ж, як у 2006, "демократичних сил" перед кожними парламентськими виборами щоразу чомусь розглядається як абсолютно нова тема.

Справді, постановка питання від кампанії до кампанії дещо модифікується, враховуючи зміни закону про вибори – коригуються прохідний відсоток, наявність мажоритарної системи, можливість утворювати блоки, тощо.

Проте за останнє десятиліття накопичено досвід, який не враховувати нераціонально. Він свідчить, що питання не лише в тому, як "увійти" у вибори. Оскільки життя не закінчується днем оголошення результатів, то за цим питанням неминуче постає ще два.

Перше – чи здатен "спільний список" діяти в рамках єдиної парламентської фракції та виконувати спільну програму.

Друге – яких організаційних форм надалі набуватиме це співтовариство.

Щоб спрогнозувати, як події можуть розвиватися за тих чи інших варіантів, не зайве нагадати про те, як вони уже розвивалися раніше.

Рік 2002

Ситуація напередодні. Визначальними ознаками передвиборчого періоду були акція "Україна без Кучми", посилення ролі Адміністрації президента на чолі з Віктором Медведчуком, перехід ролі партії влади до СДПУ(о), "темники", касетний скандал, а також прем\'єрство та резонансне звільнення з цієї посади Віктора Ющенка.

Об\'єднання опозиції під вибори-2002 розглядалося як питання "життя та смерті" демократії в Україні. Провал демократів мав означати подальший відкат країни до авторитаризму, а успіх – стати кроком до просування кандидата від демократів на президентських виборах у 2004-му.

Вперше за роки незалежності демократичний табір мав політика, який міг претендувати на роль лідера.

Вибори. У липні 2001 року було оголошено про створення Блоку Віктора Ющенка "Наша Україна". Процес стартував у травні, коли УНП та НРУ запропонували Ющенку об\'єднати "обидва Рухи" та очолити найбільшу національно-демократичну партію.

До липня "ініціатива двох" розширилася до "ініціативи чотирьох", дещо розмившись при цьому ідеологічно. Тож у липні до блоку входили ще й ліберальна ПРП та щойно зареєстрована "Солідарність" Порошенка, формально – соціал-демократична.

А на момент підписання угоди про створення блоку він перетворився вже на так зване "широке демократичне об’єднання" – там були всі опозиційні партії, незалежно від ідеології та її наявності взагалі, структур та наявності партійного членства як такого.

Окрім чотирьох названих, туди увійшли також і "диванні" партії – ХДС Стретовича, КУН, РХП Поровського, "Вперед, Україно!" Мусіяки, ЛПУ Щербаня, Молодіжна партія Павленка. Про останні три було відомо хіба що одне: прізвища лідерів. А при формуванні списку Блоку з’явилася ще й група бізнесменів – за особистою квотою Ющенка, його персональні 20% списку.

Так було мінімізовано частку і вплив ідеологічних партій у блоці. Цей конгломерат здобув неймовірні як на той час для демократів 23,58% за партійними списками.

Тимошенко, яка тільки-но набирала обертів із власним проектом, у тій критичній для демократії ситуації все ж створила свій блок – "Батьківщина", "Собор", УСДП. Спираючись на рух "Україна без Кучми", вона розкручувала об\'єднання "Форум національного порятунку", активно підтягувала під нього партії та закріплювала за собою лідерство.

Втім, блок Ющенка обрав конструктивну позицію, яку через 4 роки не зміг продублювати БЮТ: не перешкоджати Тимошенко, а навпаки, закликати голосувати за неї, якщо з якихось причин людина не хоче віддавати голос за "НУ". У результаті БЮТ отримав стартові 7,26%.

Фракції. Від самого початку у фракції "НУ" існували групи – УНП, НРУ, ПРП, "Солідарності" та бізнес-крила. Влітку 2004-го, напередодні президентських виборів, ЛПУ вийшла зі складу блоку, бо Щербань на пост президента підтримував кандидата від влади.

У березні 2005 року, коли було створено "партію Ющенка" і фракція Блоку стала партійною фракцією "Народного союзу "Наша Україна", звідти виокремилися партійні фракції УНП та НРУ. БЮТ зберігав єдину фракцію.

Партійне будівництво. Логіка розвитку політичної системи вимагала укрупнення партій. У середовищі Блоку розглядалося два підходи. Перший – ідеологічний. Оскільки Блок був "широким об\'єднанням" партій із різною ідеологією – консервативною, ліберальною та соціал-демократичною, то логічно було на його базі сформувати саме три політичні сили, демократичні за своєю суттю, але різні ідеологічно.

На той час правоцентристські консервативні УНП та НРУ вже почали процес об’єднання структур "знизу". На основі ПРП могло формуватися ліберальне крило, а на основі "Солідарності" та "Батьківщини" – соціал-демократичне, яке поступово витісняло б з цього поля нащадків КПРС – комуністів та соціалістів.

Другий підхід – "партія з чистого аркуша". Тобто пишеться абсолютно нова програма, саморозпускаються існуючі партії, а їх члени на індивідуальній основі пише заяви до партії президента.

Віктор Ющенко, який в політику прийшов не з партійної структури, не дуже доборе розумівся на ролі такого чинника в партійному будівництві як ідеологія. Він був переконаний, що для створення партії достатньо лідера, який своїм авторитетом "здолає амбіції" керівників інших партій, об\'єднає всіх в одну структуру, а все решта, як кажуть, додасться.

Тож у 2005 році було створено "Народний Союз "Наша Україна". До нього на індивідуальній основі увійшли представники від всіх партій блоку, але при цьому не була ліквідована жодна з них – ні "Солідарність", ні Молодіжна партія, попри заяву про входження до НСНУ їх голів Порошенка та Павленка.

Таким чином замість оголошеної консолідації був утворений ще один суб\'єкт політичної діяльності. Його рейтинг напряму залежав від рейтингу її лідера – президента. Це був другий після "Батьківщини" знаковий лідерський проект. У ті ж дні було утворено ще одну партію – "Пора".

Рік 2004

Для підтримки спільного кандидата демократи – Блоки Ющенка та Тимошенко – об\'єдналися в Коаліцію "Сила народу" після того, як Ющенко дав гарантії в разі перемоги віддати крісло прем\'єра Тимошенко.

Таким чином задум 2002 року – об\'єднання демократичних сил в Блок Ющенка, а також вихід БЮТ окремою колонною (як дружньої сили) – увінчався очікуваним результатом: висуненням спільного кандидата на президентські вибори та його перемогою.

Рік 2006. Ситуація напередодні

Ющенко – президент, Тимошенко – прем\'єр. Президенту дорікають "любими друзями" та невмотивованими кадровими змінами, спрямованими, в тому числі, проти його найближчих соратників.

Глава секретаріату – Віктор Балога. Партія "Наша Україна", разом із президентом, стрімко втрачає рейтинг. Всередині парламентської більшості так і не була сформована єдина позиція з ключових питань на тему "яку державу будуємо".

Йдеться і про земельну реформу – розвиток агрохолдингів чи фермерства; робимо ставку на мале та середнє підприємництво чи великий бізнес; енергетична безпека – чи є вона пріоритетом, які зміни в національній економіці слід стимулювати для цього та які акценти розставляти в міжнародній політиці…

Не було єдності і щодо світоглядних та геополітичних позицій – як, наприклад, УПА, НАТО, розташування ЧФ Росії в Криму. Відтак більшість не має спільної позитивної програми і все більше свариться на рівні персоналій.

Вибори. Практика роботи в парламенті попереднього скликання продемонструвала, що в одній фракції, і навіть коаліції, навіть при спільно підтриманому президентові, дуже складно виробити погоджений план дій партіям з різним баченням розвитку країни, а також тим, які такого плану не мають.

Тож на наступні вибори окремо пішли: БЮТ ("Батьківщина" і УСДП – результат 22,29%), Блок "Наша Україна" (НУ, НРУ, КУН, "Собор", ХДС, Партія промисловців і підприємців Кінаха – 13,95%), Блок Костенка і Плюща (УНП, Партія вільних селян і підприємців Томича, "Україна соборна" – 1,87%), Пора-ПРП (1,47%, список очолив Віталій Кличко), "Свобода" (0,36%). Це були перші вибори на суто пропорційній основі.

Фракції. Закон закріпляв депутатів-списочників за фракціями блоків, за списками яких вони пройшли до парламенту, тож фракційна структура ВР була стабільна. Інтрига – у формуванні коаліції. Результат демократів дозволяв їм створити більшість лише за участі соціалістів – чого так і не сталося.

Лідер СПУ Мороз, який під час виборів позиціонувався як представник демократичного табору, обміняв свою "золоту акцію" на посаду спікера. Завдяки йому було створено іншу більшість – Антикризову коаліцію.

Рік 2007

Ситуація напередодні. Ющенко, рейтинг якого продовжував падати, все ще президент, але з серпня 2006 року прем\'єр уже – Янукович. У парламенті більшість має Антикризова коаліція. З ініціативи БЮТ парламент вперше достроково розпущений – представники блоку склали депутатські повноваження.

Вибори. Як і 2002 та 2006-го, БЮТ сформував свій список – "Батьківщина", УСДП. Результат – 30,71%. Інша частина демократичного табору знов блокувалася в "широке об\'єднання".

До блоку "Наша Україна" – Народна Самооборона" увійшли учасники об\'єднання зразка 2002 – УНП та НРУ, ХДС, новостворені "Наша Україна", "Народна Самооборона" (формально – на базі "Вперед, Україно!", але відтепер це – лідерський проект Луценка, фінансований Жванією), "Пора"; "Собор", "диванні" Європейська партія України та Партія захисників Вітчизни. Загальний результат – 14,15%.

Уже традиційно демократи уникали відповіді на запитання "за що?" – якими мають бути обриси держави – економічні, геополітичні, гуманітарні тощо, яку вони збираються будувати, отримавши владу.

За результатами виборів створено демократичну коаліцію. Тимошенко – знов прем’єр.

Фракції. Нова хвиля партійного будівництва, яка накрила учасників НУ-НС, стартувала з фракціювання. Починаючи з 2008 року, сформувалися групи "За Україну!" Кириленка, потім – "Єдиний центр" та "Фронт змін".

Серйозний клин між НУ-НС та БЮТ вбила проросійська позиція Тимошенко під час військової агресії Росії проти Грузії та щодо надання російській мові статусу офіційної. У той же період представники БЮТ не заперечували факту ведення переговорів про створення коаліції з Партією регіонів.

Партійне будівництво. Перед виборами представники президентського блоку обіцяли об’єднатися в одну партію, однак цікаво: всі члени першої п\'ятірки нині очолюють різні партії: Луценко – НС; Кириленко – тоді очолював НУ, зараз – "За Україну!"; Яценюк та Гриценко тепер – відповідно "Фронт змін" та "Громадянську платформу", Катеринчук – Європейську партію.

Окрім ФЗ, "Громадянської платформи" та "За Україну!", після виборів 2007 року утворилися також партії "Єдиний центр" та УДАР. Формально практично всі вони мають давнішу історію – бо утворені на базі раніше зареєстрованих, але невідомих широкому загалові.

І увесь цей час не припиняються розмови про необхідність об’єднання демократичних сил. Очевидно, на місці виборця логічно було б поставити під сумнів наміри до об’єднання тих політиків, які створюють нові партії.

Рік 2010

Так само, як після успіху на парламентських виборах 2002 року, 2006-го учасники Блоку Ющенка пішли окремо, не витримавши випробовування спільною роботою, – так і на президентські перегони представники демократичного табору, що 5 років тому привели до влади спільного кандидата, але також не витримали випробування спільною роботою, виставили кількох учасників.

Переміг Віктор Янукович. Кількісно потужна опозиція, якщо рахувати за кількістю штиків, які пройшли від БЮТ та НУНС до парламенту, почала розбігатися по інших фракціях та втратила координацію між собою.

Рік 2012

Ситуація напередодні. Вся влада в руках Партії регіонів: Янукович – президент, Азаров – прем\'єр, парламентська більшість працює з точністю машини. До її складу входять депутати-перебіжчики; найбільший їх постачальник – БЮТ (53 з обраних 156). Тимошенко та Луценко не на волі.

Створено Комітет опору диктатурі, який претендує на роль "офіційної опозиції". До нього увійшли "Батьківщина", "Фронт змін", Партія захисників Вітчизни, Європейська партія, КУН, НРУ, УСДП, "Наша Україна", "Народна самооборона", УНП, "Пора", ПРП, РХП, "За Україну!", ВО "Свобода", "Громадянська позиція", Українська партія та громадські об\'єднання (впізнається ФНП, тільки учасників побільшало).

Але КОД не монолітний: "ФЗ" та "Батьківщина" підтримали провладний новий закон про вибори, що обурило інших. Змінено правила гри: не буде блоків, бар’єр – 5%, а половина парламенту обиратиметься на мажоритарних округах.

Ведуться розмови про "об\'єднану опозицію" та єдиний список. На лідерство претендує Яценюк. Він уже повідомив, що об\'єднана опозиція вже сформувала єдиний список мажоритарних кандидатів.

"Ничто не ново под Луной"

Шляхів походу на вибори для політичних сил, що не ототожнюють себе із владою, як завжди, є два: "єдиний список" або "кілька колон". Другий із цих шляхів теж має як мінімум два традиційні варіанти – залежно від того, на якій основі формуються ці колони: "випадковій" та "ідеологічній".

За будь-яких варіантів треба чітко розуміти: в кожному разі учасниками процесу будуть ті ж особи, які вже брали участь у виборчих перегонах і здебільшого нині представлені в парламенті, причому вже не перше скликання. А це з великою імовірністю значить: якщо буде обрано один із тих шляхів, які апробовані за останнє десятиліття, то результат таких дій можна передбачити вже сьогодні.

Найбільш популярна в народі ідея – "єдиного списку" та "єдиного кандидата на округах" від опозиції, який би протистояв кандидатові від влади. Цей варіант традиційно закладає в основу принцип "проти кого дружити будемо?".

Як і в 2000-му, об’єкт – "президент" ("режим", "влада" або інші варіації). Однак відповідь на поставлене таким чином запитання не дає зрозуміти, а "що будує ця команда?".

Так само не дає зараз, як і після виборів 2002, 2007 і, врешті, 2004 років. Слід визнати, що попередні об’єднання демократів (як на парламентські, так і на президентські вибори) не мали позитивного результату бодай у середньостроковій перспективі.

До парламенту – обиралися, навіть урядову коаліцію створювали та свого кандидата в президенти приводили до влади – і що? Щоразу після виборів вся ретельно сконструйована будівля неодмінно починала сипатися. І це наводить на думку, що, певно, фундамент не той. Тому що фундамент "заточувався" для досягнення лише мети "набрати голоси на виборах".

А от наступна мета – задля чого демократичні сили планують привести до влади, наприклад, свого президента, тобто задля реалізації якої програми дій, – в 2004-му була сформульована лише в загальних, передвиборчих рисах "10 кроків на зустріч людям", де були обійдені всі можливі гострі кути – щоб нікого не лякати темами, непопулярність яких підтверджували соцопитування.

У підсумку ті, хто мав підтримати реалізацію програми президента, так і не змогли зійтися на етапі формування програми конкретних дій, які мали реалізувати оті цілком правильні 10 кроків. Адже досягати добробуту можна як за рахунок розвитку приватної ініціативи, так і за рахунок збільшення пільг. А це – дві великі різниці.

От і виходить, що далі потрапляння до парламенту стратегія таких "широких об\'єднань" не поширюється. Тож, враховуючи досвід попередніх аналогічних спроб, виглядає на те, що варіант "єдиної опозиції", який ніби видається єдино можливим в нинішній ситуації, є тупиковим.

…Утім, наче нічого досі й не відбувалося, лунає знайома лексика. "Логіка об’єднання опозиції важливіша за вузькопартійні інтереси. Існування півсотні патріотичних мініпартій – це ганьба для української політики", – каже голова політради "Нашої України" Валентин Наливайченко.

Не схильний враховувати досвід минулих років, він вважає, що опозицію має представляти єдина партія, створена на основі КОДу. "Ми говоримо не про механічне злиття існуючих патріотичних партій під вибори, а про фактичне створення з чистого аркуша об’єднаного національного демократичного руху, який дасть нову якість для української політики і стовідсотково забезпечить перемогу і на парламентських виборах, і на президентських", – відтворює він уже знайомі принципи 2005 року, які завершилися повним крахом проекту "Наша Україна".

Другий апробований варіант – кілька колон, які формуються випадковим чином. Скажімо, ФЗ та "Батьківщина" зараз активно намагаються (за висловом Олега Зарубінського) "приватизувати опозицію". І група партій, які не згодні з принципами формування списків, або з якихось інших причин, ідуть окремо – домовляючись між собою або ні. Це також було у 2006 році.

Так, Україна була проти Кучми, потім – проти Ющенка, тепер – проти Януковича. Але увесь час забуває сформулювати, "за що". І ось за 20 років не реалізовано жодної системної програми в жодній із галузей.

Бо кожен політик бореться проти свого попередника, а відтак просто не може забезпечити продовження будь-чого, розпочатого ним. До речі, і відповідь "за Тимошенко" також не дає розуміння розвитку країни.

Єдиний варіант, який поки що не був апробований, – це об\'єднання на ідеологічній основі. Очевидно, тільки він дозволяє мати перспективу як в напрямку спільної роботи в парламенті, так і. партійного розвитку – не в напрямку дрібнення, а укрупнення.

Втім, сумнівно, що українське суспільство, налаштоване на "політичні комікси" – лідерські проекти – сприйме такий підхід. Тож очікуємо чергової фази бігу по колу – з уже відомими персонажами і за вже відомими сценаріями.

Чи є світло в кінці тунелю? Хіба що українці навчаться ставити політикам просте запитання: не "проти чого/кого" вони воюють, а "що будують". А потім – перевіряти, як це в них виходить.

Ірина Лукомська, експерт УНЦПД, для УП

Підписуйтесь на Житомир.info в Telegram
Матеріали по темі