Суспільство

На поетичному конкурсі в Києві перемогла багатодітна мама з Житомирщини

3 листопада 2006, 08:25

У Національнії філармонії онуки та правнуки Максима Рильського слухали, як читають поезії 12 переможців  Першого Всеукраїнського поетичного вернісажу "Троянди й виноград".

Конкурс започатковано з легкої руки Максима Рильського - онука відомого поета. "Плече підтримки" забезпечили Український фонд культури,

Міністерство культури і туризму та Музей М.Т. Рильського. Як виявилось, задум упав на благодатний ґрунт. Варто було лише "кинути клич", як з усіх

куточків України до столиці полетіли віршовані рядки поки що невідомих авторів. Щедрий збір подивував самого Бориса Олійника, після чого геніальний поет зробив висновок, що в Україні вірші пишуть "від піонера до пенсіонера", від 10 до 80 років. Адже упродовж місяця на адресу Всеукраїнського поетичного вернісажу надійшло кілька тисяч віршів. Озвалися не лише українці, а й прихильники римованого слова зі США, Португалії та Ізраїлю. Серед найактивніших учасників - школярі, вчителі, студенти та викладачі. Журі у складі відомих поціновувачів творчої музи Миколи Луківа,

Олекси Ющенка, Михайла Шевченка, Станіслава Шевченка, Бориса Олійника добросовісно прочитали усе поетичне громаддя та визначили переможців,

рекомендувавши до оприлюднення найбільш вартісну поезію.

З-поміж тих дванадцяти кожен - диво. Вражає, що джерельну, щиру поезію творять здебільшого юні дівчата та молоді жінки. Географія - найширша:

Маріуполь на Донеччині, Конотоп на Сумщині, Тернівка на Дніпропетровщині, Ічня на Чернігівщині, міста Харків, Ужгород, Київ. І - села. Схоже,

український "базис" не лише виживає, а й активно віршує. Підтвердження тому - поезії Олени Ткачук з міста Дунаївці на Хмельниччині, Миколи Савенця з

селища міського типу Корнин Попільнянського району Житомирщини. Сенсацією серед переможців Всеукраїнського поетичного вернісажу

стала мама п'ятьох дітей Зоя Шкуратовська з села Лисівка Попільнянського району на Житомирщині. Струнка й артистична багатодітна мати знаходить час

і снагу для поетичної творчости. Хіба цей факт сам по собі не вартий

захоплення?
Матеріали по темі