Чого хоче опозиція в питанні НАТО?

16 лютого 2008, 09:09

Реакція Партії регіонів на "лист трьох" щодо приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО еволюціонувала до повітряних кульок. Воно й не дивно – бо логічних аргументів для блокування роботи парламенту обмаль.

Почати з того, що відкликання підпису спікера під листом до НАТО, на чому наголошувала Партія регіонів, по суті, нічого б не дало. Підпис Яценюка під цим листом зовсім не був потрібний для НАТО, а важливі лише підписи президента і прем'єр-міністра.

По-друге, блокування Партією регіонів роботи парламенту є, по суті, протестом проти самої себе. Адже саме Партія регіонів проголосувала за закон про основи національної безпеки, де прямим текстом написано про вступ в НАТО як стратегічне завдання держави.

Саме Янукович підписав в 2006-му році Універсал національної єдності, де погодився на вступ до НАТО. Саме Партія регіонів проголосувала за навчання НАТО, за статус військових НАТО тощо.

По-третє, чомусь за відправну точку своїх протестів Партія регіонів узяла факт відправлення листа до НАТО. Хоча позиція уряду щодо приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО була відома ще з моменту підписання коаліційної угоди. Партія регіонів спізнилася зі своїми протестами щонайменше на кілька місяців.

Нарешті, найголовніше. За Конституцією, президент здійснює керівництво всією зовнішньополітичною діяльністю держави, а Верховна Рада визначає законом основні засади такої діяльності. Сьогодні ці засади визначені в законі про основи національної безпеки, у 8 статті якого записано, що "основним напрямком державної політики є ... набуття повноправної участі України в Організації Північноатлантичного договору".

Тому і президент, і уряд, обраний більшістю Верховної Ради, мали повне право ухвалювати будь-які рішення з питань зовнішньої політики, і ніщо їх у цьому не обмежує.

Підмінити постановою Верховної Ради, на ухваленні якої наполягає Партія регіонів, чинний закон не вдасться з простої причини – закон має вищу юридичну силу, ніж постанова. Україна вступатиме в НАТО незалежно від безладу в парламенті. Так буде просто тому, що закон діє незалежно від того, "тусуються" біля парламентської трибуни депутати чи ні.

По суті, сьогодні для вступу в НАТО створена вся зобов‘язальна законодавча база. Подякувати можна Партії регіонів, яка в 2003 році у дружному пориві, 90% голосів "за", підтримала вступ до НАТО.

Блокуючи трибуну Верховної Ради, Партія регіонів цілковито, на 180 градусів змінила напрям свого пафосу про стабільність. До останнього часу Партія регіонів таврувала "деструктивну опозицію", яка "не дає людям спокійно жити". Як результат блокування, за даними соцопитування ФОМу, нинішню опозицію в питанні блокування трибун підтримують лише 18% населення, 65% - проти.

З іншого боку, мотивація поведінки опозиції зрозуміла. Діяльність екс-прем'єра Віктора Януковича й Партії регіонів з часу усунення від влади спрямована на те, щоб їх не забули виборці. Засідань "тіньового Кабміну" для цієї мети явно замало.

Партія регіонів очевидно остерігається, що під впливом "залпових" соціальних виплат її виборці, чомусь найбільше вразливі до таких методів агітації, почнуть змінювати свої пріоритети. "Антинатовська кампанія" дала опозиції привід заявити про себе. Але, якби не було цього приводу, був би винайдений інший. Сіверодонецький з'їзд "працюватиме" саме в цьому напрямку.

Більш показові зовнішні мотиви, які очевидно присутні в поведінці "регіоналів". Не секрет, що до Януковича в Москві специфічне ставлення, як до особи, що має властивість раз на рік програвати вибори і владу. Активізуючись на напрямку боротьби з НАТО, Віктор Янукович посилає в Кремль сигнал: "Не "списуйте" мене, я готовий на все, кращого все одно не знайдете".

Виступаючи проти НАТО, нинішня опозиція просто доводить Москві свою потрібність. Адже, як тільки Україна вступає в НАТО, автоматично зникає підтримка всієї так званої "п'ятої колони". "Чисте" культурництво в Москві мало кого цікавить.

Це легко підтвердять керівники проросійських організацій в країнах Балтії, яким після вступу цих держав до НАТО скасували фінансування. Кремлю потрібна не лірика і "березки", а ті "співвітчизники", які дають важіль реального впливу на країну свого перебування.

При цьому показово, що Віктор Янукович у питанні своєї позиції по НАТО посилається на "інтереси українського народу". Хоча, насправді, інтересами українського народу тут і не пахне. По формі нинішня опозиція в особі "регіоналів" та комуністів виступає проти НАТО, але по суті – проти України та безпеки українського народу, який протягом своєї трагічної історії неодноразово зазнавав геноцидів саме внаслідок браку зовнішньої безпеки.

Невступ України до НАТО консервує збереження вразливості для різноманітних загроз для безпеки, зберігає можливість відновлення над Україною іноземного впливу та реалізації розкольницьких сепаратистських сценаріїв. Окремі діячі все ще сподіваються, що владу над українським народом їм подарують не вибори, а зовнішня сила, і фактично марять кар'єрою поліцаїв.

Нинішню опозицію вводить в глибокий ступор єдине питання: чому до НАТО шикуються черги з охочих вступити країн, і ніхто звідти не виходить?

Важливо, що вступ до НАТО жодною мірою не загрожує суверенітету України. У НАТО діє механізм обов'язкового консенсусу при ухваленні рішень. Тому ніхто й нікуди українських вояків без нашої згоди не посилатиме.

Керуючись принципом обов'язкового консенсусу при ухваленні рішень, який діє в НАТО, країна Альянсу може заблокувати не лише власну участь у будь-яких діях, але й взагалі наступальну операцію Альянсу. Так, скажімо, Німеччина і Франція засудили американську операцію в Іраку, і заборонили, щоб НАТО приєднався до цієї операції.

Нарешті опозиція дістала привід зрозуміти, що в результаті вступу до НАТО ніякого розміщення іноземних військових баз на території України не буде. Щойно в Москві про це сказав президент Ющенко.

Для України, яка має власні збройні сили, більші та якісніші, ніж у більшості держав Східної і Центральної Європи, немає жодного практичного сенсу розміщувати іноземні війська на своїй території.

Нам для гарантування достатнього рівня безпеки вистачить "політичного даху" НАТО. Тому вступ України до НАТО буде переважно "паперовим". Крім того, Конституція України прямо забороняє розгортати на території України іноземні війська на постійній основі.

Рухаючись до НАТО, Україна почала шлях до небувалого зміцнення безпеки для України. Вступ до НАТО дасть Україні час зміцнитися і набратися сил у відносно "тепличних", сприятливих геополітичних умовах, в геополітичному середовищі, інтереси якого близькі, а по багатьох параметрах й ідентичні національним інтересам України.

У питанні вступу до НАТО Україна сідає не в "останній потяг" (туди "сіли" Болгарія, Румунія і т. д.), а в дрезину, причеплену до останнього вагону останнього потяга. А опозиція в цей час проводить диверсії проти ключового інтересу своєї країни – безпеки.

Аргументи "проти" НАТО не витримують серйозної критики. Саме тому російський президент Путін доповнив їх страшилками про перенацілювання ракет.

Між тим, жодна з країн, у тому числі крихітні держави Балтії, навіть під тиском не відступили від своїх національних інтересів у сфері безпеки і зараз користаються плодами своєї послідовності, перебуваючи і в НАТО, і в Європейському Союзі.

Найпростіший з результатів: сьогодні в Польщі, Чехії, Угорщині середня заробітна платня перевищує 1100 доларів, проти 280 в Україні. І це не кажучи про давніх членів НАТО.

Щойно президент Росії Володимир Путін під час візиту до Болгарії заявив, що Росія визнає й поважає право Болгарії на приєднання до європейських і євроатлантичних структур, тобто до ЄС і НАТО.

Така реакція російського керівництва Росії на вступ Болгарії до НАТО, який відбувся три роки тому, переконує, що приєднання України до НАТО здатне так само оздоровити українсько-російські відносини, як це вже відбулося з російсько-болгарськими.

Сьогодні Партія регіонів пропонує негайний референдум з питання НАТО.

Однак, чомусь "регіонали" протестують проти референдуму щодо нової Конституції, та, тим більше, ідеї переглянути на референдумі результати приватизації 1990-х років. Хоча, питання перегляду результатів приватизації, без сумніву, дістало б значно більш одностайне ставлення громадян усіх регіонів країни, ніж питання вступу чи не вступу до НАТО.

За даними соцопитувань, питання вступу або не вступу до НАТО хвилюють лише від 11 до 14 % населення України.

Між тим, зміна ставлення Партії регіонів до проблеми НАТО здатна була б дуже істотно сприяти пришвидшенню інтеграції України до Альянсу. Раїса Богатирьова вже продемонструвала явну зміну своєї позиції, а Володимир Ландик заявив, що в питаннях НАТО Україна "має виходити з власних інтересів, а не інтересів інших держав".

На користь зміни позиції Партії регіонів у питанні НАТО працює й те, що економічно найвпливовіші діячі Партії регіонів, через масштаби їхнього капіталу, є політично й економічно незалежні від Москви, на відміну від членів Партії регіонів дрібнішого калібру.

Однак, ключовий вплив антиукраїнських ортодоксів у Партії регіонів та очевидна слабкість її ідеологічної бази працюють на те, що зміна позиції цієї політичної сили щодо інтересів національної безпеки України відбудеться лише після вступу України до НАТО.

Тобто коли населення в Донбасі на власні очі побачить, що в результаті вступу до НАТО нічого страшного не сталося, а зовсім навпаки.

Внаслідок браку безпеки лише протягом ХХ століття загинули десятки мільйонів наших співвітчизників. Якщо Україні вдасться швидко пройти шлях до членства в НАТО, це стане унікальним досягненням, яким зможе пишатися наше покоління.

 

http://www.pravda.com.ua

Автор – Олександр Палій, провідний експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України, кандидат політичних наук

Матеріали по темі