Суспільство

У мешканця Новограда унікальна колекція: здоров’я йому бажали королева Англії та Папа Римський

18 лютого 2008, 08:47

Ідея написати листа комусь з відомих людей виникла в Едуарда спонтанно. Був прив’язаний хворобою до помешкання, боровся з нудьгою, от і спробував таким чином розважитися. Чи сподівався на відповідь? Та вже й не пам’ятає, бо  захопив, так би мовити, самий процес. Почати вирішив з першого президента України та новопризначеного посла у США. Незабаром прийшла з-за океану відповідь, а от з дніпровських пагорбів не дочекався…
Наступні листи він уже адресував до Парижа та ще до кількох європейських столиць. Повторно –  знову до Києва та ще в Москву Борису Єльцину. І от з Європи у Новоград-Волинський,  на подив тамтешніх поштовиків, полетіли конверти з урядовими штемпелями та екзотичними марками. Лише з Києва і досі ні гу-гу: ні від першого, ні від другого, ні від уже третього президентів. Так само і з Москви. Що ж, до Європи нам, а тим більше північним сусідам, ще далеко навіть і в такому аспекті.
ТАК ЛІКУВАЛИ, ЩО ЛЕДВЕ НЕ ПОМЕР
Якщо звягельцю (Звягель – давня назва старовинного міста над Случем)  Едуардові  Колодюку пощастило в житті на епістолярне спілкування з великими людьми світу, внаслідок чого і з’явилась у нього унікальна  колекція їхніх листів, то із власним здоров’ям сталося навпаки: він уже дев’ятнадцятий рік прикутий до ліжка, і світ його замкнений у невеличкій кімнатці маленького помешкання, що у стандартній “хрущовці” на Зеленому (колишнє військове містечко на східній околиці Новограда-Волинського).
Мешкає там з батьками, котрим цю двокімнатну квартиру дали ще 1976 року. Едуард – єдиний син в сім’ї військовослужбовця-пенсіонера Павла Тихоновича і його дружини, також пенсіонерки, Людмили Іванівни. Практично все життя вони мешкають втрьох, за винятком чотирьох років, коли Едуард навчався у Ташкентському військовому училищі та ще року, коли служив командиром танкового взводу на Північному Кавказі.
Біда трапилася з їхнім сином навесні 1989-го, під час відпустки. Очевидно, внаслідок застуди, яку підхопив на маневрах, на тілі Едуарда з’явився фурункул і довго не гоївся. Лейтенант звернувся до медиків місцевого військового шпиталю. Болячку йому видалили, та після цього почалося незрозуміле: замість одужання Едуардові з кожним днем гіршало. Юнак, а тоді йому ще й двадцяти двох років не виповнилося, уже ледве  ходив. Однак у шпиталі йому настійливо радили гріти спину, яка боліла. А коли Едуард взагалі уже не зміг рухатися, навіть обурювалися, звинувачуючи офіцера у симуляції: мовляв, прикидається, щоб відпустку продовжити. Цинізм шпитальних ескулапів привів до того, що мусили доправляти ледве живого Колодюка  в Житомир. А звідти – негайно до окружного шпиталю, що у Львові. Для цього сам командувач армії спеціально виділив гелікоптера.
Того ж дня львівські військові медики прооперували хлопця. Діагноз був страшним, шанси на життя оцінювали п’ятдесят на п’ятдесят. Три місяці після операції лежав під крапельницею, два перші мама не відходила від повністю паралізованого сина ні на крок, ще дев’ять місяців пробув у шпиталі з ним батько…
Завдяки міцному організмові Едуард поборов смерть, але втратив здатність ходити.
– Після подібної операції, – згадує він, – один  товариш по шпиталю тоді одужав повністю. Але його вчасно прооперували. Якби мене не залікували у Новограді, то і я не лежав би тут…
Не минають Едуарда і проблеми, пов’язані з особливим способом життя інвалідів. Помешкання Колодюків на другому поверсі. Для неходячого це ще одна додаткова незручність, навіть нездоланний бар’єр для прогулянок.
– Сам інвалідний візок важить майже п’ятдесят кілограмів! – розповідає Людмила Іванівна. – Щоб хоч іноді вивезти сина надвір, просимо сусідів чи друзів на допомогу. Коли чоловік був молодший, самотужки зносив і виносив його. Тепер нездужає. Скільки порогів я пооббивала у різних кабінетах з проханням поміняти квартиру і дати на першому поверсі! Все марно.
Непросто Колодюкам і в матеріальному плані із сином-інвалідом армії першої групи. Ніяких пільг на безкоштовне лікування він не має, майже всю його пенсію мусять витрачати на ліки, важко, а то й  просто неможливо дістати путівку на оздоровлення. За майже двадцять років лише двічі змогли звозити сина в санаторій – у Дениші, що під Житомиром.  

ПОСКУПИЛАСЯ НА АВТОГРАФ ЛИШЕ КОРОЛЕВА ДАНІЇ
Незважаючи на всі ці негаразди та недугу, Едуард не замкнувсь і не згас у чотирьох стінах. Він компанійський хлопець, має багато друзів, які є частими гостями у помешканні на Зеленому. Нещодавно придбав комп’ютера, з яким у нього чимало творчих планів. Адже він відомий на Звягельщині карикатурист, плідно у цьому жанрі співпрацює з районною газетою “Лесин край”. Кажуть, і в житомирських часописах бачили його малюнки. Утім, дозволу на ті публікації ніхто в  Едуарда не просив.

 І все ж найоригінальнішим його захопленням є поштове спілкування зі знаменитостями. Таку колекцію автографів, та ще й з портретами відомих політиків, навряд чи де побачите, принаймні в Україні!
– У якогось дипломата є подібна, – уточнює Едуард. – Якось по телевізору показували…
Але ж то в дипломата, котрий роз’їжджає по світу! А волинянин зумів зібрати її, не виходячи з дому.
Найціннішими екземплярами в колекції є листи від Папи Римського Івана Павла Другого, президента Франції Франсуа Міттерана, королеви Великобританії Єлизавети, президента Польщі Леха Валенси, короля Іспанії Хуана-Карлоса (до речі, листа від піренейського монарха Едуард прочитав самотужки, без перекладача – в дитинстві два роки прожив на Кубі, де й навчився іспанської). А ще з цим листом і оказія трапилася: принесли не Колодюку в Новоград, а в… село Колодянку (є таке в районі). Колодянці стали ламати голови, чого це король Іспанії вирішив їм писати листи, аж доки хтось грамотніший не розібрався у справжній адресі.
Унікальність Колодюкового хобі і в тому, що до всіх листів адресанти, як правило, додавали свої фото. Лише королева Данії Маргарет Друга є винятком. “На жаль, – написав придворний  секретар, – Її величність нікому не дає фотографій і автографів. Надсилаю буклет листівок і сподіваюся, що вони Вас задовольнять. Усього Вам найкращого! Леді в очікуванні”.   
Зате від Святійшого Отця Івана Павла Другого, крім портрета й автографа, надійшло особливе вітання та благословення з молитвою до Господа, щоб послав Едуардові щедрі свої  гаразди. Що ж, нехай ці щирі слова великого людинолюба і праведника стануть мужньому волинянинові оберегом і наснагою.
Микола ШМИГІН, Житомирська область

http://www.ukrslovo.net

 

Матеріали по темі