Як це не парадоксально звучить, але партійну кар’єру такого загалом непублічного політика як Віктор Балога супроводжують гучні скандали. Про СДПУ(о) зараз не згадуватимемо. А от обрання Віктора Івановича главою партії НСНУ: у лісі під Києвом, за безпосередньої участі Президента, чи то з третьої, чи то з четвертої спроби, – інакше як скандальним ніхто і не називав.
Рішення Балоги про вихід з «Нашої України», озвучене увечері п’ятниці, на сенсацію начебто не тягне. А й справді, що тут такого? У глави Секретаріату Президента останнім часом об’єктивно не було часу на активну діяльність в рамках партії, він втомився від звинувачень у втручання в роботу фракції НУНС – от і вирішив відійти від партійних справ.
Однак для того, аби зрозуміти всі наслідки цього вчинку Балоги, варто проаналізувати історію його стосунків як з покинутою ним нині політичною силою, так і з все ще безпосереднім начальником – Віктором Ющенком.
Віктор Балога вже давно позиціонує себе як «паличка-виручалочка» Президента. У 2006-му, прийшовши во главу НСНУ, він показово очистив партію від впливу «любих друзів», які з творців цієї політсили перетворились на баласт для її рейтингу, навів шороху в партійних структурах на місцях і, нарешті, здав її «під ключ» новому лідерові.
Проте реальних успіхів на партійному фронті Балога не досяг. Очолюючи виборчий штаб блоку НУНС, він фактично завалив його кампанію-2007. Після виборів Балога руками своїх поплічників Ігоря Кріля та Віктора Петьовки саботував створення демократичної коаліції. Президент не хоче, щоб прем’єром стала Юлія Тимошенко, – читалося між рядками багатослівних пояснень земляків Віктора Івановича. Однак про руку Ющенка тоді ніхто не говорив – у всьому був винен «поганий боярин», про підступи якого «государ не відає».
Спочатку чорна кішка пробігла між Балогою та парламентською фракцією НУНС. Одного разу дійшло до того, що «нашоукраїнці» на засіданні фракції дружно проголосували за те, аби попросити Президента звільнити Віктора Івановича з посади глави його Секретаріату. Природньо, всерйоз ніхто побажання парламентарів не сприйняв.
Далі справи пішли гірше. Банкова нагородила орденом «За заслуги» Бориса Колесникова, почала відверто «травити» Юлю (мабуть, не бажаючи, аби вона роздала нужденним їхні вкрадені внески – подумає пересічний виборець). Балога почав не відтягувати на себе негатив від персони Президента (що свого часу непогано вдавалося Вікторові Медведчуку) – навпаки, демонізований глава СП почав кидати тінь на свого шефа. Ставало дедалі очевиднішим – треба щось міняти.
І Балога змінив. Зараз він знаходиться на роздоріжжі, залишаючись при цьому в очах Президента незамінною «паличкою-виручалочкою». В руках Балоги нема «помаранчевого» стяга «Нашої України» і нічого не сковує його рухи. Якою стане наступна передова Балоги?
За бажання він може «знеструмити» демократичну коаліцію, вплинвши на будь-яке її рішення руками тих же Кріля і Петьовки. Він може створити Ющенкові політсилу, до якої ще проситимуться його колишні однопартійці, «Наша Україна» без Президента навряд чи обійдеться.
До речі, Балога може організувати своєму Президентові і нову виборчу кампанію. У цих його вміннях ніхто не сумнівається. Але Ющенка цікавлять тільки такі вибори, які він безперечно виграє. А от чи зможе забезпечити йому такий результат Балога?..
Тому на роздоріжжі зараз знаходиться не тільки підлеглий Президента Балога. Чи не останній шанс обрати свій шлях – довіритись свому Секретарю чи ні – має і його начальник...
