Суспільство

Руслан Годований: “За справедливість варто боротися, але забувати про перспективу ми не маємо права”

19 лютого 2008, 12:38

   

…ніхто ніби й не збирається  запитати у нас з вами, що ж ми думаємо про оцей увесь бедлам, який  чомусь називають демократією

 Домовляючись про зустріч  з головою виконавчого комітету  обласного осередку партії “Народний Союз” Наша Україна”  Русланом Годованим, вирішили, що про велику політику говорити не будемо

- Давайте краще про те, що наболіло, що справді хвилює людей, а не про ті спектаклі і “кавеени”, які нам демонструють щодня екрани телевізорів, - запропонував Руслан Миколайович. – Ви думаєте, що оте антинатівське пікетування у Верховній Раді з надуванням кульок чи вже й навіть презервативів, комусь цікаве ?- продовжував наш співрозмовник. Воно навіть і не смішне, а, швидше, бридке: поважні чоловіки, не переобтяжені ніякими (і ні перед ким) зобов”язаннями, бавляться у “велику” політику, при цьому ще й, вішаючи усім нам  “локшину” під час усіляких там “Свобод слова”, “Рингів “ та “Я так думаю”. Проте ніхто ніби й не збирається  запитати у нас з вами, що ж ми думаємо про оцей увесь бедлам, який  чомусь називають демократією. За високопарними словами про зближення з Європою,  вступом до НАТО, за скандальчиками типу “куди їздив Коля Рудьковський”, ніхто навіть словом не прохопився про те, що болить сьогодні нам, тим, хто щодня ходить на роботу, розпочинає чи  розвиває свій бізнес, хто справді у поті чола заробляє на хліб і до хліба щоденною важкою, а часто – просто виснажливою працею.

Глобальні проблеми України тут -  навколо нас з вам

 

-  Можливо там, наверху,  спочатку хочуть вирішити так би мовити глобальні і стратегічні проблеми, а тоді вже…?

         -  Якщо це справді так, то нам пропонують наскрізь абсурдну і облудливу приманку, бо найбільш глобальні проблеми України тут -  навколо нас з вами і аж ніяк десь там, у сфері так званої великої політики. Давайте візьмемо для прикладу щоденні прагнення молодої людини, рядової сім”ї і спробуємо  зрозуміти їх бідкання та намагання. По – перше, болить стара і дошкульна проблема: де жити, за що жити і до чого прагнути. Проблема житла і заробітку – це проблема забезпечення найперших і найелементарніших прав нашого сучасника. А ми говоримо все більше про  інтеграцію у тому чи іншому напрямі, про НАТО, про  газ, якого незрозуміло скільки спалюємо, ніби й  справді Україна, то найхолодніше місце на землі. А де ж  інтереси звичайної людини, яка (точно знаю по собі) втомилася  жити у довкіллі з брехні, пустопорожніх обіцянок і мареві міжвиборчих надій? Де вирішення проблем медицини, яка у нас ще й досі називається «безкоштовною», хоча у її так звану “безкоштовність” не вірять 99%  наших співгромадян?

На Житомирщині років з десять тому почали створювати такі собі “лікарняні каси“, але чому й досі ми не зробили ще одного – двох кроків і не перейшли на стандарти страхової медицини? До речі, найсправедливішої системи організації охорони здоров”я.

А якщо взяти освіту? Вже яка за рахунком реформа, але чому ніхто не задумується над  тим, скільки випускників вузів після отримання дипломів стають класичними безробітними, або прямують за кордон у пошуках  тяжкого заробітчанського “щастя”. Ось і зараз, ніби й гарно задумана система незалежного оцінювання знань з тестами, але як же незграбно втілює наша влада нібито непогану справу. При цьому держава не пропагує серед молоді висновків і переконань, що лише професіоналізм та знання гарантують у житті успіх, а не просте отримання диплома нехай навіть модного чи престижного вузу.

 

Роздавати гроші, підвищувати пенсії та соціальні допомоги легше, ніж наводити елементарний порядок в економіці…

 

    - Тобто, держава  має  суворіше поставитись до своїх громадян ?

         -  Мабуть тут доречніше сказати не “суворіше”, а справедливіше. І головне у цьому напрямку – не роздавання чергових порцій соціальних  допомог чи мало не анекдотичних пільг, а створити людині умови  для, хоча б невеликої, але видимої і успішної перспективи. Аби автомобіль був не втіхою чи розкішшю для сім”ї, а елементарно доступною річчю. І житло для молодої сім”ї має бути таким же доступним, як і харчі в магазині. Нехай у кредит, але щоб за двадцять чи навіть за тридцять років люди  могли б безболісно його виплатити.

         - Подібні твердження поки що здаються ледь не мріями …

         - На жаль, мусимо константувати, що і сьогодні, вже з якої спроби, демократія в Україні, ніби й отримала перемогу на виборах (на чергових і позачергових), але влада опуститися до вирішення справді основних проблем не в змозі. Чому ? Важко однозначно відповісти, але очевидно, що ні повернення боргів Ощадбанку СРСР, ні приватизація (навіть найуспішніша і найпрозоріша) успіху країні та покращення для людей не принесе. Уряд ( хоче він  визнавати це чи не хоче) поки що зосередив свою основну увагу на роздаванні коштів. Однак  чи насправді наші урядовці – керманичі дбають про соціальну справедливість? Дуже в цьому сумніваюсь. Погодьтеся, адже хіба справедливо продати завод, чи комбінат, що належав суспільству, а потім віддати ці кошти лише незначній його частині? На що сподіватися нинішнім  двадцятирічним юнакам і дівчатам, у яких у жодному з банків немає ні рахунків, ні ощадних книжок? І які просто  змушені брати позики в банках під шалені, за мірками ділового життя, відсотки аби будувати житло чи навчатися у вузі. Це при тому, що і тут держава робить вигляд, ніби не помічає, як ті ж українські (чи вже й не зовсім українські) банки, позичивши кошти за кордоном, потім втричі дорожче перепозичають їх  нашим громадянам, заганяючи їх в справжню кабалу. Звісно, що роздавати гроші, підвищувати пенсії та соціальні допомоги легше, ніж наводити елементарний порядок в економіці, змусивши всіх  її учасників  працювати в рівних умовах.

          - Щодо порядку, то ніби ж намагання очевидні ?

          -  Важко про це говорити, але якщо чесно – те, що ми бачимо, більше схоже на ідіотизм. Наприклад, той же порядок на наших шляхах. Згоден, що ситуація з порушеннями правил дорожнього руху змушувала владу вдаватися до найрішучіших дій, але не до того “ безпрєдєлу“ і дикого волюнтаризму з боку “даїшників“, який ми  сьогодні маємо. Знову ці полювання із- за рогу, засідки в кущах і загалом неприємна зустріч – розмова,  яка може навіть завершитись конфіскацією автомобіля. Маємо беззаконня, про яке  раніше якось і не підозрювали.

Хіба можна такими методами  працювати з людьми, які часто непогано розуміються на законодавстві, які жили і працювали в Європі, які  розуміють , якими мають бути нехай навіть обриси громадянського суспільства, про яке зараз стільки говорять? І це все нам пропонують  розуміти як справедливість, за яку ми боролись ?

      

Нове покоління української еліти має бути на голову вище наших  нинішніх парламентських шоу-менів

 

  - Руслане Миколайовичу, без згадки про громадянське суспільство, виявляється, і нам не обійтись…Чого наразі не вистачає в Україні для реальних зрушень в цьому напрямі ?

         -  Знаєте, це проблема настільки, даруйте, глобальна, що про  всі аспекти її вирішення я не буду говорити, бо це тема не однієї, аж занадто розлогої розмови. Однак можу сміливо стверджувати, що постійної турботи з боку держави, політичних партій потребує так званий третій сектор, або іншими словами – середовище, де працюють громадські організації. В цьому стосунку в Україні були непогані здобутки протягом 90-х років, коли середовище громадських організацій виховало чимало діяльних, ініціативних, компетентних молодих людей. Хоча, заради справедливості, слід сказати, що ні тодішня влада, ні політики з числа так званого “елітного” поверху до появи здібної молоді не мали найменшого стосунку: значну, чи навіть визначальну роль в цьому процесі мали зарубіжні фонди, грантові проекти, програми навчання і стажування молодих активістів за кордоном. Сьогодні цей процес з боку  західних  організацій сповільнився, там очевидно  зрозуміли, що демократичні перетворення в Україні набули незворотнього руху. Але в самій Україні ставлення до громадського сектору з боку влади залишилось таким, або майже таким, як і десять років тому.  Зрозуміло, що така ситуація є дуже небезпечною з огляду на подальшу перспективу розвитку України як демократичної держави. Молодь має пройти  громадянський гарт саме  в організаціях, де панує самоврядування, демократія, сучасні підходи до менеджменту, якщо хочете. І починатися цей рух має з дитячих років, як колись (я не закликаю до копіювання) було  з піонерами чи комсомолом. Та й такий промовистий факт – всі  останні дванадцять американських президентів США були вихованцями бойскаутських організацій, тобто  навички  суспільної  роботи – діяльності їм прививались з дитинства. У нас в цьому напрямі роботи – непочатий край. Звісно, що чемпіонат Європи у “2012 році ми маємо проводити якнайкраще, але міністерство в справах молоді і спорту має не забувати про дитяче і юнацьке середовище, яке приречене виховувати в собі лідерів-демократів, інтелектуалів, що прийдуть на зміну сучасним політикам.

Безумовно нове покоління української еліти має бути на голову вище наших  нинішніх парламентських шоу-менів. Я особисто в це вірю і  намагатимуся найактивніше працювати саме в цьому напрямі.

 

Розмову записав  В.Першко

Матеріали по темі