Десять днів провів опальний екс-міністр транспорту Микола Рудьковський в арештантській камері Лук’янівського СІЗО. Нагадаємо, що колишнього очільника Мінтрансзв’язку звинувачують у витраті 400 тис. грн. державних коштів для власних потреб – на ці гроші він влітку минулого року у компанії колишньої міс України чартерним авіарейсом відвідав Париж. Проте, за версією самого Рудьковського, в столиці Франції він перебував виключно в службових справах, а супровід невеличкої "групи підтримки" - це вже специфічна складова ведення ділових переговорів з велелюбними французами.
Винний Рудьковський чи ні, має з’ясувати суд, хоча для широкої громадськості склад скоєного ним злочину є очевидним і доведеним, а тому мало хто сумнівається, що врешті-решт екс-міністр таки понесе заслужене покарання. Тим більш дивною видається активна підтримка Рудьковського його колегами по Соціалістичній партії й колишній антикризовій коаліції на чолі з представниками Партії регіонів. У будь якій іншій демократичній країні однопартійці спійманого на "гарячому" держчиновника воліли б якщо не публічно відхреститися від нього, то принаймні дистанціюватися до моменту винесення судового рішення по справі.
У випадку з українським екс-міністром все навпаки: чисельні, інколи – до 200 людей, групи громадян під малиновими прапорами СПУ скупчувалися вже за першої кращої нагоди, щоб вволю помахати цими самими прапорами, скандуючи в мегафони "Свободу Рудьковському!". Зокрема, такі групи збиралися 11 лютого під будинком Печерського райсуду столиці, який визначив йому запобіжним заходом утримання під вартою, а минулого понеділка, 18 лютого, біля Апеляційного суду м.Києва, що звільнив арештанта під підписку про невиїзд. Впродовж всього зазначеного терміну борці за свободу Рудьковського мітингували на вул. Різницькій під Генпрокуратурою України, яка веде його кримінальну справу.
Таке активне втручання соціалістів в перебіг подій зі своїм однопартійцем навряд чи можна пояснити самим лише їх бажанням морально підтримати людину, яка потрапила в більш ніж серйозну халепу. Мотивація СПУ більш ґрунтовна, адже з засудженням Рудьковського партія може втратити й одне з джерел власного фінансування. Як відомо, екс-міністр прийшов в політику з бізнесу і весь час свого перебування в лавах соціалістів фінансував партійні програми. Звісно, статки мільйонера Рудьковського не такі вже й великі порівняно з тим ресурсом, яким, наприклад, ділиться з СПУ керівник Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча Володимир Бойко, але в теперішній ситуації у соціалістів кожна спонсорська гривня на обліку. По-перше, на обрії вимальовуються нові дострокові вибори до Верховної Ради, які чим далі, тим обходяться політичним партіям все дорожче. По-друге, колишній соціаліст Василь Волга, зайнятий розбудовую власної партії, нині докладає усіх зусиль, аби перетягнути фінансових донорів СПУ на свій бік.
Якщо Соцпартія бореться за Рудьковського головним чином через те, аби не втратити надійного спонсора, то в діях Партії регіонів вбачається зовсім інший резон. Наприклад, причиною бійки з правоохоронцями, яку вчинили "регіонали" 15 лютого у приватній клініці "Борис", куди арештованого екс-міністра привозили з СІЗО на перев’язку, була аж ніяк не зацікавленість біло-блакитних в грошах Рудьковського і навіть не їх звичка м’яти боки своїм опонентам. Вочевидь, участь "регіоналів" у цій кримінальній справі пояснюється бажанням не допустити створення подальших прецедентів. Адже на місці екс-міністра-соціаліста цілком можуть опинитися й інші представники їх політичної команди.
В зв’язку з цим достатньо згадати серпневу вимогу Президента Віктора Ющенка до тодішнього прем’єр-міністра Віктора Януковича про звільнення двох членів уряду – того-таки міністра транспорту Миколи Рудьковського й міністра з надзвичайних ситуацій, нині нардепа з фракції Партії регіонів Нестора Шуфрича. На звільненні першого глава держави наполягав через постійні аварії на "Укрзалізниці", а другого вимагав позбавити міністерського портфеля з причини дезінформування про стан лісових пожеж. 4 вересня минулого року вимогу президента підтримала Рада національної безпеки і оборони України, постановою якої главі уряду було доручено звільнити поіменованих міністрів. Проте, Янукович відмовився виконати дану постанову, мотивувавши це тим, що ані Президент, ані РНБОУ не мають за законом не мають права ані призначати, ані знімати міністрів.
І в тій, і в нинішній ситуації Рудьковський для Партії регіонів був і залишається втіленням принципу донецьких "не здавати" нікого з своїх. При цьому особою самого екс-міністра транспорту "регіонали" навряд чи особливо переймаються, оскільки і на своїй посаді він переважно грав для них роль такого собі "весільного генерала", за спиною якого можна було спокійно втілювати схеми з дерибану і "Укрзалізниці", і "Укравтодору", і вітчизняних морських портів. Тому, захищаючи Рудьковського, біло-блакитні захищають сьогодні себе, оскільки й до них у правоохоронців може з’явитися чимало питань, які згодом здатні перерости в цілком реальні кримінальні справи.
Крапку ж в справі екс-міністра транспорту поставлять не партійні пікети, а, повторимося, лише суд. Яким буде його вирок – дізнаємося згодом. Єдине, що зрозуміло вже зараз, це що політикам будь яких політичних кольорів варто не намагатися випереджати події, а дати можливість сказати своє слово правосуддю.
Винний Рудьковський чи ні, має з’ясувати суд, хоча для широкої громадськості склад скоєного ним злочину є очевидним і доведеним, а тому мало хто сумнівається, що врешті-решт екс-міністр таки понесе заслужене покарання. Тим більш дивною видається активна підтримка Рудьковського його колегами по Соціалістичній партії й колишній антикризовій коаліції на чолі з представниками Партії регіонів. У будь якій іншій демократичній країні однопартійці спійманого на "гарячому" держчиновника воліли б якщо не публічно відхреститися від нього, то принаймні дистанціюватися до моменту винесення судового рішення по справі.
У випадку з українським екс-міністром все навпаки: чисельні, інколи – до 200 людей, групи громадян під малиновими прапорами СПУ скупчувалися вже за першої кращої нагоди, щоб вволю помахати цими самими прапорами, скандуючи в мегафони "Свободу Рудьковському!". Зокрема, такі групи збиралися 11 лютого під будинком Печерського райсуду столиці, який визначив йому запобіжним заходом утримання під вартою, а минулого понеділка, 18 лютого, біля Апеляційного суду м.Києва, що звільнив арештанта під підписку про невиїзд. Впродовж всього зазначеного терміну борці за свободу Рудьковського мітингували на вул. Різницькій під Генпрокуратурою України, яка веде його кримінальну справу.
Таке активне втручання соціалістів в перебіг подій зі своїм однопартійцем навряд чи можна пояснити самим лише їх бажанням морально підтримати людину, яка потрапила в більш ніж серйозну халепу. Мотивація СПУ більш ґрунтовна, адже з засудженням Рудьковського партія може втратити й одне з джерел власного фінансування. Як відомо, екс-міністр прийшов в політику з бізнесу і весь час свого перебування в лавах соціалістів фінансував партійні програми. Звісно, статки мільйонера Рудьковського не такі вже й великі порівняно з тим ресурсом, яким, наприклад, ділиться з СПУ керівник Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча Володимир Бойко, але в теперішній ситуації у соціалістів кожна спонсорська гривня на обліку. По-перше, на обрії вимальовуються нові дострокові вибори до Верховної Ради, які чим далі, тим обходяться політичним партіям все дорожче. По-друге, колишній соціаліст Василь Волга, зайнятий розбудовую власної партії, нині докладає усіх зусиль, аби перетягнути фінансових донорів СПУ на свій бік.
Якщо Соцпартія бореться за Рудьковського головним чином через те, аби не втратити надійного спонсора, то в діях Партії регіонів вбачається зовсім інший резон. Наприклад, причиною бійки з правоохоронцями, яку вчинили "регіонали" 15 лютого у приватній клініці "Борис", куди арештованого екс-міністра привозили з СІЗО на перев’язку, була аж ніяк не зацікавленість біло-блакитних в грошах Рудьковського і навіть не їх звичка м’яти боки своїм опонентам. Вочевидь, участь "регіоналів" у цій кримінальній справі пояснюється бажанням не допустити створення подальших прецедентів. Адже на місці екс-міністра-соціаліста цілком можуть опинитися й інші представники їх політичної команди.
В зв’язку з цим достатньо згадати серпневу вимогу Президента Віктора Ющенка до тодішнього прем’єр-міністра Віктора Януковича про звільнення двох членів уряду – того-таки міністра транспорту Миколи Рудьковського й міністра з надзвичайних ситуацій, нині нардепа з фракції Партії регіонів Нестора Шуфрича. На звільненні першого глава держави наполягав через постійні аварії на "Укрзалізниці", а другого вимагав позбавити міністерського портфеля з причини дезінформування про стан лісових пожеж. 4 вересня минулого року вимогу президента підтримала Рада національної безпеки і оборони України, постановою якої главі уряду було доручено звільнити поіменованих міністрів. Проте, Янукович відмовився виконати дану постанову, мотивувавши це тим, що ані Президент, ані РНБОУ не мають за законом не мають права ані призначати, ані знімати міністрів.
І в тій, і в нинішній ситуації Рудьковський для Партії регіонів був і залишається втіленням принципу донецьких "не здавати" нікого з своїх. При цьому особою самого екс-міністра транспорту "регіонали" навряд чи особливо переймаються, оскільки і на своїй посаді він переважно грав для них роль такого собі "весільного генерала", за спиною якого можна було спокійно втілювати схеми з дерибану і "Укрзалізниці", і "Укравтодору", і вітчизняних морських портів. Тому, захищаючи Рудьковського, біло-блакитні захищають сьогодні себе, оскільки й до них у правоохоронців може з’явитися чимало питань, які згодом здатні перерости в цілком реальні кримінальні справи.
Крапку ж в справі екс-міністра транспорту поставлять не партійні пікети, а, повторимося, лише суд. Яким буде його вирок – дізнаємося згодом. Єдине, що зрозуміло вже зараз, це що політикам будь яких політичних кольорів варто не намагатися випереджати події, а дати можливість сказати своє слово правосуддю.
Підписуйтесь на Житомир.info в Telegram
