На початку серпня 1941 року в місті Черняхів Житомирської області німецькі окупанти заарештували в двох суддів-євреїв – Вольфа Кіпера і Мойше Когана, яких звинуватили у співпраці з ЧК-НКВД і масовому вбивстві жителів області: німців-колоністів та українців у довоєнний період. Обох засудили до страти, привезли в Житомир і повісили на Сінному майдані. Акцією керував гауптштурмфюрер СС Альберт Мюллер із зондеркоманди 4-а. На Сінний майдан німці зігнали також 404 місцевих єврея, яких після страти Кіпера і Когана розстріляли в Богунському лісі.
Це сталося рівно 75 років тому, 7 серпня 1941 року, і це була перша публічна показова страта в окупованому Житомирі.
Цей день чудово запам’ятали двоє житомирян: Бржезицький Франц Карлович та Венгловський Зігмунт Адамович.
Бржезицький Ф. К., 1924 року народження, в’язень Майданека:
«У місті оголосили: на Сінному базарі будуть вішати двох катів, які до війни працювали в НКВД і розстрілювали людей. І багато житомирян пішло дивитися на страту. Я пішов зі своїми друзями, і в натовпі якийсь дядько спитав мене: «Чого це ти в таких подертих черевиках?»
А я свої черевики вже змушений був продати, все найкраще з одягу і взуття, тому що їсти ж треба щось. «Йди до кошари, там жиди в таких гарних черевиках сидять. Німці знімуть з когось і тобі дадуть». Ну, сволота, – думаю, – як ти швидко поміняв шкуру!
Поруч з шибеницею євреї сиділи на землі, їх есесівці оточили щільно і примусили вголос молитися. Я підійшов ближче – може, хтось із знайомих є? Але ні, всі були чужі, і більшість старики.
На площу привезли приречених. На грудях у одного табличка: «Вольф Кіпер – жид із ЧК. Вбивник 1350 фольксдойчів і українців», а у іншого – «Мойше Коган – помічник жида із ЧК». Виходить, за словами німців, мордували вони тільки дві національності, хоча енкаведисти стріляли також і росіян, поляків, чехів та інших. Під шибеницю під’їхала вантажна машина... Жахливе видовище! Особливо як бачиш страту вперше.
Раз я побачив таке - і все, більше не ходив дивитися, як вішають людей. І з тих пір думав: якщо мене схоплять німці, нехай краще розстріляють, аніж повісять».
Венгловський З. А., 1925 року народження, ветеран Війська Польського:
«7 серпня 41-го мати послала мене в Житомир на базар по сіль і сірники, і я на попутних підводах приїхав у місто. Йшов до наших родичів Славінських на Сінну вулицю і на парканах побачив об’яву німецькою і українською мовами: «Всім жидам прибути на Сінний майдан, маючи при собі інвентар для прибирання міста». І хто з євреїв йшов з доброї волі, а кого німці і поліцаї зганяли силоміць. Я бачив, як старика єврея двоє поліцаїв та один німець ведуть тротуаром, підштовхуючи у спину багнетом. Я – молодий хлопець, мені ж цікаво: а що там буде на тому майдані? Дивлюсь - туди люди йдуть, і я пішов разом з ними.
На Сінному майдані всіх євреїв загнали в загорожу для худоби. А потім бачу, поліцаї у чорній формі будують шибеницю. Я не став чекати і пішов до родичів – треба забрати у них сіль, сірники і повертатися додому. Прийшов до Славінських, а там на подвір’ї сусіди між собою кажуть: «Знаєте, когось вішати будуть».
Я знову пішов на майдан. Там уже стояла шибениця, підігнали машину німецьку вантажну, поставили на неї двох людей із зв’язаними руками, наділи їм на шию зашморг, машина рушила, і вони зосталися висіти. Я як побачив це, то втік звідти. А євреїв, яких загнали в кошару, німці посадили на вантажні машини і повезли на Богунію. Я пішки повертався додому, і на Богунському мосту вони мене обігнали. Я не знав, куди їх везуть, а про те, що їх везли на розстріл, ми узнали наступного дня.
У 1941-му, я не запам’ятав, якого це числа було. А в 2012 році в Житомир приїхали кореспонденти телебачення з Берліна і Москви – вони шукали живих свідків, які пам’ятають, що творилося у нашому місті на початку окупації. В обласній раді ветеранів їм дали моє прізвище, і ми зустрілися. Я їм те ж саме розповів, що і вам. Вони показали мені фото, вилучені під час війни у полонених німців, на них стоїть дата: Житомир, 7 серпня 1941 року. І ця шибениця, євреї, натовп людей.
На Сінному майдані була огорожа для худоби, туди євреїв зігнали, наказали сісти навколішки і тримати руки на потилиці. Мені було лише 16 років, і я не міг собі навіть уявити, нам же ніхто не говорив, ми ж не знали, що так можна поводитися з людьми! Я бачив на власні очі, як німець підійшов до старого єврея, легенько почухав пальцями йому підборіддя і каже: «Посміхнись, будь ласка! Я буду тебе фотографувати». Я так дивлюся зі сторони, думаю: що це таке? Це ж яка дикість! Я був вражений, прийшов додому і кажу матері: «Що це коїться? Що буде далі?».
Олександр Гуцалюк для Житомир.info
