Місто

Наприкінці серпня 1941 року до Житомира увійшли словацькі війська

25 August 2016, 14:07

22 червня 1941 року нацистська Німеччина напала на Радянський Союз. Наступного дня профашистський уряд Словаччини, союзниці III-го Рейху, на вимогу Гітлера теж оголосив війну СРСР і відправив на Східний фронт експедиційний корпус у складі двох піхотних дивізій. Однак, попри запеклу антирадянську пропаганду, більшість словацьких вояків, примусово мобілізованих до війська, симпатизували не німцям, яких вони в душі ненавиділи, справедливо вважаючи окупантами і грабіжниками своєї батьківщини, а східним братам-слов’янам. Відтак за подібних настроїв посилати на передову ненадійні частини було недоцільно і фактично означало б їх масовий перехід на бік ворога (що врешті і сталося). Німецьке командування це чудово розуміло, тому вирішило тримати словаків у своєму тилу, доручиши їм охорону тилових військових і стратегічних об’єктів та комунікацій.

75 років тому, наприкінці серпня 1941, до окупованого Житомира прибули 101-й, 102-й полки та 31-й артполк 2-ї словацької піхотної дивізії, яку з 1 вересня німці реорганізували в 2-у охоронну дивізію.

У Житомирі словаки перебрали на себе охорону важливих стратегічних об’єктів: мостів, складів, залізниці, електростанції, діючих промислових підприємств. Згодом, з виникненням партизанського руху, їх почали залучати і до боротьби з народними месниками, але в операціях проти партизанів словаки стріляли в повітря, давали їм можливість прориватися крізь кільце оточення, не помічали підривників на залізничних коліях і навіть власноруч пустили під укіс два ешелони на лінії Гомель – Житомир.

Бржезицький Франц Карлович, 1924 року народження, учасник житомирського комуністичного підпілля і в’язень Майданека, згадує:

– Наприкінці літа 1941-го в Житомир прийшли словацькі солдати. Виявилося, що вони – наші найкращі друзі. Я познайомився з Міхалом Міхаликом і Юзефом Бенаром, які нас попередили: серед них є словацькі фольксдойчі – теж у такій же формі, тільки на комірі емблема: білий алюмінієвий щит зі свастикою. «До цих і близько не підходьте! Їх мало, але вони взагалі не повинні вас бачити».

І так пішло, і ми знали всі квартирування словаків у місті і за містом, і в Тетерівці, і в Коростишеві вони стояли. Словаки одразу по-дружньому поставилися до місцевого населення, дуже допомагали нам продуктами харчування, а з часом почали займатися і більш серйозною і небезпечною справою: налагодили зв'язок з радянським підпіллям, рятували від розстрілу євреїв, молодь від угону в Німеччину, переправляли до партизанів людей, яких переслідували німці, таємно передавали партизанам боєприпаси з трофейного (радянського) військового складу на Крошні, який вони охороняли. Як перевозити їх по вулицях серед білого дня? Словаки пристосувалися – після служби їхали на велосипедах, а міни, гранати і набої везли в сумці за плечима».

Цікава деталь: у нашому місті для окупантів були відкриті два зольдатенгайме – кафе-їдальні, в яких вони після служби вечеряли, розважалися і пили пиво. Так от, у цих зольдатенгайме союзники – німці і словаки – ніколи не сідали разом за один стіл, тому що весь час перебували між собою в складних і напружених стосунках, іноді це призводило до бійок. А на Смолянці словацькі жовніри, охороняючи електростанцію і міст через Тетерів, навіть застрелили німецького унтер-офіцера, який нібито незаконно потрапив на територію цього важливого військового об’єкта. Щоб врятувати своїх жовнірів від розправи гестапо, словацькі офіцери посадили їх на гауптвахту і провели власне службове «розслідування», яке, як і очікувалося, нічого не з’ясувало.

На початку 1942 року словаки почали переходити на бік партизанів. Першими пішли в ліс зі зброєю в руках командир 4-ї батареї 31-го артполку, розквартированого в Житомирі, поручник Павел Гайдош і 9 його бійців. Перед уходом вони запалили полкові стайні, внаслідок чого загинули майже всі полкові коні.

У 1942 році в житомирському словацькому гарнізоні виникла антифашистська організація, яку очолив начальник штабу 101-го полку, капітан Ян Налєпка.

Ян Налєпка

Навесні 1943 року німецьке командування вирішило передислокувати 2-гу охоронну дивізію в Білорусію, в район Мінська, однак це ситуацію не виправило – перехід словаків на бік партизанів ще більш посилився.

15 травня 1943 року в селі Ремези (Білорусія) до партизанського з’єднання Олександра Сабурова перейшов, з групою жовнірів і офіцерів, начальник штабу 101-го полку капітан Ян Налєпка.

Словацькі антифашисти розробляли план переходу на бік партизанів усього 101-го полку, однак німці довідалися про це, раптово перекинули полк на ділянку залізниці Мозир – Овруч, а потім розформували його. Перехід вдалося здійснити 102-му полку. Весь особовий склад, разом з офіцерами, підірвавши об’єкти дорученої їм охорони, пішов у ліс.

Після цього, 1 листопада 1943 року, терпець німцям урвався, вони роззброїли залишки 2-ої словацької охоронної дивізії, реорганізували у 2-у технічну дивізію і відправили в Італію.

Словацькі жовніри

Словацькі фольксдойчі

Перехід Яна Налєпки на бік українських партизанів

Олександр Гуцалюк, для Житомир.info

Підписуйтесь на Житомир.info в Telegram
Матеріали по темі