4 вересня Францу Карловичу Бржезицькому виповнилося 92 роки. Пан Францішек – людина з легендарною долею. Він народився в Житомирі на Мальованці в далекому 1924 році. У лиховісні часи Великого терору енкаведисти розстріляли його батька, а матір відправили в Сибір у заслання. У 1941-му, після окупації Житомира німецькими загарбниками, 17-річний Франек, разом зі своїми польськими друзями-ровесниками, створив підпільну молодіжну антинацистську організацію, яка згодом приєдналася до житомирського комуністичного підпілля на чолі з Григорієм Шелушковим. Наприкінці 1942-го хлопця вистежило і схопило гестапо. Німці підозрювали його у зв’язках з підпільниками, однак довести нічого не змогли. Він стійко витримав усі тортури катів, нікого з товаришів не виказав, і його вже мали намір розстріляти, але страту в останній день замінили на концтабір смерті Майданек (Польща). Туди він потрапив у складі житомирського етапу 13 лютого 1943 року. З 1240 чоловік цього етапу вижили і повернулися додому після війни лише семеро.
А після Майданека ще були концтабори Гросс-Розен (Німеччина) і Ляйтмеріц (Чехословаччина). Він пройшов усі кола пекла, вистояти і вижити в нелюдських умовах йому допомогли незламний характер, ідейні переконання, взаємодопомога товаришів і глибока віра в Бога. А по війні сталінський режим йому «віддячив»: Франц Бржезицький – радянський підпільник, який у Майданеку продовжив боротьбу з ненависним ворогом як підпільник Армії Крайової (відтак став польським «контрреволюціонером» – шпигуном, який працює на Лондон), потрапив за колючий дріт ГУЛАГа – в Омський табір для політв’язнів, що входив до особливої системи таборів МВС. «Я мав «щастя» закінчити у своєму житті дві «академії», – з деяким сарказмом зазначає пан Францішек, – першу, де був ректором Гітлер, і другу, де ректором був Сталін».
Після звільнення у 1955 році Франц Бржезицький пішов у трудовому житті по стопах свого діда і батька – став будівельником і багато десятиріч, аж до виходу на пенсію, очолював у місті передову будівельно-монтажну бригаду.
Наприкінці 1980-х, з початком духовного відродження Житомира, пан Францішек був одним із фундаторів створення Товариства польського, повернення польській релігійній громаді Семінарійського костьолу Святого Яна Дуклі, благоустрою Польського цвинтаря, сплюндрованого за роки радянської влади. Однак головною своєю заслугою він вважає те, що став ініціатором перепоховання праху житомирян, замордованих нацистами в Майданеку. Капсулу з прахом було привезено з Польщі у 2002-му і урочисто закладено 22 червня того ж року, в День скорботи, в підніжжя Пам’ятника жертвам нацизму на Богунії, де під час німецької окупації діяв місцевий табір радянських військовополонених – Stalag 358.
Франц Карлович Бржезицький має вищі урядові нагороди Польщі: Комбатантський хрест ветерана Другої світової війни, золоту медаль «Мужність і звитяга», Сибірський хрест в’язня сталінського ГУЛАГа, пам’ятну медаль «Promoria» та ін. Україна нагородила його орденом «За мужність» ІІІ ступеня, знаком "Партизан України", ювілейною медаллю «50-річчя Перемоги» та ін.
На сьогодні пан Францішек – єдиний живий не лише в Житомирі, а в Україні і, мабуть, у світі, колишній в’язень Майданека. Його спогади про нацистський концтабір безцінні. «Остання жива сторінка історії» – так названо експозицію, присвячену йому, в Меморіальному музеї, відкритому після війни на території цієї «фабрики смерті».
Пан Францішек у колі ветеранів ІІ світової війни. Житомир. День Перемоги, 2008 рік
Такого унікального фотодокумента не має жоден в’язень нацистських концтаборів – через 50 років Франц Бржезицький впізнав себе – 19-річного, біля вагонетки, під час табірних робіт. Майданек, 1943 рік
Францу Карловичу Бржезицькому – 92 роки
Олександр Гуцалюк для Житомир.info
