Саме у ці дні, у вересні далекого 1825, в Житомирі відбулися події, що яскравою сторінкою увійшли в історію декабристського руху. Про ці події сучасний житомирянин майже нічого не знає, адже радянська історіографія основну увагу завжди приділяла лише двом потужним таємним організаціям – Північному товариству (Санкт-Петербург) і Південному (Чернігівський полк на Україні). Однак внесок наших земляків у загальну справу декабристів також був вагомим.
У вересні 1825, в літньому таборі російських військ поблизу села Ліщина під Житомиром, декабристи провели кілька таємних нарад, на яких розглянули низку важливих питань, зокрема:
Товариство з’єднаних слов’ян злилося з Південним товариством, і на чолі слов’ян постав новий керівник – Михайло Бестужев-Рюмін (офіцер Чернігівського піхотного полку, 2-й директор Південного товариства).
Таємна панславістська організація декабристів – Товариство з’єднаних слов’ян (Слов’янське товариство) – виникла на терені Волинської губернії ще в 1823. Його засновниками були молоді офіцери 8-ї артилерійської бригади, розквартированої у Новограді-Волинському, – брати Андрій і Петро Борисови та польський шляхтич з Новограда-Волинського Юліан Люблінський. Змовники склали програмні документи організації – «Правила Товариства з’єднаних слов’ян» і «Клятвену обіцянку». В них містилася ідея добровільного об’єднання слов’янських і сусідніх з ними неслов’янських народів під проводом Росії у Федеративній республіці. На терені Російської імперії заколотники планували встановити республіканський лад, а Польщі, в обмін на збройну підтримку в боротьбі проти царату, обіцяли повернути відвойовані у неї Волинь та Подолію і надати незалежність з наступним включенням її до складу Федерації. Туди мали увійти також Богемія, Моравія, Сербія, Молдавія, Валахія, Далмація, Хорватія, Угорщина і Трансільванія. Втілення в життя такої утопічної ідеї, безумовно, призвело б до нової великої війни в Європі, адже більшість цих країн на той час входили до складу двох інших імперій – Австро-Угорської і Османської.
Під Ліщином заколотники врешті узгодили час збройного виступу проти царя: «ни под каким видом не откладывать возмутительных действий далее осени 1826 года, при сборе корпусов, лишением жизни императора, идти в Москву, уничтожить существующий образ правления и объявить конституцию».
Щоправда, нетерплячий Бестужев-Рюмін раптом вирішив, що чекати «возмутительных действий» ще один рік – занадто довго, і «подал мысль для покушения на жизнь государя отправить в Таганрог (де на той час лікувався хворий імператор Алєксандр I) несколько славян». Для цієї мети було призначено п’ятьох офіцерів-добровольців, які поклялися, цілуючи образ, здійснити замах. Це Яків Андрієвич, брати Андрій і Петро Борисови, Володимир Бечаснов та Михайло Спірідов. Однак царевбивство у Таганрозі врешті було відкладено як несвоєчасне.
Арешти волинських декабристів (через зраду) почалися ще до збройного виступу Чернігівського полку і тривали з 31 грудня 1825 до15 лютого 1826. На Житомирську гарнізонну гауптвахту загалом було доставлено 28 чоловік (із них слов’ян – 24, членів Південного товариства – 4). Після попереднього допиту в Житомирі всіх заарештованих відправили для подальшого слідства в Петербург, у Петропавловську фортецю.
Слідча комісія встановила: 5 змовників служили у 8-й артилерійській бригаді 3-го піхотного корпусу, яка, одночасно зі збройним повстанням Чернігівського полку, мала виступити з Новограда-Волинського і захопити Житомир.
Серед заарештованих виявилися і наші земляки: Тадеуш Жебровський (секретар сенатора Ільїнського, родом з Любара), Юліан Люблінський (з Новограда-Волинського) та житомиряни Ілля Іванов (секретар Товариства з’єднаних слов’ян) і Піотр Мошинський (маршал волинського губернського дворянства).
Слідство по справі декабристів було проведено швидко, і вже 10 липня 1826 «высочайшим именем» оголошено вирок. Із 28 чоловік, що пройшли Житомирську гауптвахту, 4 були звільнені з-під варти за браком доказів, 12 у покарання відправлені для подальшої служби на Кавказ (де на той час палахкотіла колоніальна війна), а 12 засуджені до каторжних робіт у Сибіру. Відповідно наші земляки отримали: Ілля Іванов – 12 років (згідно з указом від 22 серпня 1826 строк скорочено до 8 років), Юліан Люблінський – 5 (до 3), Піотр Мошинський – 10 (до 5). Слід додати, що графа Мошинського судили не за участь у декабристському русі, а по справі Польського патріотичного товариства. Тадеуша Жебровського за браком доказів було звільнено з-під варти і відправлено додому під нагляд місцевої поліції.
Життя волинських декабристів у сибірському засланні склалося так: Із 12 чоловік дожили до амністії (від 26 серпня 1856) лише 6. Із них Володимир Бечаснов і Павло Вигодовський зосталися доживати віку в Сибіру, а Іван Кирєєв, Юліан Люблінський, Піотр Мошинський та Олександр Фролов повернулися додому.
Такою є коротка історія про волинських декабристів. А тепер кілька краєзнавчих штрихів.
Ілля Іванов (секретар Товариства з’єднаних слов’ян) служив у польовому провіантському комісіонерстві 3-го піхотного корпусу на посаді бухгалтера. Саме він обліковував провіантські склади корпусу в Житомирі, що були розташовані на (теперішньому) Путятинському майдані. Тому і вулиця, яку прорізали в середині ХІХ сторіччя в напрямку складів, отримала назву Провіантська (тепер – вулиця Довженка).
Тогочасна гарнізонна гауптвахта в Житомирі знаходилася на (Соборному) майдані, навпроти середньовічного міста, приблизно на тому місці, де зараз будинок з аптекою. А сама площа була не міська, а передміська (еспланадна) і слугувала тому, щоб контролювати перед містом простір і за необхідності, у випадку загрози, виставляти війська. Цікавий факт: отримавши повідомлення про повстання Чернігівського полку, командир 3-го піхотного корпусу (штаб якого знаходився в Житомирі) 2-ї російської армії генерал-лейтенант Рот вдарив на сполох і 5 січня 1826 виставив по периметру міста охорону, де гарнізонні солдати стояли щільним цепом (це при тому, що житомирський гарнізон був невеликим – підрозділи корпусу дислокувалися по навколишніх містечках: у Новограді-Волинському, Троянові, Любарі та ін.). Відтак можна уявити розміри тогочасного Житомира – скільки ж сьогодні потрібно було б дивізій, щоб оточити його!
З житомирської гауптвахти в столицю Російської імперії заарештованих заколотників відправляли поштовим трактом Житомир – Петербург, який пролягав через Овруч, тому цей відрізок траси на Житомирщині можна назвати «Скорботною дорогою волинських декабристів».
Петро Борисов
Юліан Люблінський
Андрій Борисов
(далі буде)
Олександр Гуцалюк для Житомир.info
