Місто

У вересні 1825-го на таємній нараді під Житомиром волинські декабристи домовилися вбити царя

27 вересня 2016, 15:35

Саме у ці дні, у вересні далекого 1825, в Житомирі відбулися події, що яскравою сторінкою увійшли в історію декабристського руху. Про ці події сучасний житомирянин майже нічого не знає, адже радянська історіографія основну увагу завжди приділяла лише двом потужним таємним організаціям – Північному товариству (Санкт-Петербург) і Південному (Чернігівський полк на Україні). Однак внесок наших земляків у загальну справу декабристів також був вагомим.

У вересні 1825, в літньому таборі російських військ поблизу села Ліщина під Житомиром, декабристи провели кілька таємних нарад, на яких розглянули низку важливих питань, зокрема:

Товариство з’єднаних слов’ян злилося з Південним товариством, і на чолі слов’ян постав новий керівник – Михайло Бестужев-Рюмін (офіцер Чернігівського піхотного полку, 2-й директор Південного товариства).

Таємна панславістська організація декабристів – Товариство з’єднаних слов’ян (Слов’янське товариство) – виникла на терені Волинської губернії ще в 1823. Його засновниками були молоді офіцери 8-ї артилерійської бригади, розквартированої у Новограді-Волинському, – брати Андрій і Петро Борисови та польський шляхтич з Новограда-Волинського Юліан Люблінський. Змовники склали програмні документи організації – «Правила Товариства з’єднаних слов’ян» і «Клятвену обіцянку». В них містилася ідея добровільного об’єднання слов’янських і сусідніх з ними неслов’янських народів під проводом Росії у Федеративній республіці. На терені Російської імперії заколотники планували встановити республіканський лад, а Польщі, в обмін на збройну підтримку в боротьбі проти царату, обіцяли повернути відвойовані у неї Волинь та Подолію і надати незалежність з наступним включенням її до складу Федерації. Туди мали увійти також Богемія, Моравія, Сербія, Молдавія, Валахія, Далмація, Хорватія, Угорщина і Трансільванія. Втілення в життя такої утопічної ідеї, безумовно, призвело б до нової великої війни в Європі, адже більшість цих країн на той час входили до складу двох інших імперій – Австро-Угорської і Османської.

Під Ліщином заколотники врешті узгодили час збройного виступу проти царя: «ни под каким видом не откладывать возмутительных действий далее осени 1826 года, при сборе корпусов, лишением жизни императора, идти в Москву, уничтожить существующий образ правления и объявить конституцию».

Щоправда, нетерплячий Бестужев-Рюмін раптом вирішив, що чекати «возмутительных действий» ще один рік – занадто довго, і «подал мысль для покушения на жизнь государя отправить в Таганрог (де на той час лікувався хворий імператор Алєксандр I) несколько славян». Для цієї мети було призначено п’ятьох офіцерів-добровольців, які поклялися, цілуючи образ, здійснити замах. Це Яків Андрієвич, брати Андрій і Петро Борисови, Володимир Бечаснов та Михайло Спірідов. Однак царевбивство у Таганрозі врешті було відкладено як несвоєчасне.

Арешти волинських декабристів (через зраду) почалися ще до збройного виступу Чернігівського полку і тривали з 31 грудня 1825 до15 лютого 1826. На Житомирську гарнізонну гауптвахту загалом було доставлено 28 чоловік (із них слов’ян – 24, членів Південного товариства – 4). Після попереднього допиту в Житомирі всіх заарештованих відправили для подальшого слідства в Петербург, у Петропавловську фортецю.

Слідча комісія встановила: 5 змовників служили у 8-й артилерійській бригаді 3-го піхотного корпусу, яка, одночасно зі збройним повстанням Чернігівського полку, мала виступити з Новограда-Волинського і захопити Житомир.

Серед заарештованих виявилися і наші земляки: Тадеуш Жебровський (секретар сенатора Ільїнського, родом з Любара), Юліан Люблінський (з Новограда-Волинського) та житомиряни Ілля Іванов (секретар Товариства з’єднаних слов’ян) і Піотр Мошинський (маршал волинського губернського дворянства).

Слідство по справі декабристів було проведено швидко, і вже 10 липня 1826 «высочайшим именем» оголошено вирок. Із 28 чоловік, що пройшли Житомирську гауптвахту, 4 були звільнені з-під варти за браком доказів, 12 у покарання відправлені для подальшої служби на Кавказ (де на той час палахкотіла колоніальна війна), а 12 засуджені до каторжних робіт у Сибіру. Відповідно наші земляки отримали: Ілля Іванов – 12 років (згідно з указом від 22 серпня 1826 строк скорочено до 8 років), Юліан Люблінський – 5 (до 3), Піотр Мошинський – 10 (до 5). Слід додати, що графа Мошинського судили не за участь у декабристському русі, а по справі Польського патріотичного товариства. Тадеуша Жебровського за браком доказів було звільнено з-під варти і відправлено додому під нагляд місцевої поліції.

Життя волинських декабристів у сибірському засланні склалося так: Із 12 чоловік дожили до амністії (від 26 серпня 1856) лише 6. Із них Володимир Бечаснов і Павло Вигодовський зосталися доживати віку в Сибіру, а Іван Кирєєв, Юліан Люблінський, Піотр Мошинський та Олександр Фролов повернулися додому.

Такою є коротка історія про волинських декабристів. А тепер кілька краєзнавчих штрихів.

Ілля Іванов (секретар Товариства з’єднаних слов’ян) служив у польовому провіантському комісіонерстві 3-го піхотного корпусу на посаді бухгалтера. Саме він обліковував провіантські склади корпусу в Житомирі, що були розташовані на (теперішньому) Путятинському майдані. Тому і вулиця, яку прорізали в середині ХІХ сторіччя в напрямку складів, отримала назву Провіантська (тепер – вулиця Довженка).

Тогочасна гарнізонна гауптвахта в Житомирі знаходилася на (Соборному) майдані, навпроти середньовічного міста, приблизно на тому місці, де зараз будинок з аптекою. А сама площа була не міська, а передміська (еспланадна) і слугувала тому, щоб контролювати перед містом простір і за необхідності, у випадку загрози, виставляти війська. Цікавий факт: отримавши повідомлення про повстання Чернігівського полку, командир 3-го піхотного корпусу (штаб якого знаходився в Житомирі) 2-ї російської армії генерал-лейтенант Рот вдарив на сполох і 5 січня 1826 виставив по периметру міста охорону, де гарнізонні солдати стояли щільним цепом (це при тому, що житомирський гарнізон був невеликим – підрозділи корпусу дислокувалися по навколишніх містечках: у Новограді-Волинському, Троянові, Любарі та ін.). Відтак можна уявити розміри тогочасного Житомира – скільки ж сьогодні потрібно було б дивізій, щоб оточити його!

З житомирської гауптвахти в столицю Російської імперії заарештованих заколотників відправляли поштовим трактом Житомир – Петербург, який пролягав через Овруч, тому цей відрізок траси на Житомирщині можна назвати «Скорботною дорогою волинських декабристів».

Петро Борисов

Юліан Люблінський

Андрій Борисов

(далі буде)

Олександр Гуцалюк для Житомир.info

Підписуйтесь на Житомир.info в Telegram
Матеріали по темі