Місто

Скільки разів падав житомирський Ілліч

27 жовтня 2016, 16:25

Історія Житомира – це не тільки люди, які тут жили, а й матеріальна культура, яку вони створили. Крім вулиць, які вони прокладали, і будинків, які вони зводили обабіч цих вулиць, житомиряни іноді встановлювали на площах і у скверах пам’ятники.

Пам’ятники історії і культури – надзвичайно важливий компонент у формуванні патріотичного світогляду будь-якого (в тому числі і українського) товариства. Житомирські пам’ятники – це своєрідний літопис історії нашого міста, крім іншого, він свідчить про моральний, інтелектуальний і навіть психологічний стан суспільства.

У буремні дні Революції Гідності (а саме 19 лютого 2014) на Соборному майдані в Житомирі, під схвальні оплески і вигуки городян, було повалено пам’ятник Леніну. Читачу, мабуть, буде цікаво дізнатися, що в історії нашого міста це не поодинокий випадок падіння Вована – таке глузливе прізвисько отримав «вождь мирового пролетариата» від українських патріотів. Отже, скільки разів і від чиєї руки падав житомирський Ілліч?

Наше місто – одне з перших, де пам’ятник Леніну відкрили ще за його життя – в 1922. Існує думка, що таким чином житомирський пролетаріат висловив свою радість з нагоди одужання вождя. Автори цього примітивного погруддя невідомі, однак встановлене воно було на круглій полірованій колоні, тонкої роботи. Є великий сумнів, що цю колону виготовили спеціально, – скоріш за все, вкрали з якоїсь могили, як зазвичай для таких заходів і робили більшовики. Так само вони вчинили і в Бердичеві, де скинули пам’ятник царю Олександру II – Визволителю, натомість його постамент зайняв бюст Фрунзе – після смерті червоного командарма. Житомирський Ленін стояв на Старому бульварі, напроти входу у так званий «Дом труда» – колишній Волинський окружний суд, нині центральний корпус Державного агроекологічного університету.

Простояв там Ілліч недовго, і більшовики зняли його, тому що на майдані Рози Люксембург (так тоді називався Соборний майдан) в січні 1924, після смерті Леніна, вони заклали постамент нового пам’ятника, який урочисто відкрили 1 травня 1926. Підкреслимо: цей перший майданівський Ілліч стояв (у повний зріст), на відміну від останнього (третього), на протилежному боці площі, спиною до (теперішньої) аптеки і дивився на (майбутній) Будинок правосуддя.

Як згадує старожил нашого міста Франц Карлович Бржезицький: «До війни не було такого, щоб будівельники взимку працювали, тому каменярі, теслярі – з Мальованки більшість, Корбутівки, інших районів – збиралися опівдні біля пам’ятника Леніну на площі і, лускаючи насіння, обговорювали свої проблеми. А він рукою їм вказував шлях до світлого майбутнього, просто на пивну забігайлівку – «Лейку», як її охрестили. Куди Володя вказує? На «Лейку». Туди і йдемо. Там, біля Хрестовоздвиженської церкви, була «Лейка». Я пам’ятаю цей напівпідвал».

 Цікаво зауважити: «Лейка» знаходилась на тодішньому Воздвиженському ринку (між Будинком правосуддя і магістратом), і вождь настійливо вказував пальцем саме на цей ринок. А коли його в 1970 розвернули в протилежний бік, то світле майбутнє він уже вбачав там, де на той час створили Житній ринок. Відтак зробимо висновок: житомирський Ленін тривалий час прозоро натякав місцевим компартійцям на ринкову економіку, але вони вперто нічого не хотіли про НЕП навіть чути.

Автор проекту першого Леніна-майданівця – дореволюційний інженер, житомирський технічний діяч Соколов (скульптор невідомий).

Цей пам’ятник простояв трохи більше 15 років і гепнувся на бруківку за допомогою німців. Бржезицький став свідком, як це сталось у перші ж години окупації Житомира – 9 липня 1941.

Цей Ілліч гепнувся на бруківку за допомогою німців. Перший день окупації Житомира. 9 липня 1941

Коли ворожі танки зайшли на площу, гітлерівці накинули вождеві на шию зашморг з металевого троса і легенько смикнули. Воякам Вермахту був наказ знищувати пам’ятники більшовицьким вождям, але оскільки виконавці були погано обізнані, хто є ху, то про всяк випадок повалили ще й бюст Пушкіна на Старому бульварі. Після війни Ленін (звичайно, інший) повернувся на майдан і зайняв старе місце.

Після війни Ленін (звичайно, інший) повернувся на майдан і зайняв старе місце

У 1954 площа Рози Люксембург стала площею Леніна (на 30-ті роковини з дня його смерті), а в 1970 (до 100-річчя з дня його народження) площу прикрасив третій, останній Ілліч, який простояв тут найдовше за попередників – майже 44 роки.

У 1970 (до 100-річчя з дня народження Леніна) площу прикрасив третій, останній Ілліч, який простояв тут найдовше за попередників – майже 44 роки

Дикунське, на думку проросійських і просовєцьких сил, знесення пам’ятників Леніну, що прокотилося Україною в 2014, засвідчило: українська нація врешті виліковується від симптому тяжкої соціальної шизофренії. Бо як пояснити пам’ятники політику, який жодного разу в Україні не був, у Громадянську війну доклав максимум зусиль для придушення української незалежності і заклав підвалини найстрашнішого і найкривавішого тоталітарного режиму ХХ століття, в роки якого було знищено десятки мільйонів українців?

Пам’ятників Леніну в СРСР наставили стільки, скільки, мабуть, і телеграфних стовпів. Кожен адміністративний і соціально-економічний рівень мав свого обов’язкового вождя – були Іллічі республіканські, обласні, міські, районні, заводські, шкільні, дитсадкові, радгоспні, колгоспні і загального користування (у парках і скверах). Це божевілля в державному масштабі ми усвідомили лише зараз, коли з падінням ідолів зруйнувалися і міфи.

Комуністи стверджували, що всі ці пам’ятники – нібито витвори мистецтва, ледь не скульптурні шедеври. Так, дійсно, окремі екземпляри були пам’ятниками монументального мистецтва – той же Ілліч на Шевченківському бульварі в Києві, але переважна більшість із них нічого спільного з мистецтвом не мала. Ця сіра більшість (з цементу і вапняку) – або кустарна робота місцевих умільців, або розтиражовані копії більш-менш вдалого образа. У житомирському парку барона де Шодуара (знаємо його як парк імені Гагаріна) по війні з’явився парний пам’ятник Леніну і Сталіну: «вождь мирового пролетариата» і «отец всех народов», сидячи поруч на лавиці, символізують єдність поглядів і спадкоємність загальної справи. Оригінал цього пам’ятника у 1930-х прикрашав Кремль у Москві, а його клони з вапняку в обов’язковому порядку були встановлені в усіх без винятку обласних центрах СРСР.

Повоєнний парний пам’ятник Леніну і Сталіну в житомирському парку барона де Шодуара (парк імені Гагаріна)

Доречно наголосити: парний пам’ятник (як і всі пам’ятники Сталіну) комуністи таємно знищили (за одну ніч) незабаром після ХХ (викривального) з’їзду КПРС, на якому Хрущов розвінчав культ кривавого диктатора. Так житомирський Вован удруге постраждав від виплеканої ним партії – через свого поплічника Кобу.

Пам’ятником архітектури і історії вважався і третій (останній) у Житомирі майданівський Ленін, виготовлений з червоного граніту (скульптори М. Вронський і О. Олійник, архітектор Ф. Гринченко). Спочатку його оригінал з органічного скла побував навіть у Європі на одній із всесвітніх науково-технічних виставок (за тодішньою традицією, в якості почесної варти перед входом у павільйон СРСР завжди чатував Ілліч). Після закінчення виставки цього скляного вождя встановили в Житомирі, а невдовзі замінили на гранітного.

На мою думку, бажано було б його все ж таки не руйнувати, а зберегти, як і пам’ятник Карлу Марксу, який стояв у сквері на розі Великої Бердичівської і Театральної вулиць, адже родове коріння обох – з Житомирщини. Це – наша історія. Дід Леніна по матері – Ізраель (Сруль) Бланк був житомирянин, а предки Карла Маркса, раввіни із Новограда-Волинського, свого часу, рятуючись від єврейських погромів, виїхали до Німеччини.

Леніна і Маркса слід було демонтувати і перевезти в інше місце. І хай би там стояли вкупі з іншими вождями і поборниками комуністичної ідеї – як наочні посібники епохи тоталітаризму для прийдешніх поколінь.

Але в Житомирі цивілізованому знесенню улюбленого Ілліча багато років шалений опір чинила фракція КПУ міської ради. І врешті догралася. Так комуністи, навіть не бажаючи цього, посприяли остаточному знищенню свого ідола, який «прикрашав» наше місто 94 роки!

І наостанок. Наш Житомир, з новим керівником на чолі, вперше за роки Незалежності серйозно взявся за розбудову і благоустрій. Цей почин уже гідний того, щоб мер Сухомлин, як свого часу губернатор Синельников (читай тут), теж увійшов в історію. Тротуарна бруківка на центральних вулицях і реконструкція Михайлівської – це чудово. Серед наступних кроків міської влади бажано було б нарешті встановити нові пам’ятники – тепер уже справжнім українським патріотам (на місці знесених комуністичних діячів). Не думаю, що це занадто обтяжливий для міської скарбниці проект. А по-друге, такі останки зовсім не прикрашають наше місто:

Як повідомляв Житомир.info, 10-метровий пам’ятник Леніну скульпторів Вронского, Олійника й архітектора Грінченка на майдані Соборному повалили 21 лютого 2014 року.

Олександр Гуцалюк для Житомир.info

Підписуйтесь на Житомир.info в Telegram
Матеріали по темі