Міхаїл Іванович Комбурлей – (сьомий) волинський губернатор (1806 – 1815).
Що ми знаємо про нього, який слід він залишив в історії Житомира і чим запам’ятався сучасникам? Читачу доречно порівняти його з іншим (двадцять другим) губернатором Волинської губернії – Ніколаєм Синельниковим (читай тут).
Міхаїл Комбурлей– волинський губернатор (1806 – 1815)
На Волині губернатор Комбурлей заслужив репутацію талановитого адміністратора і дієвого патріота, театрала і мецената, а ще, на жаль, казнокрада-хабарника, який врешті занапастив свою блискучу кар’єру і потрапив під слідство сенатської комісії.
Міхаїл Комбурлей – син грека-емігранта, заможного землевласника з Новоросії, мав щорічний прибуток зі своїх маєтків майже 300 тисяч рублів. Його стрімкій кар’єрі сприяло те, що він був фаворитом чиновника з особливих доручень Попова при графі Потьомкіну.
Цивільна кар’єра майора у відставці розпочалася з посади предводителя катеринославського дворянства (1793 – 1796). У 1798 Комбурлей став курським губернатором, але піврічне перебування на цій посаді запам’яталося сучасникам хіба що його вдалим одруженням з 16-річною дочкою місцевого заможного магната Ганною Андріївною Кондратьєвою. Придане нареченої становило 8 тисяч душ кріпосних і кілька десятків тисяч десятин землі.
Після відставки Комбурлей переїхав у родовий маєток дружини – Хотин Сумського повіту Харківської губернії і почав розбудову величної садиби, яка дістала назву «другого Царського Села». Таке порівняння не випадкове, адже обидві споруди зводив всесвітньо відомий італійський архітектор Джакомо Кваренгі. Навколо маєтку був розбитий чудовий парк, за яким доглядав спеціально запрошений з Англії садівник. Схожість палацу в Хотині з Англійським палацом у Санкт-Петербурзі та Олександрійським у Царському Селі очевидна. На жаль, садиба Комбурлея майже повністю згоріла на початку ХХ століття.
Після узгодження всіх справ у Хотині Комбурлей вирушив до Москви, де сподівався отримати посаду губернатора, однак спроба виявилася невдалою. А от у Санкт-Петербурзі йому пощастило. Серед його покровителів були міністри, та й сам імператор Алєксандр І ставився до нього вельми прихильно, що зіграло вирішальну роль у призначенні Комбурлея волинським губернатором.
На новому місці в Житомирі він одразу зарекомендував себе енергійним чиновником і в перших звітах уже просив царя схвалити його рекомендації щодо покращення господарського становища краю.
Одним із першочергових завдань Комбурлея стало налагодження доріг, яке, щоправда, затягнулося надовго.
Він звернув увагу також на занедбаний стан місцевих православних храмів і зазначив, що без допомоги уряду старі церкви зовсім розваляться.
У 1806, за сприяння губернатора, був відкритий перший у губернії гамівний будинок, а у 1808 Комбурлей взявся за побудову нового кам’яного приміщення для сестер милосердя і особисто спрямовував благодійництво на утримання цього закладу.
За його клопотанням міністр внутрішніх справ дозволив заснувати на шляху Житомир – Брест-Литовський дві додаткові поштові станції.
Значну увагу Комбурлей приділяв і культурному розвитку Волині. Разом з його сім’єю до Житомира в 1806 прибули (як «предмет конче необхідний») власний кріпацький інструментальний оркестр – 60 музикантів і 120 хористів – і театральна трупа.
Очільник губернії був одним із найбільших меценатів місцевого театру. 7 листопада 1809 він відзначав у житомирському театрі свій день народження (48 років). На честь іменинника поставили мелодраму французького драматурга Гільбера де Піксерекура «Мавританські іспанці». Дійство було настільки вражаючим (тільки у свиті герцога грало майже 60 статистів) і це була настільки яскрава подія для міста, що вона стала найбільшою сенсацією з початку його правління і неабияк підвищила до нього інтерес заможних дворян та міщан.
Верховна влада була задоволена активною діяльністю губернатора, за що він у 1807 отримав чин таємного радника, а в 1811 став сенатором. Похвали заслуговувало також уміння Комбурлея налагоджувати стосунки з місцевою шляхтою, яка, зі свого боку, офіційно вшанувала губернатора подарунком (з письмового дозволу імператора, звичайно) – золотою табакеркою, щедро прикрашеною діамантами, вартістю 5 тисяч червонців.
Франко-російська війна 1812 – його справжній «зірковий час», коли він у повній мірі продемонстрував російському престолу свої управлінські здібності. Губернатор врятував залишені армією Багратіона напризволяще поблизу кордону військові лазарети, де перебувало понад 7 тисяч хворих вояків, зберіг її військові обози, також покинуті на різних дорогах, встиг евакуювати все казенне майно губернії. Коли корпуси Тормасова і Чичагова відступали тереном Волині, Комбурлей надіслав їм на допомогу тисячі селянських хур для підвезення сухарів, борошна, горілки, фуражу і забезпечив війська необхідною кількістю волів. У той же час він опікувався, аби менше селянських господарств постраждало від військових постачань.
Польські магнати, переслідуючи мету відродити колишню Річ Посполиту, масово подалися зі зброєю в руках у військо Наполеона, що значно похитнуло лояльне ставлення російського імператора до них. Натомість волинський губернатор своїми діями ще більше зміцнив довіру верховної влади до себе і здобув прихильність багатьох російських генералів. 29 січня 1813 вийшов іменний указ Алєксандра І, який надавав право Комбурлею управляти Волинською губернією на правах генерал-губернатора. Тепер він міг самостійно приймати багато рішень, що стосувалися потреб губернії. Цим правом губернатор скористався сповна, щоб, у першу чергу, висилати неблагонадійних поляків, особливо тих, хто закликав шляхту переходити на бік французів. Однією з перших була вислана до Пензи графиня Рищевська, багата літня полька.
По друге, він наказав усім волинським полякам, які з невідомих причин зникли влітку 1812 (а насправді служили в армії Наполеона), повернутися додому до певного числа і зареєструватися. Порушникам загрожувала конфіскація маєтків. І чим завзятіше Комбурлей проводив конфіскації, тим більше зростала до нього ненависть польських магнатів. У відповідь вони, на чолі з губернським маршалком шляхтичем Варфоломієм Гіжицьким, письмово поскаржилися Алєксандру І на те, що через Волинську губернію проходить значна кількість контрабанди і ввозяться навіть фальшиві асигнації. Імператор наказав якомога детальніше провести слідство. У Житомир зі столиці прибув сенатор Федір Сіверс, якому шляхта передала у письмовому вигляді компромат на губернатора. Сіверс провів ретельну ревізію господарської діяльності Комбурлея і був приємно вражений станом і зразковою роботою губернських установ. Однак і факт контрабанди підтвердився – до розслідування справи долучили місцевих євреїв, які пообіцяли вказати на підкуплених чиновників у разі, якщо їх контрабандні товари не будуть конфісковані.
Переконливі докази вини Комбурлея надав єврей Борух Вейтман. В його домі проводилися перемови, за що він отримував від губернатора поштою 350 рублів винагороди.
Алєксандр І не міг залишити поза увагою скарги на зловживання чиновників на місцях, особливо «у Волинській губернії – як зразковій, де для боротьби з наявним злом повинно бути показано приклад покарання винних». 30 вересня 1815 вийшов указ, згідно з яким Комбурлею на момент слідства треба піти у відпустку і терміново прибути до Петербурга.
23 грудня 1815 Комбурлея остаточно звільнили з посади і передали його справу на суд Сенату. Під слідство потрапили й інші губернські посадовці, серед них волинський віце-губернатор Хрущов. Декого з чиновників забрили в солдати. Щоб якось залагодити конфлікт між державною адміністрацією і шляхтою, імператор 13 квітня 1816 призначив наступним волинським губернатором завзятого противника Комбурлея – губернського маршалка шляхтича Варфоломія Гіжицького. Цікаво, що, ставши губернатором, шляхтич Гіжицький повів непримиренну боротьбу проти шляхти. Про його долю – наша окрема оповідь.
Знаходячись під слідством, Міхаїл Комбурлей раптово помер (у віці 60 років), так і не дочекавшись судового вироку. Історики й до сьогодні по-різному оцінюють обставини його відставки, хоча, звичайно, приводом для звільнення став конфлікт з місцевою шляхтою.
У зв’язку з цим доречно згадати близького родича Міхаїла Комбурлея – Івана Фундуклея, теж мільйонера-відкупщика грецького походження. У 1838 він обіймав посаду волинського віце-губернатора і приймав у себе вдома в Житомирі Оноре де Бальзака, коли той приїжджав свататися до графині Евеліни Ганської.
Чи знав Фундуклей про долю Комбурлея? Безумовно. З 1839 по 1852 він служив київським цивільним губернатором. Ці 13 років його губернаторства запам’яталися киянам як ледь не найкращі в історії Київської губернії.
За словами генерал-ад’ютанта І. С. Фролова, коли імператор Ніколай I (а він був набагато жорсткіший, ніж його ліберальний брат Алєксандр І) доручив Третьому жандармському відділенню перевірити, хто в імперії з 56 губернаторів не бере хабарів, таких виявилося лише двоє: київський губернатор Фундуклей і ковенський Радищев. На це імператор зауважив: «Что не берёт взяток Фундуклей – это понятно, потому что он очень богат, ну а если не берёт их Радищев, значит, он чересчур честен».
Дозволю собі не погодитися з російським «самодержцем». Хабарник, скільки б грошей він не мав, завжди буде брати хабарі, і йому завжди буде мало, для нього вислів «за гробом тележки нет» – просто не існує. І зупинити його може тільки страх перед смертною карою – як у сучасному Китаї. Іван Фундуклей – історик, краєзнавець, меценат і почесний громадянин Києва (1872) – дійсно був людиною кришталево чесною. Недарма ж його згодом було удостоєно найвищих нагород імперії включно до ордена Св. Апостола Андрія Первозванного.
До чого я це все розповів? Цікаво порівняти функції волинських губернаторів російської колоніальної доби і сучасних голів Житомирської обласної державної адміністрації незалежної України. Висновки читач зробить сам.
Олександр Гуцалюк для Житомир.info
