Де в Житомирі вулиця Урус-шайтан? Даю підказку. Колишня – Будьонного, знаходиться на Крошні. До 1971 називалась – Західна вулиця.
– То це ж вулиця Івана Сірка! – здогадався читач. Вірно. Таку назву вона отримала в 2016 в рамках закону про декомунізацію. А до чого тут Урус-шайтан? Себто «русский черт»? Бо так Сірка називали османи і татари. Продовжуємо нашу оповідь про нові назви житомирських вулиць.
Іван Сірко – легендарний кошовий отаман Запорозької Січі і всього Війська Запорозького Низового. Надзвичайно талановитий воїн – достатньо сказати, що в боротьбі проти Османської імперії він провів понад 55 успішних походів і жодного не програв. На узбережжях Чорного моря та Криму неодноразово брав Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Тягиню (Бендери), Арабат, Перекоп, навіть Ясси. Татарські матері лякали дітей ім'ям Сірка. Герой багатьох українських пісень, дум і казок.
Іван Сірко
За народним переказом, складеним по смерті Сірка, майбутній отаман походив з козацького роду. Проте це твердження спростовують листи королів Речі Посполитої, в яких вони називають Сірка «уродзоним», тобто шляхтичем. Крім цього, в тогочасних джерелах під 1592 згадується ім'я подільського шляхтича Войтеха Сірка, який, можливо, був родичем ватажка запорожців.
Згідно з іншим переказом, уже саме народження Івана було незвичайним – хлопчик з’явився на світ із зубами, чим вельми налякав усіх присутніх. Батько, намагаючись виправити ситуацію, сказав, що син «зубами буде гризти ворогів». Однак це мало заспокоїло селян, які вважали, що дитя з народження відмічено дияволом. Якоюсь мірою це було виправдано, тому що з дитинства хлопець проявив надзвичайні здібності, які згодом стали просто фантастичними.
Українська історіографія ХХ стверджувала, що Сірко брав участь у Тридцятирічній війні (1618 – 1648) на стороні французів. Зокрема, 1644 Богдан Хмельницький – як військовий писар Війська Запорозького – під час зустрічі у Варшаві з послом Франції графом де Брежі підписав договір про найм 2500 козаків у військо французького короля. В жовтні 1645 козацький загін прибув Балтійським морем у французький порт Кале. З вересня 1646 2000 козаків на чолі з Сірком, Золотаренком та Хмельницьким, а також 3000 польських піхотинців брали участь в облозі і взяли неприступну фортецю Дюнкерк, яка перебувала в руках іспанців.
Проте дослідження сучасних істориків доводять, що в джерелах, присвячених Тридцятирічній війні, ім'я Івана Сірка не згадується. Так само відсутні прямі згадки про участь українських козацьких підрозділів. Припускають, що легенда про Сірка виникла через перекручування попередніми істориками імені французького генерала барона де Cipo. Попри це на березі Ла-Манша на честь «легендарної» перемоги козацького отамана Івана Сірка французи спорудили пам'ятник.
Сірко підтримав Визвольну війну Богдана Хмельницького проти Річі Посполитої, зокрема, брав участь у битві під Жванцем 1653. Але в 1654 разом з полковниками Іваном Богуном, Петром Дорошенком та іншими виступив проти підписання Переяславської угоди і, як і більшість запорожців, відмовився від присяги московському царю Олексію Михайловичу.
Полковник Вінницького полку (1658 – 1660). У присутності гетьмана Юрія Хмельницького Сірко відмовився ставити свій підпис під Переяславськими статтями 1659. Наприкінці 1660 остаточно порвав з Юрієм Хмельницьким і відправився на Чортомлицьку Січ.
12 разів (1660 – 1680) обирався кошовим отаманом Війська Запорозького.
Мав великі зв'язки і вплив на Лівобережній і Слобідській Україні, певний час був полковником (титулярним) ніжинським (від Петра Дорошенка) і харківським.
В 1668 перейшов на бік Петра Дорошенка, воював разом з ним «против бояр и воевод». Але вже через два роки розірвав стосунки з Дорошенком і завдав кілька поразок своєму недавньому союзнику. В 1672, бажаючи стати гетьманом, очолив опозицію козацької старшини проти кандидатури в гетьмани Івана Самойловича. Як небезпечний кандидат був заарештований полтавським полковником Жученком і виданий Москві, де його відправили в заслання в Тобольськ. Однак назрівала велика війна з Османською імперією (Чигиринські походи), Сірко присягнув на вірність московському царю, його помилували і повернули в Україну.
У 1677 запорозькі козаки взяли участь у відсічі так званого Чигиринського походу 100-тисячного османсько-татарського війська, яке взяло в облогу Чигирин, плануючи після захоплення цього міста зробити його плацдармом для загарбання Правобережної, а потім й усієї України. Чигирин захищали 40-тисячна царська армія під командуванням Ромодановського і 20-тисячне козацьке військо на чолі з гетьманом Іваном Самойловичем. Після невдалої тритижневої облоги османи і татари змушені були відступити з України.
Наступного року до Чигирина прийшло вже 200 тисяч османських і татарських військ, їм протистояли 70-тисячна царська армія і 50 тисяч українських козаків. І цей похід виявився безплідним для османсько-татарських військ, хоча вони захопили і зруйнували місто. Під час другого Чигиринського походу запорозьке військо Івана Сірка завдало відчутних ударів по тилах османсько-татарських військ.
Основні сили запорожців, які він очолював, діяли над Лиманом. На військовій раді вирішили знищити великий морський транспорт із продовольством, відправлений із Константинополя. В Очакові хлібні запаси на мілководді Дніпра були перевантажені з 15 каторг і 7 кораблів на 130 дрібних суден. Звідти паша рушив до Кизи-Керменя, котрий османське командування намагалося використати як продовольчу базу для постачання своїх військ.
Запорожці пропустили османські кораблі в Дніпро, а потім вдарили по них з тилу. Бій був короткий. Козаки знищили османів, а гребців каторг – полонених – звільнили. У листі до Самойловича Іван Сірко писав: «Липня 12 числа проти Краснякова на гирлі Карабельном, ударив на ті всі судна, оволоділи єсми ними одне тільки судно вітрилами й многими гребці ушло». Було взято 500 полонених, захоплено 7 гармат, 20 прапорів і все продовольство. Для османського війська, яке й до того терпіло від нестачі продовольства і фуражу, це була велика втрата.
Залишивши частину військ з ясиром та запасами продовольства в Кардишині і відправивши полонених до українського гетьмана, а османського начальника – до Москви, низове запорозьке військо на чолі з Іваном Сірком пішло «на Буг к турскому мосту и заставе». Козаки знищили варту, спалили османські мости і захопили багато підвод з різними запасами, що направлялись у Чигирин. Візир змушений був відправити молдавського та волоського господарів з військом для відбудови мостів.
У зв'язку з підготовкою до нового наступу османський уряд навесні 1679 приступив до спорудження в пониззях Дніпра двох фортець, які мали стати опорними пунктами під час походів на Лівобережну Україну. У той же час 25-тисячне військо готувалося виступити проти Запорозької Січі. Саме з цим османським походом історична традиція пов'язує знамениту відповідь запорожців та їхнього кошового отамана Івана Сірка османському султану. Як запорозькі козаки пишуть листа Мехмеду ІV, зобразив на своїй відомій картині Ілля Рєпін. Прообразом Івана Сірка послужив для художника київський генерал-губернатор Михайло Драгомиров.
Прообразом Івана Сірка для Іллі Рєпіна послужив київський генерал-губернатор Михайло Драгомиров
1680 Іван Сірко востаннє опустив свою переможну булаву в битві з ординцями. У «Літописі» Самійла Величка читаємо: «Того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко. Поховано його знаменито – з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього Низового війська. Бо це був справний і щасливий вождь, який з молодих літ аж до своєї старості не тільки значно воював Крим і попалив в ньому деякі міста, але також громив у диких полях численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир».
Похований Сірко біля Чортомлицької Січі (тепер – село Капулівка Нікопольського району Дніпровської області). 1967 його перепоховали на іншому краю села через те, що води Каховського водосховища наблизилися до могили. Щороку, 1-2 серпня, на могилі Івана Сірка проводять вшанування пам'яті славного кошового отамана, яке збирає тисячі українців з усієї країни та закордону.
Могила Івана Сірка
Друзі і вороги однаково відгукувалися про Сірка як людину надзвичайних військових талантів. Він уособлював тип справжнього запорожця. За спогадами польських послів, «был непьющим, что для козака большая редкость».
Турки і татари називали його урус-шайтан. Також відомо, що отаман ніколи не переслідував слабшого від себе ворога, а після походу не брав собі своєї частки з військової здобичі. Відомий випадок, коли 1675, повертаючись із чергового кримського походу, він порубав майже 3 тисячі «тумів» – полонених змішаного татарсько-українського походження, які відмовилися повертатися в Україну.
Часто змінював політичну орієнтацію. Уявлення про характер отамана Сірка також дає його відомий вислів: нужда закон міняє. Виступав проти гетьманів Івана Виговського, Юрія Хмельницького (якого колись підтримував проти Виговського) і Павла Тетері, яким закидав їх пропольську політику, однак, у цей же період був противником Москви. Після Андрусівського договору 1667 зайняв виразно антимосковську і разом з тим антипольську позицію. І Дорошенко, і Самойлович – всі гетьмани для нього були погані. Завзято відстоював, всупереч державним, автономні інтереси Запорозької Січі.
Часто змінював політичну орієнтацію… От у цьому його і біда, і провина (це я вже свою особисту точку зору висловлюю). Та й не тільки його, а й багатьох полковників з блискучої плеяди козацької старшини Богдана Хмельницького, яких покликала доля і дала унікальний шанс розбудувати самостійну Гетьманську державу. Ні, почали чубаритися, ділити гетьманську булаву.
Вершина військового таланту Івана Сірка – безперечно, Чигиринські походи. Отут він сміливо міг сказати про себе: я піднявся до державницького рівня мислення. Я зробив Історію! І в іншому випадку він теж повернув історію, але, на жаль, не в той бік. Після перемоги гетьмана Івана Виговського над московським військом під Конотопом 1659 Сірко на чолі запорожців завдав поразки союзникам гетьманців, кримським татарам, під Аккерманом і сплюндрував степовий Крим. Як пише з погано прихованою радістю один з російських сайтів: «В 1659 совершил знаменитый рейд на ногайские улусы. Этот рейд заставил крымского хана, позванного гетманом Выговским и разорявшего украинские земли, уйти с Украины, обеспечив козакам возможность лишить власти гетмана, изменившего присяге царю Алексею Михайловичу».
А якби Іван Сірко на чолі Запорозької Січі пішов разом з гетьманом Виговським проти чергової московської навали, то Виговському не треба було б кликати на допомогу кримського хана. І, можливо, ця московська навала була б останньою в історії. А так Україна, з подачі Москви, отримала ще одного гетьмана – Лівобережної України. Розкол врешті і призвів до неминучої загибелі Української держави.
Олександр Гуцалюк для Житомир.info
