Фоторепортаж

Житомирські волонтерки показали свої «робочі місця» і розповіли як це – допомагати людям. Фоторепортаж

5 грудня 2019, 14:54

Волонтери – люди, які безоплатно допомагають тим, хто потребує допомоги: дітям-сиротам, людям з інвалідністю чи військовим. Це люди з особливим мисленням. Їх будні – це не лише власні побутові проблеми, власна робота чи особисте життя. Фотокореспондентка Житомир.info «напросилася» до житомирських волонтерок у «помічниці», аби подивитися, як проходить їхній день, та розпитати про роботу. Герої фоторепортажу – Юлія Толмачова та Наталя Горкуша.

Далі – розповідь від імені фотокореспондентки Житомир.info

З Юлією Толмачовою домовляємось про зустріч на «Новій пошті», де вона має забрати посилки. Посилками виявились декілька величезних автомобільних шин.

Я заноситиму в машину, а ви, якщо хочете, можете знімати. Бо тут тільки один оператор мені допомагає, знає, що це посилки для АТО. Інші – ні, – каже Юлія і швидко починає одна за одною вправними рухами викочувати шини з відділення та завантажувати в машину.

Беруся допомогти. Шини виявляються доволі важкими, а заввишки – з пів мене (мій зріст – 1,65м), і навіть котити по землі їх досить складно. Поки я ледь перекочую одну, Юлія встигає декілька шин вже спустити сходами і завантажити їх у машину. Повз нас проходять зацікавлені люди. Дехто навіть сповільнюється, проте допомогу ніхто не пропонує.

Я вже навіть не прошу допомогти. Майже всі відмовляють. Мені простіше самій, – резюмує волонтерка.

Ми завантажуємося у машину та їдемо далі. Остання точка маршруту – склад. Тут волонтерка проводить мені імпровізовану екскурсію та перераховує безліч спонсорів та благодійників, які їй допомагають. Окрім відомих прізвищ, є і прості люди, що допомагають по мірі можливостей, є також ті, хто не афішує свою благодійність.

Дякую всім тим людям, які допомагають. Допомагають і школи, гімназії, і фірми, і бізнесмени, і політики,і прості люди. Є навіть бабусі, які все літо нам в’язали шкарпетки. Хороші, теплі, вовняні. Хлопці у бліндажах будуть їх надягати з задоволенням, – волонтерка показує цілий пакет зв’язаних вручну шкарпеток.

Це квадрокоптер для розвідки. Двадцять четвертий квадрокоптер, який ми передаємо. Це невідомий чоловік передав цукерки дітям, які проживають на лінії розмежування. Він сказав, що не хоче піаритися. А у цьому ящику – найголовніше! Зараз я все покажу! Я ж «піарниця», чи як там кажуть, – Юлія всміхається одним куточком губ та дістає з ящика «скарби» для розвідників: планшет, дальномір на півтора кілометра, монокуляр, сканер, що ловить перемовини у радіусі п’яти кілометрів. За словами Юлії, це дуже дороге задоволення, привезли його з Англії.

Це такі «іграшки», які рятують життя хлопців. Для мене не важлива кількість поїздок, важлива їх якість та ефективність – врятувати життя. Ось це – приціл на СВД. Це все – дуже вартісні речі, саме тому я постійно «нию» у Фейсбуці: «Допоможіть!». І ще в мене тут є така «іграшка», яка називається «приціл на ДШК». На кулемет. Тут є шведські навушники, їх передали з Литви. Ми дуже вдячні литовським благодійникам. Ми працюємо з розвідкою та снайперами. Я люблю їм возити всілякі «штучки», від яких залежить їхнє життя. Те, що їм допомагає та рятує.

Дуже потрібен квадрокоптер «Фантом 4». На жаль, він коштує від 38 тисяч, і в мене просто немає на нього грошей. Я тільки змогла купити один квадрокоптер «Мавік», а для розвідки ще дуже потрібен «Фантом 4». Прям кров з носа. Я вам навіть покажу цю переписку з замкомбригом, – волонтерка показує напівжартівливу особисту переписку на телефоні.

Хоча в цілому люди на АТО допомагають неактивно. Допомагають одні й ті ж. У 2014 люди були дуже активними. Приносили стільки, що ми навіть сортувати не встигали. Але змінилися пріоритети. Тоді потрібні були продукти харчування. Зараз – я не розумію, нащо волонтери возять продукти та воду, якщо армія цим забезпечує. Хлопці одягнені, взуті і нагодовані. Є потреба у технічних засобах. У нас зараз війна артилерії. Потрібно те, що допомагатиме нашим хлопцям. Військові знають, вони чекають. Командири читають пости у Фейсбуці і заздалегідь вже дякують. З ними ми попередньо обговорюємо, що їм потрібно. Конкретно: чи сканер, чи квадрокоптер. чи змінні «горки». Але основне – техніка, машини. Я пригнала останні дві машини, і у мене лишився борг – п’ять тисяч доларів. Та я про це навіть не пишу. Люди посміються і не повірять. Тихо шукаю спонсорів потроху розрахуватися. За роки війни пригнали 42 машини, – розказує Юлія, і ми переходимо до коробок з дитячими речами. Вона починає всміхатися.

Тут речі для людей, які живуть на лінії розмежування: новий одяг, пуховики для дітей. Для жителів Зайцевого. Там 87 сімей у нас підшефних вже п’ятий рік. Плюс в нас є діти в Золотому, в Атошківці, Кам’янці. Це їм подарунки на святого Миколая готуємо. Звісно, прошу ще, прошу щоб люди допомагали. Тут все новеньке, багато усілякого є. Дітки замовляли. Вони чекають свята, чекають на диво. Дзвонять та пишуть мені. У дітей з лінії фронту інший світогляд, інше мислення. Коли їх запитуєш, що вони хочуть, вони кажуть, що хочуть, щоб закінчилася війна. Коли спілкуюся з дітьми, вони розказують, що їм сниться. Один хлопчик сказав: «Мені снилася війна. Хай краще вб’ють мене, ніж вб’ють мою маму». Це так закарбувалося в пам’яті, що це вже ніколи не вийде з моєї голови. Буває, що підловлюю себе на думці, що дуже складно і важко спілкуватися з тими дітками. Навіть якийсь страх відчуваєш. Тому що знаєш, що вони можуть сказати щось таке, що пройде по тобі, як голки.

Ось так працюють волонтери. Все – завдяки людям, завдяки спонсорам. Ми, волонтери, ніхто та ніщо без людей, – каже волонтерка на прощання.

До Наталі Горкуші їду вже за годину. Вона допомагає багатодітним родинам, сім’ям з дітьми з інвалідністю, малозабезпеченим. На зустріч пані Наталя скеровує мене у телефонному режимі, бо їй важко ходити, каже – зірвала спину. Після того, як я намагалася допомогти Юлії Толмачовій, розумію чому.

У маленькому приміщенні – сперте повітря й специфічний запах. Тут багато людей: жінки й діти. Вони обирають собі потрібні речі: одяг, взуття, іграшки. Вони не проти, щоб фотографували їхні обличчя. Проте я не наважуюся. На столі лежать дитячі малюнки. Наталія каже, що це діти малюють свої бажання для святого Миколая. Цього року конкретно по замовленню не вийде, будуть подарунки відповідні до вікової категорії.

Ось дівчинка хоче клейовий пістолет і клей з блискітками. А ось – багато резинок і заколок. Ось хлопцю потрібні кросівки 38 розміру. А тут – чашку, – перебирає дитячі малюнки Наталія.

Діти, які до мене приходять, чомусь вже кілька років називають мене «Фея». Приходять і кажуть: «Фея, дай ігрушку». А от коли воно, маленьке, приходить, дивиться в очі і просить іграшку, а іграшки нема, то ось це дуже важко. А все інше – то дурниці, – всміхається волонтерка та паралельно з розмовою роздає іграшки.

Мені не важко волонтерити. Це я роблю не для когось, а для себе. Подобається допомагати. Десь мене «переклинило» у 2013 році. Я допомагала хлопцям на АТО. Але там зараз вже інші проблеми – ліпити вареники та передавати консервацію туди вже не потрібно. І до мене звернулася багатодітна родина. Я поїхала подивитися, як вони живуть, і це мене так вразило, що я почала займатися багатодітними родинами. Хоч і є люди, які кажуть: «Самі народили – самі хай глядять». Але я вважаю, що у кожної людини – своя дорога. Так вийшло. Ми, українці, щирі, добрі та чемні, тож можемо допомогти тим, хто цього потребує. Окрім багатодітних родин, допомагаємо малозабезпеченим, родинам з дітьми-інвалідами, тим, у кого трапилася пожежа, тим, у кого вилучили дітей, але вони виправляються, сиротам, родинам АТОшників, які потребують допомоги, інтернатам та геріатричному центру. Зараз з 17-ю школою робимо величезний концерт для дідусів та бабусь. Для них ми збираємо цукерки, печиво, фрукти.

Збираємо одяг, взуття, іграшки, речі, особливо дитячі. У нашому благодійному фонді є родини, у яких по 10-14 дітей. У нас офіційна організація БФ «Банк добра». Всі люди, які приходять до нас, приносять документи: паспорт, код та інші. Пишуть заяву та стають на рік під опіку фонду. За рік ми їздимо до родин і робимо акти обстеження житла і вже шукаємо, чим можемо допомогти.

Переважну більшість речей ми привозимо з-за кордону. У нас є міжнародні фонди, з якими ми співпрацюємо і по мірі можливостей нам привозять допомогу. Також і тут приймаємо речі. Раптом хтось захоче пожертвувати чи принести щось, це може бути для людей похилого віку, для родин ветеранів чи багатодітних родин, чи дітей-інвалідів, чи сиріт. Хтось захоче принести яблук, хтось бананів, хтось іграшку чи цукерки, ми будемо щиро вдячні. У кого є дитячі речі в хорошому стані – також будемо дуже раді. Особливо будемо раді дитячим новорічним костюмам, – Наталя показує декілька дитячих святкових суконь. До неї заходять нові люди. Прощаюся та йду, а Наталя залишається роздавати речі.

Житомир.info

Підписуйтесь на Житомир.info в Telegram
Теги: волонтер волонтерство Толмачова Горкуша  
Матеріали по темі