Волонтери – люди, які безоплатно допомагають тим, хто потребує допомоги: дітям-сиротам, людям з інвалідністю чи військовим. Це люди з особливим мисленням. Їх будні – це не лише власні побутові проблеми, власна робота чи особисте життя. Фотокореспондентка Житомир.info «напросилася» до житомирських волонтерок у «помічниці», аби подивитися, як проходить їхній день, та розпитати про роботу. Герої фоторепортажу – Юлія Толмачова та Наталя Горкуша.
Далі – розповідь від імені фотокореспондентки Житомир.info
З Юлією Толмачовою домовляємось про зустріч на «Новій пошті», де вона має забрати посилки. Посилками виявились декілька величезних автомобільних шин.
– Я заноситиму в машину, а ви, якщо хочете, можете знімати. Бо тут тільки один оператор мені допомагає, знає, що це посилки для АТО. Інші – ні, – каже Юлія і швидко починає одна за одною вправними рухами викочувати шини з відділення та завантажувати в машину.
Беруся допомогти. Шини виявляються доволі важкими, а заввишки – з пів мене (мій зріст – 1,65м), і навіть котити по землі їх досить складно. Поки я ледь перекочую одну, Юлія встигає декілька шин вже спустити сходами і завантажити їх у машину. Повз нас проходять зацікавлені люди. Дехто навіть сповільнюється, проте допомогу ніхто не пропонує.
– Я вже навіть не прошу допомогти. Майже всі відмовляють. Мені простіше самій, – резюмує волонтерка.
Ми завантажуємося у машину та їдемо далі. Остання точка маршруту – склад. Тут волонтерка проводить мені імпровізовану екскурсію та перераховує безліч спонсорів та благодійників, які їй допомагають. Окрім відомих прізвищ, є і прості люди, що допомагають по мірі можливостей, є також ті, хто не афішує свою благодійність.
– Дякую всім тим людям, які допомагають. Допомагають і школи, гімназії, і фірми, і бізнесмени, і політики,і прості люди. Є навіть бабусі, які все літо нам в’язали шкарпетки. Хороші, теплі, вовняні. Хлопці у бліндажах будуть їх надягати з задоволенням, – волонтерка показує цілий пакет зв’язаних вручну шкарпеток.
– Це квадрокоптер для розвідки. Двадцять четвертий квадрокоптер, який ми передаємо. Це невідомий чоловік передав цукерки дітям, які проживають на лінії розмежування. Він сказав, що не хоче піаритися. А у цьому ящику – найголовніше! Зараз я все покажу! Я ж «піарниця», чи як там кажуть, – Юлія всміхається одним куточком губ та дістає з ящика «скарби» для розвідників: планшет, дальномір на півтора кілометра, монокуляр, сканер, що ловить перемовини у радіусі п’яти кілометрів. За словами Юлії, це дуже дороге задоволення, привезли його з Англії.
– Це такі «іграшки», які рятують життя хлопців. Для мене не важлива кількість поїздок, важлива їх якість та ефективність – врятувати життя. Ось це – приціл на СВД. Це все – дуже вартісні речі, саме тому я постійно «нию» у Фейсбуці: «Допоможіть!». І ще в мене тут є така «іграшка», яка називається «приціл на ДШК». На кулемет. Тут є шведські навушники, їх передали з Литви. Ми дуже вдячні литовським благодійникам. Ми працюємо з розвідкою та снайперами. Я люблю їм возити всілякі «штучки», від яких залежить їхнє життя. Те, що їм допомагає та рятує.
Дуже потрібен квадрокоптер «Фантом 4». На жаль, він коштує від 38 тисяч, і в мене просто немає на нього грошей. Я тільки змогла купити один квадрокоптер «Мавік», а для розвідки ще дуже потрібен «Фантом 4». Прям кров з носа. Я вам навіть покажу цю переписку з замкомбригом, – волонтерка показує напівжартівливу особисту переписку на телефоні.
– Хоча в цілому люди на АТО допомагають неактивно. Допомагають одні й ті ж. У 2014 люди були дуже активними. Приносили стільки, що ми навіть сортувати не встигали. Але змінилися пріоритети. Тоді потрібні були продукти харчування. Зараз – я не розумію, нащо волонтери возять продукти та воду, якщо армія цим забезпечує. Хлопці одягнені, взуті і нагодовані. Є потреба у технічних засобах. У нас зараз війна артилерії. Потрібно те, що допомагатиме нашим хлопцям. Військові знають, вони чекають. Командири читають пости у Фейсбуці і заздалегідь вже дякують. З ними ми попередньо обговорюємо, що їм потрібно. Конкретно: чи сканер, чи квадрокоптер. чи змінні «горки». Але основне – техніка, машини. Я пригнала останні дві машини, і у мене лишився борг – п’ять тисяч доларів. Та я про це навіть не пишу. Люди посміються і не повірять. Тихо шукаю спонсорів потроху розрахуватися. За роки війни пригнали 42 машини, – розказує Юлія, і ми переходимо до коробок з дитячими речами. Вона починає всміхатися.
– Тут речі для людей, які живуть на лінії розмежування: новий одяг, пуховики для дітей. Для жителів Зайцевого. Там 87 сімей у нас підшефних вже п’ятий рік. Плюс в нас є діти в Золотому, в Атошківці, Кам’янці. Це їм подарунки на святого Миколая готуємо. Звісно, прошу ще, прошу щоб люди допомагали. Тут все новеньке, багато усілякого є. Дітки замовляли. Вони чекають свята, чекають на диво. Дзвонять та пишуть мені. У дітей з лінії фронту інший світогляд, інше мислення. Коли їх запитуєш, що вони хочуть, вони кажуть, що хочуть, щоб закінчилася війна. Коли спілкуюся з дітьми, вони розказують, що їм сниться. Один хлопчик сказав: «Мені снилася війна. Хай краще вб’ють мене, ніж вб’ють мою маму». Це так закарбувалося в пам’яті, що це вже ніколи не вийде з моєї голови. Буває, що підловлюю себе на думці, що дуже складно і важко спілкуватися з тими дітками. Навіть якийсь страх відчуваєш. Тому що знаєш, що вони можуть сказати щось таке, що пройде по тобі, як голки.
Ось так працюють волонтери. Все – завдяки людям, завдяки спонсорам. Ми, волонтери, – ніхто та ніщо без людей, – каже волонтерка на прощання.
До Наталі Горкуші їду вже за годину. Вона допомагає багатодітним родинам, сім’ям з дітьми з інвалідністю, малозабезпеченим. На зустріч пані Наталя скеровує мене у телефонному режимі, бо їй важко ходити, каже – зірвала спину. Після того, як я намагалася допомогти Юлії Толмачовій, розумію чому.
У маленькому приміщенні – сперте повітря й специфічний запах. Тут багато людей: жінки й діти. Вони обирають собі потрібні речі: одяг, взуття, іграшки. Вони не проти, щоб фотографували їхні обличчя. Проте я не наважуюся. На столі лежать дитячі малюнки. Наталія каже, що це діти малюють свої бажання для святого Миколая. Цього року конкретно по замовленню не вийде, будуть подарунки відповідні до вікової категорії.
– Ось дівчинка хоче клейовий пістолет і клей з блискітками. А ось – багато резинок і заколок. Ось хлопцю потрібні кросівки 38 розміру. А тут – чашку, – перебирає дитячі малюнки Наталія.
– Діти, які до мене приходять, чомусь вже кілька років називають мене «Фея». Приходять і кажуть: «Фея, дай ігрушку». А от коли воно, маленьке, приходить, дивиться в очі і просить іграшку, а іграшки нема, то ось це дуже важко. А все інше – то дурниці, – всміхається волонтерка та паралельно з розмовою роздає іграшки.
– Мені не важко волонтерити. Це я роблю не для когось, а для себе. Подобається допомагати. Десь мене «переклинило» у 2013 році. Я допомагала хлопцям на АТО. Але там зараз вже інші проблеми – ліпити вареники та передавати консервацію туди вже не потрібно. І до мене звернулася багатодітна родина. Я поїхала подивитися, як вони живуть, і це мене так вразило, що я почала займатися багатодітними родинами. Хоч і є люди, які кажуть: «Самі народили – самі хай глядять». Але я вважаю, що у кожної людини – своя дорога. Так вийшло. Ми, українці, щирі, добрі та чемні, тож можемо допомогти тим, хто цього потребує. Окрім багатодітних родин, допомагаємо малозабезпеченим, родинам з дітьми-інвалідами, тим, у кого трапилася пожежа, тим, у кого вилучили дітей, але вони виправляються, сиротам, родинам АТОшників, які потребують допомоги, інтернатам та геріатричному центру. Зараз з 17-ю школою робимо величезний концерт для дідусів та бабусь. Для них ми збираємо цукерки, печиво, фрукти.
Збираємо одяг, взуття, іграшки, речі, особливо дитячі. У нашому благодійному фонді є родини, у яких по 10-14 дітей. У нас офіційна організація БФ «Банк добра». Всі люди, які приходять до нас, приносять документи: паспорт, код та інші. Пишуть заяву та стають на рік під опіку фонду. За рік ми їздимо до родин і робимо акти обстеження житла і вже шукаємо, чим можемо допомогти.
Переважну більшість речей ми привозимо з-за кордону. У нас є міжнародні фонди, з якими ми співпрацюємо і по мірі можливостей нам привозять допомогу. Також і тут приймаємо речі. Раптом хтось захоче пожертвувати чи принести щось, це може бути для людей похилого віку, для родин ветеранів чи багатодітних родин, чи дітей-інвалідів, чи сиріт. Хтось захоче принести яблук, хтось бананів, хтось іграшку чи цукерки, ми будемо щиро вдячні. У кого є дитячі речі в хорошому стані – також будемо дуже раді. Особливо будемо раді дитячим новорічним костюмам, – Наталя показує декілька дитячих святкових суконь. До неї заходять нові люди. Прощаюся та йду, а Наталя залишається роздавати речі.
