Україна

Верховна Рада не прийме спільне рішення щодо грузино-російського конфлікту

15 серпня 2008, 14:48

Парламентарі у своєму мовчанні не єдині, прем’єр також не дуже поспішає визначитися зі своєю позицією. Експерти вже встигли побачити за мовчанням політиків бажання своїми заявами не нашкодити стосункам або з Кремлем, або з Вашингтоном.

Володимир Литвин в інтерв’ю «Главреду» дав чітку оцінку ситуації в Грузії, оцінив дії учасників конфлікту та позицію офіційного Києва. Хоча позиція Володимира Михайловича більше схожа на схвалення дій Росії, сам він заперечив свою лояльність до Москви та зв’язок між своїм мовчанням в останні дні з власними перспективами в президентській кампанії.

Володимире Михайловичу, провідні українські політики якось неохоче коментують ситуацію в Грузії, можете дати свою оцінку подій, що там відбуваються?

Для того, щоб дати оцінку ситуації в Грузії, треба бути на місці подій й побачити все своїми очима. Якщо просто дивитися різні телеканали, то об’єктивної картини не складеш.

Цілком очевидно, що такий розвиток подій був очікуваний. На Кавказі зійшлись інтереси ключових світових гравців, очевидно, відбувся певний процес підштовхування, враховуючи імпульсивність певних діячів до проби сил. На моє переконання, це була проба на реакцію, яка цілком очевидно переслідувала мету розв’язати всі проблемні моменти перед вступом Грузії до НАТО. Але має бути системний підхід до аналізу, чому таке відбувається, яку позицію займає Україна і що вона має робити для забезпечення власної безпеки і виживання українського народу.

Ви кажете, що причиною конфлікту була спроба всі проблемні питання до вступу Грузії в НАТО...

Чому ж тоді така непродуманість в діях? Думаю, має рацію Едуард Шеварднадзе, який в інтерв’ю газеті «Комсомольська правда» каже, що Грузія, по суті, вступила в Цхінвалі задля боротьби з мирним населенням.  Переконаний, що вогнем і кров’ю проблеми територіальної цілісності вирішити неможливо. Це з арсеналу дев’ятнадцятого століття. Проблеми треба вирішувати шляхом заохочення і діалогу, а не сили. Ще раз повторю - одна із цілей дій Грузії – проба на реакцію, в тому числі Росії. Це намагання одним махом довести свою правоту через силу.

Отже, якщо слідувати за вашою логікою, то Грузія випробовувала Росію на реакцію. Чи не занадто неадекватною була реакція? Чи не перебрали росіяни із застосуванням зброї, адже окупована значна частина території Грузії?

Мені важко дати оцінку цьому. Треба мати більш точну інформацію про реальну картину там. Але тут постає одне питання – про захист своїх громадян в зоні конфлікту, тобто, людей, які належать до держави. Я так для себе думаю: чи змогла б українська сторона в разі чого захистити своїх громадян в такий спосіб? Чи готові ми до таких рішучих дій?

Хоча я переконаний, що треба було знати плани сторін і вести превентивну дипломатію.

Добре, звернемося до України. Які загрози, на вашу думку, несе для України конфлікт на Кавказі?

Кавказ - це стратегічний регіон, а конфлікт відбувається недалеко від нас. Конфлікти, як правило, мають властивість перекидатися й розростатися на сусідні території, якщо своєчасно не будуть локалізовані й знівельовані. Треба враховувати ту обставину, що заморожені конфлікти відбуваються і тліють там, де бідність, де не облаштованість й процвітає корупція. Якщо подивитися на наші внутрішні процеси, то ми не найбільш облаштована країна. Треба враховувати причини того, що відбувається в світі.

Міжнародне право, до якого намагаються апелювати, зґвалтоване і невільоване. Косовський прецедент не дістав належної оцінки й був заохочений. Його зреалізували всупереч міжнародному праву. Сьогодні говорити про єдині підходи і єдині вимоги практично неможливо. Нові ж правила не напрацьовані. Це є ключова проблема, на яку варто звернути увагу, бо ми апелюємо до того, що вже не діє й дискредитовано. Ми знаємо, хто перший привітав Косово й таким чином відкрив шлюзи для інших гарячих точок.

Треба мати на увазі ту обставину, що ми починаємо відчувати наслідки і тектонічні зсуви після розпаду Радянського Союзу. В масштабах СРСР території довільно передавалися від одних територій до інших і це не викликало публічних невдоволень та заперечень. Все відбувалося в рамках єдиного дому. Багато територій передавалися й дарувалися не один раз від одних республік іншим. Сьогодні це починає давати про себе знати.

Якщо не апелювати до міжнародного права і не засудити порушення суверенітету Грузії й вторгнення російських військ на її територію, то тоді наступним може стати Крим. Тобто, якщо не захистити територіальну цілісність Грузії, то в майбутньому будуть проблеми в Україні. Ви погоджуєтеся з такою точкою зору?

Я виключаю такий наслідок розвитку подій. Ми повинні бути об’єктивними і виходити з того, як розвивалися події й хто першим застосував зброю щодо мирних людей. Ще раз хочу звернутися до слів Шеварднадзе, що по суті Грузія перша вступила до Цхінвалі для боротьби з мирним населенням. Хіба так можна робити?

В Україні я виключаю будь-який подібний розвиток подій, якщо у нас буде адекватна влада й буде консолідоване суспільство, а політики не будуть в оцінці подій намагатися сподобатися одній або іншій стороні. Повторення не буде, коли буде намагання дивитися в корінь проблеми, і, коли буде намагання бути об’єктивними. На мою думку, Україна втратила можливість бути посередником у врегулюванні конфліктів на пострадянському просторі, хоча для цього були великі передумови. Ця обставина змушує нас чітко окреслити пріоритети зовнішньої та внутрішньої політики України, бо на моє глибоке переконання восени це буде одна з ліній вододілу українського політикуму, що буде видно на прикладі діяльності парламенту. Не буде осмислення, буде спроба перекричати один одного, щоб сподобатися комусь за межами України з урахуванням президентської кампанії.

Чому Україна втратила потенціал посередника?

Бо чітко стала на одну сторону конфлікту. Очевидно, якщо ти хочеш бути посередником, то не повинен демонструвати заангажованість.

Для вас стало сюрпризом, що в Україні політики знову розділилися в оцінках подій, й зайняли дві абсолютно протилежні сторони?

Зовсім ні. У нас подвійна мораль, це норма життя. Ми ж знаємо, що українські політики є самостійними у своїх діях та заявах до певної межі. У нас, коли говорять про шанси того чи іншого політика, то завжди запитують, хто його підтримує – Москва чи Вашингтон.

Тобто, хто тебе підтримує, так і визначається позиція?

Так, відповідно до цього позиція політика і визначається. До того ж, я поки що не бачив серйозного аналізу, та навіть підходів до серйозного аналізу ситуації, окрім заяви, яку зробила наша політична сила. Зараз більше переважають емоції, треба відмовитись від особистих симпатій і прихильностей.

Як би ви оцінили дії українських вищих посадовців – Президента і Прем’єра на цю ситуацію?

На моє переконання, суспільство не отримало заяви або звернення, в якій була би представлена консолідована позиція України як держави. Знову ж таки, з огляду на президентську кампанію, яка у нас все більше розгортається. У нашої сторони реакція здебільшого була або нервова, або неузгоджена, або відбувався процес відмовчування тих, хто повинен володіти всім обсягом інформації, оскільки в їх підпорядкуванні є всі структури, що мають точну інформацію про події.

Віктор Балога вчора звинуватив лідерів парламентських фракцій у «відмовчуванні», запитуючи, «чому мовчить парламент, чому цілковито пасивну позицію зайняли наші провідні парламентські сили, певно, деморалізовані сонцем морських узбереж». Чому мовчали ви?

Я вважаю, що коментаторство в таких питаннях може надзвичайно зашкодити. Тоді треба було б всім зірватися, сісти в літак і полетіти в Грузію, а потім зробити висновки і коментарі. Я вважаю, що в Україні треба говорити про місце нашої держави і подальші кроки забезпечення безпеки громадян.

Чи потрібно взагалі, щоб лідери парламентських фракцій показували свою позицію в таких питаннях?

Очевидно, вони повинні давати оцінку. Але для цього спочатку треба було би зібрати лідерів фракцій. На цій зустрічі мали б виступити міністр оборони, голова СБУ, керівник зовнішньої розвідки, головного розвідувального управління, МЗС і керівництво прикордонного відомства. На основі такого аналізу можна було б викладати позицію, а після цього проводити консультації і працювати над позицією парламенту.

На чому ґрунтується ваша позиція зараз, як і прості громадяни ви черпаєте інформацію з телебачення, чи у вас є  якісь більш достовірні джерела?

Я дивлюся українські і російські канали телебачення й активно спілкуюся з людьми, їздячи по регіонах. Те, що я кажу, є узагальненою реакцією людей на події.

В останні дні почали лунати голоси, що Володимир Литвин мовчить про події в Грузії в перспективі майбутніх президентських виборів, нібито ви не хочете сваритися з Москвою, а тому займаєте вичікувальну позицію. Як прокоментуєте такі тези?

Знаєте, це коли мала собака гавкає на велику. Мені що, треба було зірватися й давати істеричні оцінки і прогнози, не маючи вичерпної інформації? Треба, щоб був час  принаймні проаналізувати інформацію з відкритих джерел. Встигнути першим поверещати – не для мене. Це ж не змагання, хто краще привітає з перемогою олімпійця. В першу чергу мають говорити ті, кому це належить.

До речі, ви останні дні були в Україні?

Я весь час був в Україні.

Тоді ви мабуть бачили, як Секретаріат Президента почав звинувачувати Прем’єр-міністра в тому, що вона відмовчується по Грузії, а це нібито пов’язано з якимись домовленостями. Як оціните такі випади?

 

Я не читав цих матеріалів, у мене були проблеми з Інтернетом в поїздці регіонами, тому не можу про це сказати, бо ж по телебаченню цих заяв не передавали.

Арсеній Яценюк заявив, що хоче зібрати лідерів фракцій для вироблення спільної позиції Верховної Ради щодо грузино-російського конфлікту. Ви бачите можливість того, що така спільна позиція буде?

При нинішньому підході навряд чи буде спільне рішення. Для цього треба відкинути політичні установки і розрахунки.

Хотілося б повернутися до теми загроз для України від війни на Кавказі. Чи бачите ви, що участь ЧФ Росії, який дислокується в Криму, в бойових діях в Грузії несе загрозу для нас?

Судячи з різного роду соціологічних досліджень і спілкування з людьми, можу сказати – виключною загрозою для України є українська влада, абсолютно не компетентна і не прогнозована. Зовнішніх загроз я не бачу. Все залежить від того, як ми внутрішньо облаштовані.

В заяві вашого блоку з приводу ситуації в Грузії йдеться про те, що Україна має ще рішучіше йти до нейтралітету й позаблоковості й забути про НАТО. Так ви проти нашого вступу до Альянсу?

Останні події довели, що Україна має бути регіональним лідером. Для цього вона не має бути заангажованою. Треба розглядати статус нейтралітету й позаблоковості не в нинішніх канонічних уявленнях, а як можливість України мати лінію і позицію нейтрального посередника і модератора залагодження конфліктів. В такому аспекті я розглядаю нейтральний статус України.

Зараз йдуть розмови про необхідність оновлення закону про основні засади зовнішньої і внутрішньої політики, ваш блок також на цьому наголошує. Що має стати стрижнем цього закону?

Цей закон зараз не орієнтований на потреби України. Вважаю, що там має бути чітко записана позаблоковість України.  

Які внутрішні проблеми України, на вашу думку, оголила війна на Кавказі?

Відсутність чіткого бачення у керівництва держави, що собою являє Україна. У них неадекватне уявлення того, чим живуть і що думають українці.

Ми побачили, що у нас відсутня аналітика та прогноз щодо того, як будуть розвиватися події у світі. Ми абсолютно не готові до стрімкого розвитку подій. Ми демонструємо «реактивну реакцію», яка немає дальшого логічного продовження і приводить до ускладнень всередині країни.

Володимир Михайлович, ви не боїтеся того, що ваша достатньо лояльна до Росії позиція по конфлікту може стати причиною звинувачень вас у підігріванні Москві в переддень президентських виборів?

Я не бачу, в чому моя позиція є лояльною до Росії. Я говорю в рамках інтересів України. Ми живемо не в ізольованому світі, й на це треба зважати. Я не робив, на відміну від деяких політиків, гучних заяв про підтримку Росії, намагаюся бути об’єктивним. Стверджував і стверджую, що проблеми територіальної цілісності не можна вирішувати кров’ю. Це варварський метод. Будь-яке повернення в лоно держави якоїсь території не варте таких жертв.

http://glavred.info/archive/

Матеріали по темі