Рядового Рибку сержанти забили ногами

1 грудня 2006, 08:28

"Газета по-українськи http://www.gpu-ua.info/

 

За день до смерті солдат склав присягу на вірність Україні 

 

"Коли ви мене заберете додому, куди-небудь, аби не тута. Закладіть деньги, я потом віддам, коли приїду. Тут я оставатися не хочу. Постарайтеся зробити хоч щось..." - написав увечері 16 листопада в листі до матері 18-річний солдат строкової служби Олександр Рибка. У ніч на 27 листопада на ліжку казарми навчального центру "Десна" він помер від внутрішнього крововиливу.

До армії призовника з Бердичева Житомирської області Олександра Рибку забирали тричі. За першою повісткою до райвійськкомату треба було з'явитися 18 жовтня. Напередодні Олександр відгуляв із друзями проводи і о 6.00 прийшов до комісаріату. Але в армію набирали десантників, і Рибці відмовили через малий зріст.

- У десант треба 170 сантиметрів, а в мене 165. Сказали гулять дві неділі. Потім будуть відправлять у підходящі війська, - поскаржився Олександр матері, Катерині Рибці, коли повернувся додому. - Тільки б у "Десну" не заперли. Казали, що можуть.

1 листопада Олександра знову завернули. І тільки з третьої спроби, 7 листопада, він нарешті потрапив до армії. Його відправили у Чернігівську область до 169-го навчального центру "Десна". Олександр почав служити у п'ятому взводі першої зенітно-ракетної батареї. "Десна" вважається найкращим навчальним центром із майже десятка, що є в українській армії. Тут завжди були найвищі показники, найліпше харчування та найсуворіша дисципліна. За солдатськими легендами, колись на вхідних воротах центру висіла табличка "Ласкаво просимо в "Десну", а з іншого боку був напис "Добро пожаловать в ад!". Його було видно, коли ворота зачинялися. Згодом цей напис зафарбували.   

Краще лобом збить сосну, ніж іти служить в "Десну"  

У листопаді 2005-го в "Десні" сталася надзвичайна пригода. Під час стрільб на полігоні танк випустив снаряд у бік навчального корпусу. Болванка проломила стіну й убила двох солдатів і відірвала ноги третьому. За це звільнили начальника центру та його першого заступника. Солдати кажуть, що новий керівник, полковник Віктор Бокій, ще більше посилив дисципліну. Відома "дембельська" приказка застерігає новобранців: "Краще лобом збить сосну, ніж іти служить в "Десну".

- Сашко із самого початку писав, що йому там важко, - розповідає "ГПУ" 48- річна Катерина Рибка. - Кожний день солдати не встигли вмитися, як треба було бігти марширувати. Мучили їх там дуже. Найбільше допікали сержанти. Бувало, серед ночі піднімали всіх солдатів батареї й вимагали за десять секунд зібрати їм 20 гривень - на пиво та сигарети. Новобранці скидали копійки на одне ліжко.

26 листопада в Олександра була присяга. Приїхали його мама, рідна сестра Ірина, кохана дівчина Олена, друзі. Хлопець розповів, що вночі перед присягою сержанти вісім разів піднімали солдатів на команду "Підйом". Просив забрати його з "Десни". Потім заспокоївся, змирився. Думав, що з часом звикне. По обіді солдати пішли до частин, а батьки роз'їхались по домівках. Олександр поїв разом із рідними, тому на вечерю до їдальні не пішов.  Про побиття Рибки двома сержантами з Чернігівщини поки що відомо небагато. За свідченнями солдатів п'ятого взводу, пізно ввечері рядового викликали до окремої кімнати й дубасили по животі руками та ногами. Після ього Олександр дошкандибав до свого ліжка.

Я проснувся серед ночі, - каже "ГПУ" рядовий з першої батареї 19-річний Святослав Ковальчук. - Сашко харчав, корчився від болю. Сержанти били його по щоках, хотіли привести до тями. За кілька хвилин вся батарея була на ногах.

Рибку терміново повезли до медчастини "Десни". У виписці з історії хвороби зафіксовано, що рядовий був у стані клінічної смерті. Йому зробили кілька уколів, але до життя це хлопця не повернуло. Попередньою причиною смерті записали серцеву недостатність. Синяків і подряпин на тілі не було.

Військові нам зателефонували відразу, рано в понеділок, - згадує двоюрідна естра Олександра 22-річна Тетяна Петрик, лікар за освітою.

Сказали, що Сашко помер від серцевого нападу. Тіло, мовляв, хочуть повезти на розтин до Чернігова. 2003 року в хлопця від серцевого нападу помер батько, ремонтник газопровідної станції. Очевидно, в "Десні" про це дізналися й одразу висунули версію смерті солдата. Але Сашкова сестра почала имагати провести розтин лише в присутності родичів, військового прокурора і незалежного судмедексперта. Військові погодились. За кілька годин тіло доправили в Центральний військовий шпиталь до Києва. Там встановили, що в солдата розірвана печінка, селезінка, тонка кишка. Помер він від внутрішньої кровотечі. З черевної порожнини відкачали 700 г крові.

Наступного дня до "Десни" на "розбір польотів" поїхав керівник Генштабу Збройних сил Сергій Кириченко. Тіло солдата відправили додому.

 

Сержанти вимагали за десять секунд зібрати їм 20 гривень

 

- Ніхто не вірив, що Саню вбили. Він завжди міг за себе постояти, - каже друг загиблого, 17-річний Петро Гнатюк. - Потім побачили по теліку, пішли підтримувати маму.

Олександр Рибка народився й виріс у Бердичеві. До дев'ятого класу навчався в колегіумі художньо-естетичного напряму N14. Кілька років тому його рідна сестра Ірина вийшла заміж і переїхала жити до чоловіка в Київ. У трикімнатній квартирі залишилися тільки син і мати. Катерина Рибка працює головбухом у бюро ритуальних послуг "Ритуал".

Після школи Сашко пішов на зварювальника в ПТУ N4. В училищі запам'ятався тим, що перемагав у першості з важкої атлетики. Улітку 2006-го подався працювати на місцевий меблевий комбінат. Заробляв кількасот гривень на місяць.

Друзі кажуть, що Олександр найбільше полюбляв рибалити. Тому прізвиська йому не вигадували - називали за прізвищем - Рибкою. Часто вечорами Сашко з товаришами змагались, хто більше підтягнеться на турніку і відіжметься від землі. Рибка був одним із кращих.

Два роки тому товариші познайомили Сашу із житомирянкою Оленою. Відтоді вони зустрічалися. Після служби хлопець планував оженитися.

- Коли б я знала, що таке буде, ніколи б не послала сина в ту "Десну", - плакала Катерина Рибка на цвинтарі. - Замордували сина за 20 гривень.Подзвонили б мені, я в той же день привезла би двісті.

Минулої середи Олександра Рибку ховали біля батька в селі Хмелище, за 18 км від Бердичева. Провести хлопця в останню путь прийшли з півтори тисячі людей. За кошти Міноборони купили труну й найняли оркестр. Приїхали солдати з "Десни", командири частин, в. о. командувача Сухопутних військ генерал-лейтенант Григорій Саковський. Знайомі Рибок кричали офіцерам, щоб ті привселюдно зірвали з себе погони і поклялися, що подадуть у відставку. На цвинтар полковники та генерал не поїхали, а повернулися до Києва.

 

У прес-службі Міністерства оборони "ГПУ" сказали, що після завершення

слідства родині Рибки виплатять 17 тис. грн - суму страховки життя солдата.

На час слідства від виконання обов'язків усунули командирів полку, дивізіону й батареї, де служив Олександр.

Від початку 2006 року в Україні загинуло 78 військових. 25 із них - на службі, решта - під час відпусток і вдома. Військова прокуратура порушила 148 кримінальних справ за фактами нестатутних взаємин.

 

Почався суд над убивцею солдата Руслана Пащенка

 

28 листопада в Октябрському райсуді Полтави розпочали слухати справу за фактом убивства 35-річним майором Миколою Вєнніковим солдата строкової служби Руслана Пащенка, 19 років. 6 серпня у військовій частині в Машівському районі на Полтавщині п'яний майор застрелив солдата з табельного пістолета Макарова. Як твердять свідки, Вєнніков розлютився, коли рядовий відмовився змінити кінофільм на DVD-програвачі. Після інциденту майор намагався покінчити життя самогубством. У Пащенків Руслан був єдиним сином. Вони вимагають довічного ув'язнення для вбивці та 7100 грн матеріального і 5 млн грн морального відшкодування від Міністерства оборони.

Підсудний визнав провину частково. Твердить, що скоїв убивство з необережності.

Матеріали по темі