того страху, що паралізує зусилля,
необхідні для перетворення відступу у наступ"
Це улюблена фраза Франкліна Делано Рузвельта - людини, яку американці чотири рази обирали своїм президентом, людини, яка вивела США з "Великої депресії" і перетворила на найпотужнішу світову державу.
Про Велику депресію і "Новий курс" Рузвельта сьогодні говорять чимало, адже криза 2008 несе світові нові складні виклики. І хоч природа цих криз дещо різна, нагадування того, що і як було зроблено для подолання тієї найбільшої економічної кризи сучасності, очевидно, не буде зайвим.
Отож, як саме діяв Рузвельт задля порятунку своєї країни, і що з того досвіду може бути корисним Україні?
"Мозковий трест" і 100 днів Рузвельта
Основне гасло Рузвельта - діяти швидко та ефективно. Він прийняв присягу президента 4 березня 1933 року. Спадок, який дістався йому від попередника – президента Гувера – був катастрофічним: країна переживала небачену економічну депресію.
Лише декілька цифр: станом на 1932 рік промислове виробництво скоротилося на 46%, в деяких галузях, наприклад, в сталевій – на 76%.
За чотири роки кризи збанкрутували 135 тисяч фірм та майже 6 тисяч банків. Кількість безробітних сягала мільйонів, люди втрачали не лише роботу, але й помешкання, виникали такі собі "гуверовські містечка" - поселення безробітних на околицях, побудованих з ящиків. Аби привернути увагу до себе, безробітні влаштовували цілі "марші", походи на великі міста.
Балотуючись на посаду президента США, Рузвельт добре розумів, на що йде - адже до цього він двічі був губернатором штату Нью-Йорк і добре знав там реальну ситуацію.
Ухваливши рішення балотуватись, він звернувся за допомогою до найкращих вчених та економістів країни, створивши так званий "Мозковий трест".
Найвідоміші його представники – професори Колумбійського університету Р. Молі, Р. Тагвелл та А. Берлі. Саме вони, разом з майбутнім президентом, були розробниками програми, яку потім назвуть "Новим курсом".
Власне, ця програма трималася на трьох китах:
відхід від ідеології "саморегульованого ринку" і початок планування капіталістичної економіки;
забезпечення мінімальних соціальних гарантій та створення робочих місць для того, аби уникнути "соціального вибуху";
"політика добросусідства" у міжнародній сфері .
Вже 9 березня, через 5 днів після вступу Рузвельта на посаду, Конгрес зібрався на екстрену сесію. Метою конгресменів було ухвалення законів, що були основою "Нового курсу".
За 100 днів роботи законодавцями був схвалений пакет із 15 головних законопроектів, які дозволили суттєво змінити ситуацію в країні. Причому Конгрес був повністю на боці свого президента і підтримав всі його ініціативи.
***
Про необхідність об'єднання заради країни в Україні не говорить хіба що лінивий, однак до реальних справ традиційно не дійшло.
У період кризи ми маємо абсолютно недієздатний парламент, президента, для якого головний ворог – глава уряду, та політичну еліту, яка, схоже, навіть не усвідомлює тих викликів, перед якими постала країна.
Жодна політична сила не має більш-менш зрозумілого та системного плану дій, і при цьому жоден політичний лідер навіть не спробував зібрати людей, що здатні генерувати ідеї, та розробити таку програму.
Жоден з цих лідерів не заявив чесно та відкрито, що готовий взяти на себе повну відповідальність за ситуацію в країні. Цим поняттям "відповідальність" українські політики досить вміло жонглюють, перекидаючи як гарячу кульку з рук в руки.
Отже, висновок перший – витрачаючи час на з'ясування питання "хто винен" та затягування з пошуком відповіді на питання "що робити", відсутність відповідального лідера, невміння залучати реальних фахівців до розробки програм та законодавчих актів та нездатність всіх гілок влади діяти швидко й ефективно робить країну щодня все більш вразливою перед світовою кризою.
"Санація" банківської системи
Енергійності Рузвельта щодо порятунку фінансової системи країни варто було б повчитися вітчизняним політикам.
Вже на другий день після інавгурації він закрив всі банки в країні для проведення операції "примусового лікування". Банківські канікули тривали тиждень - до 10 березня.
9 березня конгрес схвалив закон про надзвичайну допомогу банкам, який давав президенту широкі права щодо реорганізації банківської сфери.
За ніч з 9 по 10 березня Рузвельт доручив надрукувати 2 мільярдів доларів. Найнявши декілька сотень співробітників, Бюро друку зробило це, і забезпечило грішми 12 найбільших міст Америки, де наступного дня поновили свою роботу банки Федеральної резервної системи.
 |
Далі відкрилися банки, які пройшли перевірку, натомість частина з них була визнана банкрутами. В результаті це призвело до укрупнення та посилення банківської системи.
12 березня Рузвельт звернувся до американців. Його бесіду "біля каміну" по радіо слухали 60 мільйонів американців. Він намагався пояснити людям ситуацію і що його уряд робитиме для того, аби її виправити. Очевидці кажуть: після пояснень президента, ажіотаж довкола банківських вкладів вдалося зупинити.
А вже ближчим часом був прийнятий закон про страхування депозитів, який передбачав відрахування банками внесків у страховий фонд, з якого і виплачувалися депозити у разі банкрутства банку. Це зупинило відтік грошей і паніку.
До речі, чимало експертів тоді закликало Рузвельта провести націоналізацію банків, однак від цього рішення він утримався.
***
Віктор Ющенко теж заявляє, що націоналізації в країні він не допустить, і пропонує в ухваленому парламентом законі низку заходів, які колись втілив в життя Рузвельт.
Однак, навряд чи після дій влади щодо курсу національної валюти українці здатні повірити цим лідерам щодо ефективності вітчизняної банківської системи. Адже, якщо ще влітку курс гривні штучно піднімали, переконуючи з усіх екранів телевізора, що українська валюта дуже міцна, а вже восени, ця валюта за кілька днів втрачає 30% вартості, складається вперте враження грабунку населення.
Висновок другий: допоки влада не навчиться бути чесною і діяти порядно відносно своїх громадян, паніки та ажіотажі будуть неминучими дестабілізуючими чинниками на ринку. Основний капітал влади – довіра, а заробити її можна лише ефективними та зрозумілими всім діями.
Перезапуск промисловості
Наступним викликом для Франкліна Рузвельта стала ситуація в промисловості.
16 червня 1933 року Конгрес ухвалив закон про відновлення національної промисловості NIRA - National Industrial Recovery Act. Цей закон відміняв принцип "вільної конкуренції" і запроваджував принципи "чесної конкуренції".
Асоціація підприємців розділила всю промисловість на 17 груп, кожна з яких мала виробити свій кодекс, який вміщував обсяги виробництва, рівень зарплати, тривалість робочого тижня, ринок збуту, єдину політику цін.
Підприємства, які працювали у відповідності до цих умов, навіть мали власний значок, яким маркувалася їх продукція. Американці, традиційно купували товари з цими значками, бойкотуючи товари, що їх не мали.
По-друге, закон регламентував умови праці, вперше вводив мінімальну погодинну оплату в розмірі 25 центів, нормований робочий тиждень, а також дозволяв обснуватися у профспілки та підписувати колективний договір.
По-третє, він передбачав державне замовлення для промисловості на суму 3,3 мільярди доларів – на будівництво доріг, мостів, аеропортів, випуск військової продукції, тощо.
До речі, сам Рузвельт говорив, що мілітаризація, вкладення коштів в ВПК є одним з найефективніших шляхів виходу економіки країни з економічної кризи.
Висновок третій: держава повинна, навіть зобов'язана встановлювати правила гри, рівні для всіх. Держава має проводити нормальну соціальну політику, адже якщо постійно випробовувати терпіння людей, то воно може просто луснути. Наслідки відомі, про них писав ще Маркс.
До речі, пам'ятаєте вже забуте гасло Майдану: "багаті поділяться з бідними". Воно не настільки фантастичне, і в період криз саме держава має забезпечувати його виконання.
Як казав Рузвельт великим промисловцям про робітників – "якщо ви не готові забезпечити їх інтереси сьогодні, завтра вони просто вас знищать".
Громадські роботи
"Людям потрібні не подачки, а робота" - ще одна з улюблених фраз Рузвельта. Держава забезпечувала безробітних мінімальною допомогою. Завданням для Рузвельта стало забезпечити їх роботою.
Для цього існувало державне замовлення на так звані громадські роботи, що включали в себе будівництво доріг, шкіл, аеродромів, електрифікацію містечок, насадження зелених зон, тощо. Найбільше уваги приділялося зайнятості молоді, для них будувалися спеціальні трудові табори.
Дуже велике значення Рузвельт приділяв проекту, який мав назву "Адміністрація долини ріки Теннесі". Це був один з найбільш регресивних районів на півдні країни. І саме там уряд ухвалив рішення будувати гідроелектростанцію.
Це вирішувало відразу декілька проблем: забезпечувало енергією виробництво азотних добрив та дозволяло державі втрутитися на ринок поставок електроенергії, оскільки ця сфера була монополізована приватним капіталом.
***
Поки що в Україні офіційно послали у примусову відпустку 25 тисяч людей, ця цифра збільшується щодня. За оцінками економістів, вже до літа кількість безробітних в країні може сягнути 10% працездатного населення.
І коли ці 3 мільйони людей опиняться на вулиці, а бюджет буде не здатен забезпечити їм матеріальну допомогу, влада мусить робити щось, аби зайняти цих людей - інакше наслідки будуть катастрофічними.
Що робити – питання найменш актуальне: як і 75 років тому в США, в Україні треба будувати дороги, мости, аеродроми, готелі та інші інфраструктурні комплекси. До речі, це цілком в контексті підготовки Євро-2012, а, отже, під це реально залучити ще й іноземні інвестиції.
В країні час запроваджувати альтернативні джерела енергії, що Європа активно робить останній десяток років. А для цього потрібні люди, яких може найняти держава.
Те ж саме стосується і сільського господарства. Воно потребує інвестицій і робочих рук. В той час, коли світ говорить про харчову кризу, яка насувається, Україна має бути готовою скористатися з наявності кращих європейських чорноземів. Агропромисловий комплекс має бути потужним і сучасним.
Тож, висновок четвертий: влада має відмовитися від популізму і політики "утримання всіх і вся". Матеріальна допомога має бути мінімальна, а більшість бюджетних грошей має йти на державні замовлення під конкретні програми, мета яких – перспективний розвиток країни.
Зовнішня політика
Зовнішню політику від Рузвельта історики назвали політикою "доброго сусіда".
З одного боку він втілював в життя доктрину Монро, тобто проводив політику на розвиток обох частин американського континенту, закритого для європейської колонізації, сповідував ізоляціонізм у відношенні до Європи.
Америка намагалася всіляко залишатися поза війною, аж поки японці не напали на Перл-Харбор. Війна дала величезний поштовх економіці США, однак Рузвельт завжди працював для того, аби створити світ, максимально захищений від війни. Його справедливо вважають одним із батьків сучасного світопорядку та Організації об'єднаних націй.
П'яте. Свого часу Франклін Рузвельт зрозумів, що в період глобальних криз світ стає дуже нестабільним, а це загрожує силовими конфліктами. Але виграє в таких конфліктах зазвичай той, хто до них готовий, та не бере в них участі.
Це, напевно, теж варто нагадати українським керманичам, які постійно намагаються використати зовнішню карту для внутрішньої боротьби, забуваючи, що це не тільки розділяє країну, а й робить її слабкою і вразливою.
Політика відкритості
Популярність Рузвельта ґрунтувалася на тому, що він постійно спілкувався з американцями. Виступи по радіо були регулярними, там президент пояснював своєму народу, чому він діє так чи інакше і говорив про результат, який вдасться досягнути.
Кажуть, що в людей, які слухали ті радіоефіри з Білого дому, складалося враження, ніби президент говорив з ними, як з друзями, говорив зрозумілою мовою і ніколи не приховував проблем. Він говорив про економічні реформи та про дії США в період Другої світової війни.
До цих розмов Рузвельт готувався – він ретельно читав пресу та особисто намагався читати листи простих американців, оскільки це давало йому можливість не відірватися від свого народу.
Тож висновок шостий. За час від Рузвельта донині світ винайшов значно більше методів комунікації, однак, складається враження, що вони лише віддаляють політиків від народу.
Здається, що політики вже просто готові пересилитися в телевізор, в якому бачать інструмент для здобуття електоральних дивідендів. Однак вони не помічають, що люди спостерігають за цим всім як за шоу, яке не має жодного стосунку до реального життя.
Політики мають дивитися не лише в об'єктиви телекамер, вони повинні знати, чим живе їх народ. Інакше, ці дві половини живуть різним життям.
***
І останній висновок: роль особистості в історії варто переоцінити…
Американці говорили, що Франклін Рузвельт зробив для своєї країни більше, ніж міг би зробити Ісус Христос.
Президент, який був прикутий до інвалідного візка, казав, що це благо, оскільки дозволяє йому повністю присвячувати свій час роботі та своїй країні. Аристократ з блискучою освітою, він завжди знав, як живуть прості люди і запровадив в країні основні соціальні стандарти для захисту людини праці.
Він завжди був відкритим і доступним, мовчки сприймав закиди у прихильності до соціалістичних ідей, але навіть в кризові роки зміг відстояти основні демократичні цінності.
І останнє - він завжди був готовим взяти всю відповідальність на себе.
На жаль, порівнювати щось або когось з українських реалій у цій частині просто не доречно…
 |
Вікторія Сюмар, Інститут масової інформації
