От і колишній голова ВР Володимир Литвин полишає затишний кабінет в Академії наук задля участі у дострокових парламентських перегонах. Щоправда, на відміну від політичних «китів», «слонів» і «носорогів», які сподіваються повернутися туди, звідки їх попросили – до парламенту, Володимиру Михайловичу доводиться сподіватися на чудо – занадто малий для подолання прохідного бар’єру рейтинг дають йому сьогодні чи не всі соціологічні служби.

Але, судячи з усього, Литвин не полишає надії. Ба, навіть збирається позмагатися з сильнішими самотужки, у форматі блоку свого імені. І каже, що 3% у нього насправді є, головне, щоб їх не вкрали добрі люди.

Що дає підстави Володимиру Михайловичу бути таким впевненим оптимістом? Складно сказати. В усякому разі його риторика нині радикально змінилася порівняно з тим, що він говорив під час кампанії 2006, очолюючи блок «Ми», який потім все-таки назвали блоком Литвина. Якщо півтора року тому він намагався всіх помирити, то тепер... Тепер Литвин – проти всіх. Тобто проти всіх, хто є у владі. І – за людей, зарплати, пенсії і т.ін.

Наскільки буде сприйнятим тими ж людьми новий Литвин – такий собі Робін Гуд, який оголосив «мир хатам, війну палацам»? Наскільки щирим у своїй патетиці є сам Володимир Михайлович, який не один рік посідав чи не найвищі крісла й у Адміністрації Президента на Банковій, і під куполом на Грушевського? І чи не виявиться проект «блок Литвина» черговим технічним проектом обслуговування інтересів «сильних світу цього»?

«Ми йдемо на вибори як альтернатива нинішнім політикам»

Я серйозно ставлюся до соціологічних досліджень. Але водночас знаю, що люди думають і говорять про всіх політиків і політичні партії, помітні на загальноукраїнському фоні. Це перше.

По-друге, сьогодні намагаються сформувати у людей думку, що дострокові вибори – це з’ясування стосунків між політиками й політичними силами, які є у владі і у Веховній Раді України.

Але я свідомий того, що люди хочуть і повинні мати вибір. Тому ми й проводимо завтра з’їзд НП, головна мета якого – показати, що є така політична сила. Ми йдемо на вибори як альтернатива нинішнім політикам, які мали можливість довести свою ефективність, але водночас продемонстрували, що вся їх енергія була скерована на з’ясування стосунків і перекроювання законів під себе.

Я належу до тих людей, які не роблять політику і не будуть її робити, а будуть робити зарплати і пенсії для людей – вважаю, це те, що сьогодні потрібно. Люди повинні зрозуміти, що влада їх зрадила. Незважаючи на те, що після 2004 року відбулися певні зміни у розстановці сил у владі, але якщо дивитися на результати і проаналізувати політику, яку вони проводять, то відмінностей між «новими» и «старими» немає. Вони просто розкололи країну і викликали нездоровий патріотизм, коли кожна сторона намагається захистити своїх.

Словами «не буду робити політику, а буду займатися зарплатами» ви вже робите політику: соціальний блок, вірніше соціальні лозунги мають сьогодні, здається всі значні політичні сили, незалежно від ідеології... От і ви про те ж.

Думаю, є певні відмінності, хоча, звичайно, проблеми одні і про них треба говорити. Ми ще в 2006 році, по закінченні виборів, провели з’їзд, де чітко сказали, що наша головна мета і головна проблема – подолання бідності. Ми про це говорили, не будучи при владі і не маючи можливості реалізувати цю програму, але ми цю тему порушили. І те, що сьогодні за неї всі вхопилися, я сприймаю нормально, не претендуючи на авторство. Головне, щоб були не тільки гасла, а спроможність і здатність їх реалізувати. Але, судячи з усього, вони не здатні будуть їх виконати.

«Можу сказати, що ми ні до кого не просилися»

Це тільки думка Пустовойтенка. І ця дуже «авторитетна» думка Пустовойтенка у мене викликає запитання щодо того, що він має на увазі під «іншим блоком демократичних сил». Сьогодні, по суті, всі зареєстровані Мінюстом партії повинні бути демократичними – недемократичні політичні сили, відповідно до закону, не повинні бути зареєстровані. Тому намагання присвоїти ті чи інші титули й навісити на себе якісь привабливі афіші, я вважаю свідченням того, що бракує саме того, про що говориться. Це люди повинні сказати – так, це дійсно демократична політична сила, а не самі політики.

Чи значать ці ваші слова, що входження НП в мегаблок НУНС не знятий з порядку денного і ведуться якісь переговори?    

Якби велися переговори, я б говорив про це публічно. А чутки й розмови – це проблема НСНУ, коли в одній голові є дві точки зору: Кириленко заявляє, що не може бути жодної мови про входження в цей блок політичної сили, яку я репрезентую, а інший, Луценко, каже, що нас запрошували, але ми занадто горді... Я можу сказати, що ми ні до кого не просилися, тому й немає предмету для розмови.

Якщо я правильно зрозуміла, НПУ має намір йти на ці вибори самостійно?    

Рішення про те, що блок Литвина піде на вибори самостійно прийнято вже давно – про це вже багато сказано. І якщо б ми не мали жодного авторитету й рейтингу, думаю, у нас ні в кого не було б зацікавленості...

Можете назвати п’ятірку списку партії?

Ні. Хоча в принципі можу назвати вам перший номер (сміється).  

Я вже якось сама про це здогадалася...

Знаєте, чому я не хочу це робити? З делікатності. Завтра ми оприлюднимо список претендентів в кандидати у народні депутати України від Народної партії - не від блоку, а від Народної партії. І запропонуємо людям, щоб вони до першого серпня, оскільки другого-третього ми плануємо проводити з’їзд, якщо є бажання, їх рейтингували, а також вносили пропозиції, щодо того, кого б вони хотіли бачити в списку.

А завтра ми подаємо навіть не алфавітний список, а список по областях, у тій послідовності, в якій ці кандидати висувалися. Що з областей прийшло, те я зібрав, подаю, але звертаюся до людей - будь ласка, висловіться щодо персоналій...

До яких людей ви звертаєтеся? Яким чином відбуватиметься це рейтингування?

Надрукуємо список претендентів, і офіційно на з’їзді я скажу: «Люди добрі (я сподіваюся, що засоби масової інформації це подадуть), є сто сімдесят два, скажімо, чи сто сімдесят п’ять претендентів (ми не замахуємося на багато). Будь ласка, скажіть, що ви думаєте, пишіть нам листи, передавайте електронною поштою, скажіть засобам масової інформації, зверніться до місцевої партійної організації, в будь-який спосіб! Скажіть, як ви бачите першу п’ятірку, першу десятку! Скажіть, кого б від своєї області ви хотіли бачити у Верховній Раді!»  

У вас на все це є два тижні...

А  що робити? Виборча кампанія починається із другого числа. Але якщо люди й після того, як ми офіційно сформуємо списки і подамо до ЦВК, надсилатимуть нам пропозиції, ми ще будемо мати право до виборів виключити чи включити когось до списків. Я хочу хоча б один раз дослухатися до поради людей.

Так, мої соратники пропонували: давайте оприлюднимо на з’їзді першу десятку. А я говорю: навіщо тоді публікувати це звернення до людей? Логіки немає, правильно?

«Порошенко не буде фінансувати нашу передвиборчу кампанію»

М-м-м... Якби у нас була відповідь на це запитання, то думаю, я зараз поїхав би відпочивати, на море...

Думаю, можливо, вам навіть є з кого вибирати...

Справа у тому, що на превеликий жаль, соціологи прислужили нам одну погану службу - вони від нас відбили спонсорів. Скажіть, будь ласка, хто буде вкладати гроші, коли є певні «терзання совісті» - пройдуть чи не пройдуть?

Я вам скажу, хто – ті, хто, як завжди, розкладає яйця в різні кошики. Наприклад, в тій же «Нашій Україні» відбуваються певні речі, які не влаштовують багатьох солідних людей, і, можливо, вам запропонують певні послуги, в тому числі й фінансові...

Я скажу так: якщо таке відбудеться, то будь-які пропозиції, які надійдуть, ми уважно розглянемо.

А від Петра Олексійовича Порошенка пропозиції надходили? В усякому разі, таке говорять...  

Я вже казав, що Порошенко не буде фінансувати нашу передвиборчу кампанію. Я Порошенка знаю, поважаю - не буде він цього робити. Тому що Порошенкові треба фінансувати свою політичну силу - я маю на увазі «Нашу Україну». Для чого Порошенку займатися благодійністю? Тим більше, ще раз хочу сказати, що наші списки претендентів уже сформовані на сто відсотків із членів Народної партії.

А блок? Ви ж сказали, що у вас буде блок.

Так, у нас буде ще одна-дві партії.

А які? «Солідарність» серед них є?

Ми зараз поки що ведемо переговори, і однозначно я ще сказати не можу, оскільки ряд партій нам свої пропозиції висловили, ми їм свої пропозиції висловили, у них є певні апетити, у нас - своє бачення. Вони думають. Коли вже остаточно порозуміємося, ми це озвучимо.

„Солідарність” співпрацю нам на цей день не пропонувала.

«Наша проблема полягає в тому, як захистити свої відсотки голосів»

Я не є людиною, яка святкує свої поразки: висновки зроблено, уроки винесено, і доказом цього є факт того, що ми не повторюємо попередньої виборчої кампанії. По-друге, ми знаємо скільки відсотків голосів у нас було вкрадено, тому наша проблема полягає в тому, як захистити ці відсотки.

Так, мабуть, казатимуть всі політичні гравці, які братимуть участь у виборах – я маю на увазі перш за все тих, хто гарантовано потрапить в парламент: залежно від результатів, сторона, яка не набере очікуваного, заявлятиме про крадіжку голосів і фальсифікації. Закон про вибори народних депутатів недосконалий, терміни проведення кампанії надто стислі і т. ін., тому поле для оскарження результатів виборів широчезне.

Хотілося б вірити, що не буде підстав для оскарження виборів. Позаяк сумніви надзвичайно великі, оскільки політичні сили, які загнали країну в глухий кут і під себе прийняли зміни до закону про вибори, сформували ЦВК і формуватимуть окружні,

дільничні виборчі комісії. Тобто вони для себе організовують вибори, для себе їх проводять і для себе ж рахуватимуть голоси.

Але сподіваюся, що вони ще не всі мізки втратили і прекрасно розуміють – якщо вони будуть демонструвати демократію по-українськи, то недалекий час, коли їм не буде ким і де керувати: країна розпадеться на ворогуючі табори і їм не буде де прикладати зусилля, демонструючи потужний «державотворчий» потенціал.

Думаю, інстинкт самозбереження повинен зупинити їх і підказати дії, за яких вони б не переступали межу. Бо коли, з одного боку обласні державні адміністрації перетворюються на штаби, а з іншого – всі міністри мобілізовуються на вибори, у цій країні очікувати демократії не доводиться.

Днями в одній із газет я вичитав висловлювання одного з губернаторів, який сказав: «Я для «Нашої України» зробив все!» Думаю, в цивілізованій країні одразу настала б політична відповідальність за те, що людина відверто говорить про те, що вона використовує службове становище для того, щоб накачувати м’язи однієї політичної сили. А у нас на це ніхто навіть уваги не звертає!

Проте найімовірніше, що в парламент пройдуть чотири-п’ять партій, і буде зроблено все, щоб було саме так...  

Так, це буде за однієї умови: якщо представники журналістського цеху не йтимуть туди, куди їх ведуть, будуть висловлювати свою точку зору, а не ретранслювати соціологічні дослідження, які нав’язуються. Людям навіюють безвихідь, а журналістами ця безвихідь ретранслюється. Не усіма. А деякими

Ви знову позиціоюватиметеся як «третя сила»?  

Я тільки говорю про те, що в країні відбувається, і що їй потрібно. Адже сьогодні знову використано черговий технологічний прийом, і цю кістку всі обслинюють і гризуть – в тому числі запропонувавши тезу про продовження реформи політичної системи і конституційного процесу. Водночас всі розуміють, що ця тема не є першорядною для людей.

Давайте всі разом говорити про те, що є першорядним! Сьогодні ж відкрий будь-яку газету, ввімкни будь-який канал, і скрізь – буде референдум чи не буде, хто що сказав з цього приводу і таке інше. Відбувається процес відволікання людей від їх нагальних проблем! Робиться все, щоб вони забули про те, що зарплати у них мізерні, що ціни ростуть, щоб забули про тарифи, про недоступність охорони здоров’я, освіти своїх дітей!..

То давайте не будемо йти на повідку у наших політиків, а пропонуватимемо те, що потрібно країні. Бо увагу людей постійно відволікають на другорядний об’єкт!            

«Наш електорат – це всі люди, які думають»

Я думаю, що слід говорити про пріоритети – про те, що пече людині. На ваше запитання я пропоную контрзапитання: скажіть, будь ласка, про яку демократію можна говорити в бідній країні? Про яку участь людей у розв’язанні державних справ можна говорити, коли люди переймаються виключно тим, як сьогодні прожити, що дати в школу дітям, як заплатити за комунальні послуги й ліки і при цьому дотягти до зарплати?

Ви праві, але виголошуєте зараз, в принципі, лівацькі лозунги, які зараз взяли на озброєння всі. Те, що ви кажете, дуже схоже на те, що говорила і говорить та ж Юлія Тимошенко – про справедливість...    

Щодо моїх  “лівацьких лозунгів”, то це твердження людини, у якої є шматок хліба, намащений маслом з обох сторін, і з обох сторін ікра.!.. Так, тоді можна говорити про “лівацькі” лозунги! Тим, хто таке говорить, я запропонував би прожити на мінімальну заробітну плату, і тоді вони б зрозуміли, що вони зрадили те стабільне минуле, коли всі жили приблизно рівно і могли задовольнити свої першорядні потреби! Не жирували, а більш-менш нормально жили...

Добре, тоді таке питання: де взяти кошти на підвищення зарплат, пенсій і всього іншого, зважаючи на те, що повернення до тієї, стабільної – скажімо, соціалістично-совдепівської, системи, не буде?

Скажу: не приватизувати “Луганськтепловоз” так, як його приватизували під орудою однієї дуже справедливої політичної партії. Коли вона була не при владі, то реальна його ціна називалася в півтора мільярда, а тепер приватизували його ціною у п’ять тепловозів.

Тому треба навести елементарний порядок! І якщо люди хочуть терпіти таку владу – прапор їм в руки! Значить, на інше вони не заслуговують! Адже не можуть бути настільки багаті люди, як у нас, в такій бідній країні, як у нас же! Це означає, що країна багата, просто у ній немає справедливості і справді не були реалізовані оті ліві гасла – коли потрібно було б запропонувати мотузку, і щоб ті люди, які обікрали країну, самі для себе визначили міру покарання! Бо не можна далі так жити й дивитися, як закликають до терпіння ті, на кому висять мільйони доларів, і розказують при цьому, що вони живуть так, як усі!

Де ви, в такому випадку, бачите ваш електорат? Це розчаровані в СПУ, КПУ (хоча, як свідчать ті ж соцопитування, її рейтинги ростуть), БЮТ, Партії регіонів – хто це?

Знаєте, я не належу до людей, які будують передвиборчу кампанію на особистостях і на тому, щоб принизити чи розтоптати опонента. Я хочу сказати правду про те, що відбувається в країні – люди у нас розумні й знають, хто чого вартий...

А стосовно питання, хто наш електорат, то скажу так – це всі люди, які думають. А таких, я сподіваюся, переважна більшість громадян країни. Бо рано чи пізно, люди почнуть думати, ставити питання – чому вони живуть так, як вони живуть, й намагатися отримати відповідь...

Знаєте, просто у нас люди кращого не бачили, вони просто притерпілись... Якби вони побачили, як живуть люди – недалеко, всього лише у колишніх країнах соціалістичного табору, вони б в один день зняли у цій країні всіх, хто сидить у начальницьких кабінетах! Люди просто не бачили іншого життя, і коли їм кинуть 30-40 гривень додатку до зарплати, то вони спочатку радіють, і тільки потім починають розуміти, що ці гроші нічого не варті, бо ціни цей додаток давно з’їли! Але вони при цьому дякують владі, яка їх ощасливила! Особливо люди старшого покоління, які ніколи не жили, а завжди боролися за країну й жили за принципом “що їм залишиться”!

Не знаю, може, наша ментальність така? От скажіть, в якій країні тримали б владу, яка мала чи не найкращі стартові можливості серед пострадянських країн, а сьогодні має чи не найгірші? Я не кажу навіть про ті країни, де свого часу були гострі конфлікти...

«Якщо ми ще трішки поживемо в такому безладі, то дійдемо до й монархічної моделі»

Влада для мене – це можливість реалізувати завдання й проекти, які дозволили б людям відчути себе людьми. Так, я був при владі, але при тій владі, де не було можливості самостійно реалізовувати моє бачення розвитку країни і суспільства. Так, я чотири роки був головою Верховної Ради, але за більшість моїх кроків мені не соромно перед людьми. Так, були вчинки, були позиції, які, на мою думку, не повинні були б бути в моєму житті...

Я помилявся!.. Але я помилявся, намагаючись щось зробити для людей – я цим жив! Коли працював у ВР, я жив нею, жив тим, які рішення прийняти, щоб люди мали якесь полегшення! Жив тим, щоб бюджет був більшим! Робив, все, що міг, але ж ви розумієте – мені доводилося балансувати, адже я не мав підтримки...

Якби у мене було 227 соратників, повірте – ситуація була б кардинально інша... Але ж кожен намагався мені нагадати, що саме завдячуючи йому я є головою Верховної Ради! І, погодьтесь, я говорив те, що вважав за потрібне, не боячись, що це не сподобається Президенту чи прем’єр-міністру – чи то Кучмі, чи Януковичу, чи Тимошенко, чи Єханурову... У мене завжди була своя позиція, і, думаю, цього ніхто не зможе заперечити. Вона могла бути неправильною, але вона була.            

А чому ви були неправі? Ви мали на увазі конституційну реформу, за яку було проголосовано 8 грудня 2004-го - у розпал Помаранчевої революції?

Ні. Згадайте, як ця реформа була прийнята – тоді, у грудні 2004-го, на цьому наполягала і “Наша Україна”, й Партія регіонів. Мушу нагадати, що Віктор Ющенко ще у 2003-му році поставив підпис під цим проектом змін до Конституції – разом з політичними силами, з якими він був в опозиції – він, соціалісти, комуністи й БЮТ! Вони той проект ініціювали! Вони розглядали його, як таран, для того щоб повалити систему, яка була вибудована. Вони діяли за принципом революціонерів – цю систему звалимо, а потім почнемо будувати.

Тому, я думаю, саме вони сьогодні повинні відповідати за те, що є проблеми в нашому правовому полі...

Хто повинен відповідати?

Ті, хто були тоді в опозиції, хто діяв за принципом «засоби виправдовують мету»! Саме вони тоді розхитували ту політичну систему, яка, я вважаю, для України на перехідному етапі є найбільш прийнятною.

Ви маєте на увазі президентсько-парламентську систему?

Так.

Не секрет, що є таке бажання – повернутися навіть не до президентсько-парламентської, а до чистої президентської моделі...

Гадаю, що якщо ми ще трішки поживемо в такому безладі, то ми дійдемо до й монархічної моделі. А судячи з того, що зараз почали заводити у владу своїх рідних і близьких, то, думаю, скоро у нас влада передаватиметься у спадок.

А з приводу того, що у всьому винна Конституція, то можу навести контраргумент: от скажіть, правила дорожнього руху у нас нормальні? Нормальні, бо вони написані кров’ю, вони європейські і визнані всім світом. То безлад на дорогах у нас тому, що правила погані чи тому, що їх не виконують? Ви ж, напевно, щоранку це бачите – хто як хоче, так і їде. Але якби всі дотримувалися правил, ми мали б нормальний цивілізований рух.

Те саме й з Конституцією: якщо дотримуватися цього, хай і недосконалого, Основного закону, у нас не було б таких проблем, які ми маємо. Я скажу більше: Конституції як Основного закону, як норми прямої дії в країні немає.

Попри те зараз точиться багато розмов про правове поле, про дотримання Конституції. При цьому очевидно, що правове поле, якщо не зруйноване, то десь на цій грані... І що робити?

Дотримуватися Конституції.

Як? Як примусити дотримуватися Конституції?

Треба обирати таких людей, які будуть поважати Конституцію. Або - давайте поставимо кулеметників, давайте введемо показові страти!..

Давайте, я не проти!

Я думаю, що неповага до Конституції, це насамперед неповага до людей, які живуть у цій країні, які дають хліб тим, хто має показувати принцип виконання Конституції та слідкувати за її виконанням.

Висновок один: люди повинні обирати таких людей, які будуть демонструвати на найвищих посадах повагу до них, а отже й повагу до тих законів, за якими живе кожне суспільство. Погані вони чи гарні, але кожне суспільство живе за законами або цивілізовано змінює їх. Якщо ж люди, будучи незадоволеними, знову будуть підтримувати тих, хто закони порушує, значить, їх влаштовує таке життя. Все абсолютно залежить від людей!

«Я б взагалі заборонив політикам говорити про внесення змін до Конституції»

Їх потрібно проводити не щороку, а, думаю, щотижня, і тоді вся країна встигне побувати у владі - це перше.

Друге: люди повинні сказати, що влада не може приймати рішення для себе. Скажімо, закон про вибори на пропорційній основі влада прийняла для себе, аби ті люди, які є у владі ніколи з тієї влади не пішли. А треба просто провести один раз вибори на мажоритарній основі! Коли у нас проводилися вибори на мажоритарній основі, приходили яскраві особистості, правильно? Окрім того тоді не було б обнуління списків, не було б заяв про вихід із фракцій і т. ін.

Я вас запевняю: якби зараз дочасні вибори проводили за мажоритарним принципом, у нас було б 70-80% нових людей у парламенті! Тому я вважаю, що перше рішення, яке має прийняти нова Верховна Рада — це відмінити пропорційну виборчу систему.

Але ж ви пам’ятаєте, як з’явилася пропорційна система виборів? Пам’ятаєте, скільки говорилося, що мажоритарка — це підкуп виборців, що дехто купив собі округ навічно й передає у спадок дітям і внукам?..  

Так то хоча б купували округи, і щось на ті округи приносили людям - школи ремонтували, дороги прокладали, гречку з консервами роздавали... Хоча б щось робили за ті гроші, які раніше вкрали у людей! А зараз просто п’ять політичних сил купили оптом країну! Правда, вони не спромоглися поділити цю країну між собою, тому сьогодні вийшло, що у кожного з них є шматок своєї України. У Партії регіонів є шматок сходу, у «Нашої України» - захід... От вони і гризуть кожен свій шматок.

Як ви оцінюєте конституційні ініціативи - ідею Президента про двопалатний парламент, ідею комуністів про відміну інституту президентства і таке інше?

Оцінюю об’єктивно. А якщо об’єктивно, то критично. Я б взагалі заборонив політикам говорити про внесення змін до Конституції, тому що у них таке ставлення до Конституції, як до продажної дівки, вибачте, будь ласка. Це грубо, але це так.

У нас кожен ладен запропонувати свою Конституцію, а дехто, маючи бурхливу фантазію, уже написав аж дві Конституції, і каже, що обидві потрібно винести на обговорення – мабуть, цей дехто ще не вирішив, ким бути в цій країні... Ну, це взагалі абсурд!

Я вважаю, що Конституцію повинні писати люди, які мають для цього фах і досвід, тому що українські політики, які читають по складах і пишуть Конституцію - це суто український винахід. В мене складається враження, що абсолютна більшість українських політиків жодної книжки до кінця не дочитали: вони читають тільки вступ і заключення, і після того хочуть ощасливити Україну тими чи іншими новаціями.

А взагалі, для початку, потрібно забезпечити виконання Конституції, і тоді, в процесі, ми побачимо, що нам потрібно вдосконалити. Потрібно будувати краще життя для людей, а не будувати державу – треба припинити цю порочну практику. Сімдесят років будували державу за радянської влади і п’ятнадцять років - державу в незалежній Україні. А потрібно надати людям можливість дихати та жити, й Конституція повинна бути інструментом для реалізації політики життя країни.

А що робити зараз, коли ми маємо ту ситуацію, яка є? Ви не вважаєте, що політична криза - протистояння Банкової і Грушевського, викликана саме змінами в Конституції?

Скажіть, будь ласка, де гарантія, що завтра буде нова Конституція, і не буде протистояння Банкової і Грушевського?

Таких гарантій немає…

Все ж залежить від людей, правильно?

Так, але люди такі, які вони є, і вони не змінюються…

Так що? Тоді давайте зробимо висновок, що Україна приречена на розпад, що Україна сьогодні випадає з двадцять першого століття, і це факт. Україна випала із двадцятого століття, тому що не змогла реалізувати свій шанс, коли стала державою. Україна, на превеликий жаль, ми вимушені це констатувати, випала із середини сімнадцятого століття, коли теж не змогла стати державою...

Ви говорите страшні речі…

Це не страшні речі, це констатація факту. Якщо ми кажемо, що будь-який документ, який ми напишемо, все одно не зніме протистояння, тоді скажіть, будь ласка, чи спроможні ми бути державою? Адже влада — це відгомін народу, голос народу, по ідеї. Якщо у нас таке сум’яття і ми не можемо виробити правила гри, не можемо дотримуватися суспільного договору, яким є Конституція, тоді ми не можемо бути державою, не можемо бути народом! Ми можемо бути виключно територією і населенням. Я думаю, що час уже про ці речі говорити.

Я бачу, що про двопалатний парламент у вас краще навіть не запитувати...

Якщо ми хочемо розшматувати Україну остаточно, то треба ввести двопалатний парламент. Я розумію, що Президент відчуває дискомфорт у боротьбі з нинішнім парламентом, і думає, що коли у нас буде дві палати у Верховній Раді, вони будуть між собою гризтися, а він буде зверху. Ну, не буде так!  

«Якби я дуже сильно прагнув до влади, я би її не випустив»

Ви знаєте, мені це питання не пече, відповідно, як воно не пече і людям. Це цікаво тільки десятьом чоловікам, які крутяться на Печерських пагорбах і обходять усіх по черзі: спочатку в один кабінет, потім у другий, потім у третій.

Якою буде та коаліція, можна говорити гіпотетично – чи то нинішня, чи помаранчева, чи коаліція із симбіозу двох кольорів - біло-голубого і помаранчевого... Все буде залежати від того, якими будуть результати виборів, і, по-друге, які хто плани вибудував на 2010-й рік. Сьогодні все, що робиться, робиться з прицілом на 2010-й, рік президентських виборів. На народ сьогодні всім цим вождям глибоко наплювати — вони сьогодні думають, де вони будуть у 2010-му. І під це уже зараз мусять змінювати Конституцію - от і вся розмова.

Якщо люди готові так жити далі, то вони мають у кожній хаті під образами повісити — ТЕРПИ. Якщо не хочуть, вони повинні зробити правильний вибір. От і все.

Продовженням цього питання є: за кого тоді голосувати?  

Якщо немає за кого, значить, вони на краще не заслуговують. Якщо так, тоді треба взагалі сказати, що нам не потрібна країна, не потрібна влада, давайте зголосимося і комусь здамося. Оголосимо війну, і потім одразу здамося, нехай візьмуть нас у полон! Якщо у людей немає мізків і вони не хочуть думати, якщо їх обікрали, а вони знову за тими самими людьми тягнуться, якщо знають, що ця людина бреше, а їм хочеться піддаватися цим чарам, то навіщо тоді ці прокльони і стогін?!

Ви натякаєте, що слід вибрати Народну партію? Але ж і НП, й НДП, й інші політичні сили вже були при владі, могли впливати на ситуацію… І що?  

Хвилиночку, давайте, зробимо уточнення: Народна партія ніколи не була при владі. Я цей проект вибудовую з 2004 року, і розумію, що для того, щоб вона завоювала симпатії людей, потрібен час - час, шалена робота і велике терпіння. Я це усвідомлюю. І таку постановку питання я сприймаю. Я люблю бути точним.

Я маю на увазі, що й ви, й ваші соратники уже були при владі, й досить довго – цього ж заперечити не можна. І, відповідно, несете негативи, які накладає влада...  

Розумієте, є люди, яким потрібна влада, а я пропоную людям свої послуги, тому що мені соромно жити в такій країні, і мені соромно за людей. Я вже був головою Верховної Ради, але мені сьогодні це не потрібно, не можна двічі увійти в одну й ту ж ріку...

Ви не хочете влади?

Я хочу сказати, що якби я дуже сильно прагнув до влади, я б її тримав у руках, і я би її не випустив. Я до влади ставлюся дуже по-філософськи, тому що розумію, що сьогодні у тебе влада є, а завтра її не буде. Влада не дається від Бога, і її не можна передавати у спадок. Головне для мене — зберегтися як людина. А постійно перебуваючи у владі, зберегтися неможливо.

Я себе дуже комфортно почуваю в Академії наук, в Київському національному університеті, але я не можу спокійно дивитися на те, як живуть люди. Я не можу спокійно дивитися на представників влади, які ошукують людей, а люди ведуться на них! Якщо хочете, то можу сказати, що влада мені потрібна для того, щоб таких можновладців поставити на місце, і для того, щоб люди відчували себе людьми, а пристосовувалися до такого життя, до тієї планки, яка постійно в країні падає...

Знаєте, як люди кажуть? Треба Піночета. Ви уявляєте себе Піночетом?

Розумієте, якщо потрібно, то буде не тільки народний контроль, але й народний трибунал - якщо це потрібно для того, щоб навести порядок.

http://glavred.info/