Парадоксальна, на перший погляд, ситуація — у Житомирі один за одним закриваються комунальні швейні ательє («на плаву» залишилися одиниці), й одночасно активно діють приватні майстри. Чому непереливки першим, то тема окремої розмови. А ось як домагаються успіху приватники, варто придивитися уважніше.
...Від того часу, як житомирський дизайнер Маргарита Козак повернулася до Житомира після закінчення Хмельницького державного університету (факультет технології і дизайну, спеціальність — модельєр-конструктор швейних виробів) пройшло лише п’ять років. Нині це відомий у місті майстер, охочих шити саме у неї більш ніж достатньо — автору довелося побачити список із 20 замовників, яким, що називається, «горить». Це бізнес-леді, підприємці, артисти, журналісти, місцеві очільники, але не тільки. В костюмах «від Козак» виступає міська хорова капела «Орея» (часта гостя на міжнародних пісенних фестивалях), інші місцеві вокальні колективи, команда КВН Київського національного авіаційного університету. Без розроблених або пошитих нею костюмів нині не обходиться жодна прем’єрна вистава в Житомирському облмуздрамтеатрі імені І. Кочерги. Буквально напередодні нашої розмови вона повернулася з театрального фестивалю, який проходив в Одесі, й де була в складі журі.
Вроджений талант, усвідомлення мети і самовіддана праця — ці складові успіху відомі. Але не всі можуть похвалитися, що їм вдалося їх поєднати. Маргарита Козак змогла. Звідки потяг до дизайну і шиття одягу? Першоджерело вона вбачає у спадковості — її прабабуся, бабуся, мама гарно плели мережива, любили шити. Бажання зайнятися цією справою у неї виникло з дитинства (у чотири роки малювала ескізи одягу для ляльок, пізніше не пропускала жодного модного журналу, жодної телепередачі про покази одягу, а у 4-му класі точно знала, що хоче бути модельєром). Далі — виш. Першу свою колекцію плетених (в комбінації з шифоном) суконь створила ще на другому курсі, і тоді вже посипалися індивідуальні замовлення. Паралельно створювалися колекції для показів. Серед престижних здобутків — 1-е місце на одному з фестивалів моди в Одесі, кілька Гран-прі на фестивалях у Харкові, спеціальний приз від відомого критика та історика моди з Франції Олександра Васильєва.
У Житомирі починала працювала спочатку сама — на перших порах, крім роботи за замовленнями, в магазині тканин займалася тим, що малювала ескізи одягу і радила покупцям, яку тканину підібрати. Як тепер каже, за копійки. І там зрозуміла, що не хоче ні на кого працювати. (Такий шлях природний для кожного, хто хоче відбутися у цьому житті, і його пройшли у світі моди практично всі найвідоміші дизайнери — В.К.) Проте в тому періоді був і позитив — люди, з яким довелося тоді зустрітися, часто ставали її клієнтами і рекомендували так зробити іншим.
Зараз поки працює в невеликій квартирі, де стоїть стіл для кроїння і кілька швейних машин. Організація бізнесу, дизайн, складний крій — то її компетенція. Втім, якщо треба, може і шити, оздоблювати вручну тощо. Крім неї трудяться ще дві швеї й хлопець-помічник. «В країні криза, а у нас робота завжди є — говорить Маргарита Козак. — Ми можемо шити і шиємо все — від нижньої білизни до натурального хутра, не відмовляємо ні старим, ні малим. Доводиться працювати по ночах, і поки не буде «супер». Причому ціни не захмарні, хоча, крім складності роботи, орієнтуємось на платоспроможність замовника».
Щоб встигнути за новими тенденціями, купуються свіжі модні журнали, переглядаються спеціальні телепередачі, відбуваються поїздки на покази мод в Україні. Результат — замовники приїжджають з Києва, Харкова, інших міст. Більше для душі ніж з метою реклами (часто викладаючи з власної кишені кругленькі суми) Маргарита Козак проводить у Житомирі фестивалі мод «Fashion friends», на який приїжджають і модельєри з інших країн.
На черзі розширення виробництва — підшукується пристойне приміщення. Престиж вимагає (у Житомирі всього кілька майстрів такого рівня), щоб офіс був у центрі міста. Затримка, як часто відбувається у таких випадках, за інвестиційними можливостями. А ще потрібні висококласні швеї, які можуть шити на сучасному рівні, і яких, виявляється, обмаль.
В найближчих планах — реєстрація власної торгової марки (бо ідеї вже «позичають»), вихід із своїми колекціями на всеукраїнські покази мод, є пропозиція приїхати на тиждень моди до Будапешту. А ще — без тіні вагань заявляє Маргарита — хочу показати свою колекцію у Парижі чи Мілані. Щоб зроблені мною речі продавалися у Європі. Тому що найбільш багаті українці одягаються у Франції або Італії — сидять, наприклад, на тижнях моди у Києві, в перших рядах, і в одязі від Коко Шанель або когось подібного. Хоча, з її слів, відомі українські майстри не дуже люблять, коли з’являються нові імена. Свою нішу вона бачить і у театральних костюмах — визнання і авторитет, не зважаючи на молодість, у цій царині у неї вже є.
Отже, житомирська майстриня будує амбітні плани. І є істина — чим більшу планку хтось ставить перед собою, той більшого досягає.
№226, субота, 12 грудня 2009 Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День», Житомир
