Дай, Андрію, знати, яку долю ждати. В одному з розважальних закладів міста Бердичева знову ворожили. Свято на честь апостола Андрія первозванного, якого Ісус Христос першим призвав до числа своїх учнів, мало велику популярність серед молоді. Дівчата нетерпляче готувалися до ворожіння, а хлопці — до бешкету. Адже будь-які витівки на андріївський день пробачалися. Ось і тепер юнаки просяться до дівчат у гості, а ті погрожують рогачем ребра порахувати, повідомляє ВІК.
Ніч на Андрія видалась традиційно гамірною, повною розваг і звісно ж, ворожінь. Сучасні дівчата, виявилося, не менше за своїх попередниць прагнуть дізнатися про час весілля. А ось один із способів це зробити — покапати розтопленим воском у воду. Якщо краплі зберуться докупи, наступного року дівчина обов’язково має вийти заміж. Дізнатися, хто ж за професією буде суджений, допоможе інший метод. Незаміжні гості витягували з глечика предмет, по якому здогадувалися, що за чоловік у них буде. Розумний науковець чи схожий на тваринку.
Ольга Хорошун, гостя свята: “Сьогодні двічі брала участь у ворожінні. Зі свічкою — вийшло, що цього року обов’язково вийду заміж, і з глечиком — чоловік має бути чи то мисливцем, чи то ветеринаром. Приємні враження, мені дуже сподобалось. сподіваюся, що наступного року теж організують таке свято, я обов’язково сюди прийду. Сподіваюся, що вже з другою половинкою”.
Хто глечику та власним рукам не довірився, міг дізнатися про свою долю за допомогою півня. Тільки спочатку його треба було як слід приголубити, а вже потім запропонувати поглянути в люстерко, попити води чи поклювати зерно. Якщо півень обере дзеркало, майбутній чоловік буде лінивим, якщо воду — суджений заглядатиме до чарки, а от зерно — то знак гарного господаря.
Для гадання на балабушках — невеликі круглі тістечка з білого борошна — потрібно було дотриматися певного ритуалу. Кожна дівчина виготовляла свою балабушку та позначала її кольоровою ниткою. Насамперед слід було наносити води з криниці, та не відром, а ротом. Парубки, знаючи про такі дівочі дії, намагалися перестріти юнок на дорозі і розсмішити їх.
Спечені балабушки викладали на рушник, потім пускали до хати собаку, якого три дні перед вечорницями не годували. Дівоча когорта з нетерпінням та завмираючим серцем стежила за тим, чиє тістечко собака з’їсть першим. Адже та дівчина і вийде заміж раніше за подруг. Якщо пес узагалі не торкнувся балабушки — її господарка може не готувати цьогоріч рушники. А найгірше, коли собака надкусив і не з’їв печиво, бо тоді існує вірогідність розлучення. Проте чотириногий, певно, вирішив принести гарну долю усім дівчатам.
Андріївські розваги прийшлися до душі відвідувачам. Деякі ще з минулого року запам’ятали вечорниці і цього разу теж вирішили прийти. Справдиться ворожіння, чи ні, а час точно згаяним не буде.
Валентина Остапюк, гостя свята: “В минулому році мені наворожили. що суджений буде азартним, цього разу я гадала на воскові, вийшло, що наступного року вийду заміж. А собака відволік мою балабушку вбік. що означає. що чоловік буде немісцевий”.
Те, що гості радіють, веселяться і трішки вірять у ворожіння, як це колись робили наші пращури, у свою чергу, радує господарів закладу. Для започаткування вечорниць і відновлення у такий спосіб українських традицій є свої причини.
Ганна Мельник, господарка закладу: “Я народилась у селі в козятинському районі, там щороку проводили Андріївські вечорниці так, як ми зараз робимо: з гаданнями, співами, танцями. Я брала активну участь у вечорницях і все це мені надзвичайно рідне, нагадує про дитинство і юність. Хочу, що теперішній молоді теж було що згадати”.
Танцювальний майданчик сповнився людом — гості стали пригадувати основні рухи українських народних танків. Зазвичай в андріївську ніч відводилося мало часу для сну, і багато — для ворожінь. Навіть після танців молодь не перестала задаватися “весільним” питанням. Дівчата заходилися кидати через плече свої чобітки — в яку сторону носок показуватиме, звідти і нареченого чекати. Способи ворожіння і всю розважальну програму підготували досвідчені артисти. Це вимагало багато сил, але приносило задоволення.
Катерина Сальва, учасниця фольклорного народного театру “Слов’яни”: “Ми перечитали багато літератури, хотілося віднайти щось нове, цікаве. Колективу було радісно й весело працювати над Андріївськими вечорницями”.
Тетяна Мовчан, учасниця фольклорного народного театру “Слов’яни”: “Наші гості в захваті від дійства, вони активні і відгукливі, їм було цікаво, а це означає, що не все ще втрачено, що наші українські традиції відроджуються”.
Аж ось і завершальний акорд свята — обрядова гра “Калита”. У приготуванні великого круглого коржа із білого борошна брали участь всі дівчата. Солодке з медом тісто запікали так, щоб було важко вкусити. Для гри обирали пана Калитинського і пана Коцюбинського, вони вітали один одного, а останній попереджав: “Їду калету кусати!”, і чув у відповідь: “А я буду по зубах кресати!” - “А я вкушу!” - “А я вкрешу!”.
Кому не вдавалося вкусити калету, того, за звичаєм, мали мастили сажею, проте більшість відвідувачів намагалися уникнути такої розправи.
Ласими до калети були і представниці прекрасної статі. Їм, особливо, хто був у спідниці, дістатися до коржа було значно легше, аніж найзявзятішому чоловіку.
Автор: Інна Покотилюк
Камера: Віталій Сінєльніков
