Україна

Выборы: так много искушений...

15 січня 2010, 09:33

 


Другий день тривають позачергові засідання Верховної Ради, зініційовані двома найбільшими фракціями парламенту – Партії регіонів і БЮТ. Враховуючи, що ці засідання не досягли результату, виникає запитання: яка справжня мета активності народних обранців в останні дні перед виборами Президента України?

 

Відповідь на нього у прес-центрі «Главреду» дали: голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігор Когут та голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко.

 

 

 

Позачергові засідання Ради – спосіб вивести українців із святкового стану і змотивувати піти на вибори

 

 

 

Ігор Когут: «Чи є позачергові засідання Ради піаром? Здається, останнім часом парламент в принципі став піаром для політичних сил. Це є певна лабораторія пошуку компромісів, а з іншого боку, арена конфронтації».

 

«Ці позачергові засідання можна розглядати в контексті істерії, котра сьогодні все більше панує в українському політичному сегменті, бо українське суспільство сьогодні ще відпочиває, ще святкує, а політики сваряться, політики шукають приводи зайвий раз загострити увагу суспільства на тому, що вибори будуть сфальсифіковані. Центральна виборча комісія теж приймає доволі «цікаві» рішення, там є свої протиріччя, але вони пов’язані із принципом формування ЦВК. Є ситуація навколо Вищого Адміністративного суду та багато інших чинників».

 

«Про проблему внесення змін у списки виборців у день голосування говорилося неодноразово. Про те, що голосування на дому – одна з можливостей, якою можна зловжити – так само говорилося. Про те, що потрібні запобіжники у форматі незалежних спостерігачів, говорилося.

 

Можливо, це не тільки попередження суспільства і міжнародної спільноти про те, що можуть бути вжиті якісь незаконні дії. Мені здається, це просто спосіб мобілізації виборців. Вибори призначені на святковий час, і немає поки що інших засобів для того, щоб змотивувати виборців відповідальніше поставитися до дня голосування».

 

 

 

Знахабнілі народні обранці не приймають жодного суспільно корисного рішення

 

 

 

Ігор Коліушко: «Очевидно, головні гравці, лідери існуючих політичних еліт, захотіли напередодні виборів привернути увагу саме до себе, нагадати, що саме вони турбуються про народ, що вони вирішують питання в цій країні. Звичайно, найкращий спосіб – скликати Верховну Раду.

 

Розуміючи цю логіку, мене як виборця, як громадянина вже не просто дивує, а обурює, що навіть цього вони не змогли зробити по-людські. В той, час, коли в Порядку денному Верховної Ради можна нарахувати десятки законопроектів, які є надзвичайно важливими для суспільства. Їхнє прийняття могло б дати значне зрушення вперед у багатьох проблемах. Але центральними питаннями поставлено внесення змін до Закону «Про вибори». Подискутували про бюджет, який, зрозуміло, зараз немає ніякого політичного сенсу приймати, - і розійшлися, не вирішивши жодного питання.

 

Пакет законопроектів по судовій реформі лежить два роки. Спірними там є 3-4 питання, дрібних, локальних питання, які можна взагалі вилучити з того закону, а все решта давним-давно узгоджене. Приймається більше двох років в другому читанні.

 

Проект Адміністративно-процедурного кодексу лежить у Верховній Раді майже 3 роки, внесений Кабінетом Міністрів. Таке враження, що він нікому – навіть авторам законодавчої ініціативи – не потрібний. Вся проблема в тому, що якщо зміниться уряд, цей проект знов буде повернутий в Кабінет Міністрів, бо він не прийнятий в першому читанні. А без цього проекту говорити про будь-яку боротьбу з корупцією, про якісь обмеження корупційних діянь взагалі неможливо.

 

Таких прикладів можна приводити багато. Мені здається, що депутати вже настільки знахабніли, що вони не вважають навіть за потрібне якось маскувати перед суспільством свої наміри, свою позицію. Можна ж було врешті-решт прийняти один чи два суспільно корисних рішення. Але вони про це навіть не подискутували».

 

 

 

Якщо не змінити виборче законодавство, неминуче подальше розкладання протопартійних структур. Якщо не говорити про державну політику, суспільство не розвиватиметься

 

 

 

Ігор Коліушко: «Ми стикаємося з проблемами кількох рівнів. Насамперед, це проблема виборчого законодавства. Поки ми не змінимо законодавство про вибори народних депутатів, ми не маємо ніякого шансу мати парламентаризм. Те, що сьогодні є в Україні, на жаль, назвати парламентаризмом неможливо. Тільки перехід до голосування, наприклад, за пропорційною системою, але в регіональних округах із преференціями, може змінити ситуацію в політикуму і може повернути нас назад до парламентаризму. Якщо ми будемо довго зволікати, то наші партії розкладуться ще більше, перетворяться із протопартійних структур в закриті комерційні структури, і тоді вже не буде іншої альтернативи, як повертатися аж до мажоритарної системи і починати будівництво політичної системи з самого початку.

 

Друга проблема – у нас, на жаль, і в політикумі, і в експертному середовищі дуже часто є своєрідне сприйняття парламенту не як законодавчого органу, а як органу, який керує країною. На серйозному рівні у нас часто вносяться пропозиції: давайте приймемо план законопроектних робіт і т.ін. Але в принципі це утопічний шлях. Якщо ми будемо і надалі ставити питання таким чином, ми нічого не доб’ємося. Має бути так, як є в абсолютній більшості демократичних країн. Є поняття державної політики.

 

Державна політика – це сукупність поглядів на розвиток суспільства і держави. Вони закріплюються якимось документом – в нашому правовому полі найближчою до цього є Програма діяльності Кабінету Міністрів, яка розробляється урядом і затверджується Верховною Радою. В основі цього документу є політичні програми партій, які борються на виборах і перемагають, але цей документ дає системне бачення, як має розвиватися держава. Зусилля парламенту, уряду і Президента повинні бути спрямовані на реалізацію цього документу.

 

Дуже часто цього питання навіть не ставлять, тому ми не маємо шансу планомірно розвиватися як суспільство».

 

 

 

Провести чесні вибори можна й за чинним Законом, але так багато спокус…

 

 

 

Ігор Коліушко: «Провести чесні вибори можна навіть за найгіршого законодавства, тому що, як правило, навіть дуже поверхове чи лаконічне законодавство нікого не змушує порушувати принцип чесних виборів. Власне, наша проблема полягає в тому, що, на жаль, учасники політичного процесу постійно шукають способи, як обійти принцип чесних виборів і шукають якісь лазівки в законодавстві, щоб отримати перевагу. При цьому вважаючи, що вони найбільш винахідливі, і конкурент не придумає того, що придумають вони.

 

Хоча, як правило, це все утопічні плани, тому що все, що придумується в одному штабі, через кілька годин чи, принаймні, днів стає відомо всім. В цілому ніхто з політиків особливо від цього не виграє. Але суспільство дуже багато втрачає, тому що всі бачать, що ті, хто бореться за владу в нашій країні, насправді готові порушувати законодавство, і ніякі принципи чесних виборів, зокрема, для них не є перешкодою».

 

 

 

Ігор Когут: «На жаль, такою стала практика нормотворення у виборчих питаннях останніх років - запобігати порушенням чесних демократичних виборів: чи то не давати можливості належного волевиявлення, чи доступу до інформації, чи мирних зібрань і спілкування. Але український законодавець останнім часом іде шляхом створення все більших бар’єрів, а політики, технологи, штаби, шукають можливості ці бар’єри обійти.

 

Чинним Законом «Про вибори Президента», звичайно, чесні вибори провести можна. Для цього потрібна, в першу чергу, воля політичних середовищ, політиків, кандидатів, їхніх штабів, це належного рівня політична культура».

 

«Коли політики, законотворці, люди, котрі формують державну політику, самі ж намагаються обійти правила гри, це дуже небезпечне явище. Ключовою проблемою у нас сьогодні є не стільки законодавство, скільки дотримання принципу верховенства права».

 

 

 

Українська демократія з молодої перетворилася не на повноцінну, а на клептократію

 

 

 

Ігор Коліушко: «Ми від становища молодої демократії не піднялися до рівня повноцінної демократії, а опустилися до рівня клептократії. Клептократія - це стан суспільства, за якого влада розглядається як джерело багатства, і нічого більше.

 

Якщо це сприйняти як належне, що в свідомості більшості нашої політеліти ця точка зору остаточно перемогла, то тоді все стає на свої місця. Тоді зрозуміло, чому жоден кандидат в президенти не виступив з чітким аналізом: от Конституція, от мої повноваження в разі перемоги мене як президента, ці повноваження я буду реалізовувати таким-то чином, в межах цього повноваження я зроблю те-то, це повноваження, на відміну від попереднього президента, буду робити так-то, і я досягну успіху, якого не досягнув мій попередник. Може, я не все слухав, але я подібного підходу взагалі ні в кого не почув. Вони всі говорять те, що від них хотіли б почути різні групи громадян. Очевидно, цим вони маскують свої реальні наміри, тому що те, що у них на думці насправді, вони, очевидно, не можуть висловити вголос».

 

 

 

Ігор Когут: «Політична еліта - це невеличка когорта людей, котрі мають високу мотивацію отримати владу. Сьогодні насправді домінує вимір, коли влада - це різні привілеї, доступ до ресурсів. Для когось це збагачення, для когось це використання впливу і т.д. Насправді влада як покращення суспільного добробуту чи зміни ситуації в країні ніким не розглядається.

 

Можливо, були і часом трапляються люди, котрі йдуть з такою метою, але в системі такого дисбалансу окремому політику важко реалізувати свої амбіції».

 

«Бізнес, окремі особи створюють комфортні умови для себе. Для цього вони не шкодують грошей на підтримку тих чи інших політичних середовищ».

Главред

Матеріали по темі