Суспільство

Житомирський художник-татуювальник Олег Коваленко виконував роботи навіть на жіночих грудях. ФОТО

20 січня 2010, 12:52

Коваленко Олег:

- народився в Малині, виріс у Житомирі, навчався в місцевій ЗОШ №20 та автодорожньому технікумі;

 - художні здібності проявляв зі шкільних років, змальовуючи дотла задні сторінки зошитів, а часом і підручників;

 - улюблена тема – природа, сюжети черпав у походах до живописних Денешів;

- першу «наколку» зробив під час служби в лавах Радянської армії.

 

-                     Пане Олеже, уточніть: Ви художник чи майстер тату?

-                     Скоріш за все, художник, бо ще змалку відчував неабиякий потяг до малювання. Це було в школі, потім у технікумі та армії. І саме коли був вояком, вперше виконав  татуювання, хоча та робота навряд чи мала якесь художнє навантаження. Як зараз пам’ятаю, це було доволі просте зображення розірваного патрона зі вказівкою групи крові посередині. А загалом скажу, що із художника вийде справжній татуювальник, а ось із людини, яка може робити щось скурпульозно, але не має художніх здібностей – навряд.

-                     Коли тату стало способом Вашого життя?

-                     Думаю, десь на початку 2000-х років. Якраз тоді відійшло в минуле «совкове» уявлення про тату як щось кримінальне, нове покоління людей  почало сприймати його як спосіб самовираження, словом, з’явилися сприятливі умови для нового витка цього мистецтва.

-                      Якщо в «зеків» своя тематика, то що вільні житомиряни воліють частіше за все бачити наколотим на своєму тілі?

-                     Звісно, кожна епоха має свої стилі, нинішня – не виняток. Переважна частина обирає  зараз «біомеханіку»: художнє зображення сплетінь різних проводів, що стирчать та вилазять через тіло, аналогічне може бути  також із рослинами. Словом, зображення виходять  у стилі модерн.

-                     А чи присутня в тату еротична тема?

-                     Я не пам’ятаю, щоб хтось із чоловіків Житомира хотів би бачити на своєму тілі, наприклад, голу жінку. Тобто, ерос виключений. Але дехто замовляє певні зображення на інтимних частинах тіла. Були випадки, коли доводилося татуювати на грудях жінки.

-                     І як?

-                     Все нормально, з роботою впорався, тільки довелося  дещо повозитись: шкіру відтягувати, тому що вона в там надто еластична.

Але й до таких тату треба ставитися нормально, бо епоха  «мавпування» закінчилася, люди стали індивідуальностями, відтак – воліють бачити на своєму тілі те, що самі хочуть.

-                     Добре, чи існують теми, яких Ви принципово цураєтесь?

-                     Так. Це демонічні, а також ті, що несуть негатив, агресію. Адже якесь драконівське  зображення певним чином впливає на життя людини, змінює його відповідним чином. То навіщо  завдавати неприємностей? З цього приводу пригадую американський анекдот, коли два вояки, перед відправкою у зону бойових дій, вирішили зробити «наколку». Один запитує у майстра тату: «Чи правда, що зображення демона оберігає від нечистої сили?». Той відповідає: «Один солдат колись замовив морду чорта на сідниці. І, потрапивши на війну, наступив на міну. Солдата на шматки рознесло, а на сідниці – жодної подряпини…»

-                     Чи доводилося виконувати панорамні роботи?

-                     Аякже. Якось татуював спину аж чотири місяці. А ось одному знайомому моряку «наколюю» спрута на коліно вже два роки. Правда, перебиває специфіка його роботи: кілька місяців у Житомирі – і плавання на шість-вісім місяців.

-                     Коли тату виконувати простіше, а коли  складно?

-                     Це обумовлюється кількома чинниками, але переважно залежить від віку людини, відтак, від шкіри. На дуже молодих та людях зрілого віку  татуювати складніше. Те саме стосується і тонкої шкіри чи тих місць, де вона підходить до кістки. Складніше працювати із жіночим тілом, що пояснюється еластичністю шкіри, тому її доводиться натягувати, словом, возитися.

-                     Що б Ви порекомендували тим, хто збирається зробити татуювання?

-                     Треба пам’ятати, що воно на все життя. Тому варто подумати  багато разів, чи не стане татуювання зайвою на якомусь етапі життя, а потім приймати рішення. Правда, перекрити тату можна новим зображенням, але для чого мучити себе фізично і зайвий раз  витрачати кошти.

-                     А взагалі, люди важко визначаються щодо варіанту зображення?

-                     Хто як. Одні приходять і чітко знають, що хочуть, іншим треба пропонувати. Одні воліють мати тату, тому що це модно, круто, робить їх людьми сучасними, а ось для другої категорії татуаж – невід’ємна частина життя.

-                     Я бачу у вашій кімнаті чорного кота. Що, він теж відіграє якусь місію в «процесі»?

-                     Це моя Клякса. Кицька доволі часто  допомагає моїм клієнтам. Коли їм треба терпіти біль, Клякса залазить на руки і знімає його, словом, лікує.

Художник-татуювальник Олег Коваленко разом із своїм котом Кляксою.

 

 

Докладніше про творчість Олега Ковалека можна почитати і подивитись тут

Сава Фiлозоф

Матеріали по темі