“Борітеся — поборете”. “І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”. П’ятдесят років тому автору цих безсмертних рядків у Бердичеві біля входу до міського скверу встановили пам’ятник, повідомляє ВІК.
Трапилось це 3 березня 1960-го року, повідомляє інтернет-сайт “Мій Бердичів”. Скульптура Тараса Шевченка висотою у два з половиною метри, виготовлена із сірого залізобетону і вкрита міддю. Відкривали пам’ятник на мітингу трудящих під час підготовки до відзначення 100-річчя з дня смерті поета. Інших даних щодо події ані у дослідників, ані в міському архіві нема.
Єдиною газетою, що видавалась на Бердичівщині у ті часи, був “Радянський шлях”. Проте у ньому про відкриття пам’ятника теж не згадується. Натомість газетні номери рясніють повідомленнями про підготовку до святкування 90-ої річниці з дня народження Володимира Леніна. Можливо, це і відволікло увагу тодішніх журналістів від Шевченка.
Посадовці, які у 60-х роках були при владі, зазначають, що пам’ятник місту подарували з Житомира. У 64-му міська рада депутатів трудящих вирішила: доглядати за монументом повинен відділ комунального майна.
Нез’ясованим наразі лишається питання щодо автора скультури. У деяких джерелах, архівних зокрема, творцем статуї називають ленінградського скульптора з бердичівським корінням Петра Криворуцького. З кількома десятками його творінь можна познайомитися у Музеї історії Бердичева. Достеменно відомо, що одна з робіт Криворуцького у 1979-му році знаходилась у парку шкіроб’єдання. Це була скульптура письменника Миколи Некрасова – зазначає “Радянський шлях”, пишучи про талановитого земляка. Але пам’ятник Шевченка як приклад роботи Криворуцького у цій статті не згадується. Хоча на той момент Шевченко простояв на вході до однойменного парку вже 19 років. Створити сквер на місці єврейського цвинтаря вирішили у 1929-му році і до 60-го, коли встановлювали пам’ятник, він уже носив Кобзареве ім’я.
За півстоліття монумент бачив багато і різного. На старих фото Кобзар часто зображений на тлі водонапірної башти, яка знаходилась на площі Соборній і до того ж, слугувала пожежною каланчею. У кінці 70-х років башту підірвали.
Свій слід в історії Бердичева залишив безпосередньо і сам Шевченко. У жовтні 1846-го поет і художник у складі Київської археографічної комісії досліджував народні пісні, старовинні пам’ятки та історію Волині. Подорожуючи з Кам’янець-Подільського до Житомира, він зупинявся у Бердичеві.
Незабаром враження від міста Кобзар виклав у поемі “Чернець” і повістях “Близнюки” та “Прогулка с удовольствием и не без морали”. Зокрема згадував бердичівські кінні базари та календарі, що їх до 1840-го року видавали при монастирі Босих Кармелітів.
Ось така історія одного бердичівського пам’ятника. Як колись, так і тепер у шевченківські дні навколо нього у сім’ї великій, сім’ї вольній, новій збираються люди. Незлим тихим словом Кобзаря пом’янути.
Автор Інна Покотилюк
камера Віталій Сінєльников
