Україна

"Команда Януковича застыла в своем развитии", - Гриценко

23 March 2010, 10:39

Анатолій Гриценко зібрав на нещодавніх президентських виборах один із найнижчих результатів – 1,9 % голосів.

Проте як голова парламентського комітету з питань нацбезпеки й оборони, а також – як політичний аналітик з великим стажем, пан Гриценко має що сказати пресі.

В першій частині інтерв’ю читайте про те, чи потрібні Україні мільярдери в спецслужбах, як Віктор Янукович збирається зганьбити державу, переваги уряду Азарова та проблеми БЮТ.

«Це уряд Януковича, а не Азарова»

Анатолію Степановичу, для початку – запитання провокаційного характеру. Якби ви виграли президентські вибори, кого з тих, хто зараз увійшов до складу уряду, ви хотіли би бачити в Кабінеті Міністрів?

(Думає) Гадаю, що ніхто з них не працював би в уряді, який я мав би змогу утворити і очолити на посту Президента відповідно до тих конституційних змін, які  запропонував (у своїй передвиборчій програмі – Авт.). Але зараз діє чинна Конституція, яка передбачає коаліційний спосіб формування уряду. Тому відповісти на ваше питання міг би в іншій площині: хто, на мій погляд, зможе в новому уряді спрацювати професійно.

Серед таких можу назвати міністра закордонних справ Костянтина Грищенка, міністра житлово-комунального господарства Олександра Попова, міністра Кабінету міністрів Анатолія Толстоухова, міністра регіонального розвитку Володимира Яцубу.

Серед урядовців є люди професійні, але вони не увійшли б до складу утвореного мною Кабміну за іншою ознакою: або низький рівень моральності, або неспроможність відокремити власні бізнесові чи корпоративні інтереси від інтересів держави, інтересів громадян. Хоча при цьому, повторюю, вони є професіоналами.

Це кого ви так характеризуєте?

Той же Юрій Бойко. Борис Колесніков, хоча ми ще побачимо, як він себе проявить, бо раніше в уряді не працював.

Нинішня коаліція, яка була утворена шляхом порушення Конституції, назвала себе «Стабільність і реформи». Але попередня історія, спосіб формування, інтереси крупного бізнесу, який стоїть за більшістю урядовців, свідчать про невисоку ймовірність того, що цей уряд буде відповідати назві коаліції «Стабільність і реформи».

Я працював в уряді, який очолював Віктор Янукович, і можу припустити, що таким же чином діятиме нинішній Кабмін Януковича. Я не обмовився — це уряд Януковича, а не Азарова.

Азаров — настільки несамостійний гравець?    

У пресі було повідомлення про засідання фракції Партії регіонів перед призначенням уряду, де цитувалася заява Азарова про те, що «він не буде головою уряду, а буде першим міністром в уряді Януковича». Отже, прем’єр визнає, що це уряд Януковича.

Янукович у 2006-2007 роках показав, що його уряд спроможний швидко відновити вертикаль виконавчої влади, провести необхідні кадрові призначення. І дати відчути кожному чиновнику по всій вертикалі до області та району, хто саме приймає рішення, хто контролює їх виконання, і хто, як часто каже Янукович, «відриватиме голови за невиконання рішень».

Для прикладу, в урядах Тимошенко і Єханурова, в яких я працював, «нормальною» (в лапках) практикою була ситуація, коли по лінії більшості міністерств не виконувалися десятки рішень уряду або прем’єра.

В уряді Януковича такого не було. Було чітко зрозуміло: якщо по лінії конкретного міністерства не виконано два-три рішення, то втратить посаду спочатку профільний заступник міністра, а надалі й самому міністру загрожує відставка. І це багатьох дисциплінувало.      

Тому питання відновлення керованості вертикаллю виконавчої влади, приведення до більш-менш нормального балансу державних фінансів — оце уряд Януковича, який очолює Азаров, думаю, забезпечить досить швидко. Але реформи, їх системність і якість, залишаються під великим знаком питання.

Мабуть, так само як і я, ви не бачите в складі цього уряду Бальцеровича. Не бачимо людей, які мають стратегічне бачення не тільки системних проблем України та її економіки, соціальної й інших сфер, а й бачення того, що відбувається навколо України і прямим чином впливає на ситуації в нашій державі. Що відбувається в Європі, що відбувається у світі...

Більшою мірою це команда, яка, як мені здається, застигла у своєму розвитку та живе реаліями принаймні десь так 2003-2004 років. Максимум 2006-2007 років — це період роботи попереднього уряду Януковича. Але ж це був період до глибокої системної кризи у світі!

Тому після відновлення вертикалі управління залишиться відкритим питання: а які командні сигнали будуть транслюватися по цій вертикалі? Скоріш за все, станемо свідками постійного гасіння пожежі, залатування дірок у бюджеті, з елементами імпровізації незначущих за своїми наслідками вдосконалень у тій чи іншій сфері.

Тим більше, що уряд формувався фактично в останню ніч.

Зовсім як перший уряд Віктора Ющенка, який особисто писав і креслив списки...

Так само Янукович креслив до ранку і свій другий уряд у 2006 році, а тепер і третій. Це означає, що не прийшла команда, готова до предметної і відповідальної роботи. Бо якщо міністр увечері пропонується на одне міністерство, а зранку – на інше, то ясно, що людина приходить в уряд, не знаючи, власне, для чого.

Лише загальних менеджерських здібностей недостатньо — втрачається час, темп на опанування ситуацією. А відлік часу для прийняття відповідальних рішень уже йде на тижні, навіть на дні, а за деяким показниками – на години.

Якщо ж урахувати, скільки в Кабміні представників або лобістів крупного бізнесу, і які за обсягами капітали стоять за урядовцями – думаю, десятки мільярдів - то країна отримала не уряд «Стабільності та реформ», а скоріше уряд «Посад і потоків».

Міжнародний аудит завдасть нищівного удару по державі

Посади не завжди означають потоки. Взяти Сергія Тігіпка: він вважається віце-прем’єром з економіки, але ж зрозуміло, що економічні питання замкне на себе прем’єр.  

Мені незрозуміла мотивація Сергія Тігіпка. З одного боку, людина за три дні до призначення говорить, що «жоден порядний громадянин України не підтримає рейдерський спосіб захоплення влади в неконституційний спосіб». І на пряме запитання журналіста щодо можливості його роботи в таким чином створеному уряді Тігіпко відповідає: «Ніколи! Ніколи!». І тут же дає згоду на посаду віце-прем’єра!

Я думаю, що ті тринадцять відсотків виборців, які голосували за Сергія Леонідовича, зараз мають змогу оцінити, або переоцінити його заяви і вчинки.

А що йому вдасться в Уряді? Думаю, небагато. Тим більше, що Тігіпко працюватиме з міністром економіки Василем Цушком, якого ніхто не вважає не те, що реформатором, а навіть людиною, яка системно розуміє проблеми української економіки та ефективні шляхи її розвитку.

Заступник глави АП Ганна Герман не змогла публічно визнати Цушка людиною на своєму місці – вона його назвала «фахівцем у сфері аграрно-промислового комплексу». Тоді нехай би і призначали його на Мінагрополітики!

Але якщо скласти декілька клаптиків мозаїки докупи, то за Цушком можна помітити вуха Тендерної палати, яку він свого часу, будучи членом парламенту, дуже активно просував шляхом змін до закону про державні закупівлі. Це було, до речі, в період діяльності попереднього уряду Януковича. І викликало тоді обурення першого віце-прем’єра Азарова, якого Цушко і «група підтримки» Тендерної палати просто обманули.  

Тепер згадаймо, що Цушка рекомендувала в Кабмін фракція КПУ, і саме до неї належить голова економічного комітету ВР Олександр Ткаченко, який також мав відношення до керівних органів сумнозвісної Тендерної палати.

Відтак абсолютно зрозуміло, для мене принаймні, що Цушко прийшов не піднімати українську економіку.

До речі, зверніть увагу: можливо, вже до моменту виходу інтерв’ю Президент заветує новий закон про державні закупівлі. І це очевидно подадуть як позитивний сигнал: мовляв, Президент поставив шлагбаум на шляху створення нової версії Тендерної палати.

Але давайте проаналізуємо: якщо закон заветований – значить, закону немає. Що це означає? Це означає, що уряд регулюватиме питання державних закупівель своїми рішеннями. А яке міністерство відіграє ключову роль у системі державних закупівель? Наприклад, приймає рішення, це буде відкритий тендер, чи процедура закупівель в одного виконавця? Здогадалися? Це – Міністерство економіки.

Ось цим насамперед і займатиметься пан Цушко. А між тим, якщо зараз прокуратура проаналізує діяльність у сфері державних закупівель попереднього міністерства, то там спливуть тисячі, підкреслюю — не сотні, а тисячі рішень щодо проведення державних закупівель за процедурою одного виконавця. І можна лише гадати, скільки за такими рішеннями «відкатів» і хабарів...

Ви сказали про прокуратуру. Між тим, Президент Янукович кілька разів дуже гучно пообіцяв концептуальну ревізію зловживань у бюджетній сфері…

Ми чули навіть інше. Йшлося про проведення міжнародного аудиту діяльності уряду Тимошенко.

В тому числі.

Я вважаю міжнародний аудит абсолютно недоречним. Це сором для країни, по-перше. А по-друге, як на мене, це був би нищівний удар по суверенітету держави. Ми таким чином фактично вивернули би, вибачте, свої кишки назовні. І визнали свою власну неспроможність.

Врешті-решт, нам як державі вже більше вісімнадцяти років! У нас сотні тисяч державних чиновників. Є Рахункова палата під егідою парламенту, є Головне контрольно-ревізійне управління в системі виконавчої влади, є ціла купа силових структур, які утворені для протидії корупції, боротьби з економічною злочинністю.

Вони мають право проводити планові і позапланові перевірки, порушувати кримінальні справи і доводити їх до суду. На утримання цих структур витрачаються мільярди з бюджету. І при всьому цьому хочуть залучити міжнародних аудиторів? І платити їм з нашого бюджету?!

Чому власне виникла тема міжнародного аудиту? І чому цю ідею підтримують у команді Тимошенко? Бо не вірять, що Янукович забезпечить об’єктивність перевірки результатів діяльності попереднього уряду. Можливо,  Янукович теж хоче уникнути звинувачень у необ’єктивності, і  саме тому наполягає на зовнішній перевірці.

Але ж давайте дивитися далі, на два-три кроки вперед. Припустимо, що міжнародний аудит проведено прозоро і об’єктивно. Припустимо, що він виявив серйозні фінансові і бюджетні зловживання. Очевидно, в такому випадку, згідно закону, буде порушено карні проти колишніх урядовців або чиновників.

І тоді в мене питання: що далі робитимемо? Хто розслідуватиме злочини і вестиме кримінальні справи – українські слідчі, з МВС, Податкової міліції, СБУ і ГПУ, чи за тою самою «логікою недовіри», всупереч чинному законодавству, привеземо чужих слідчих із закордону?

А коли справи дійдуть до суду, то виникне наступне питання: а який суд виноситиме вироки – український, чи оскільки йому теж немає віри, то і суддів з адвокатами теж привеземо із закордону? Так ми далеко зайдемо. В тупик.

Єдиний правильний шлях – це системна реформа правоохоронної і судової систем, які мають забезпечити дотримання закону. Для всіх. А не вибірково, за командою згори. І відповідна кадрова політика, не така, як дотепер.  

А чи не думаєте ви, що обіцяні Януковичем перевірки попередньої влади скінчаться так само, як і обіцянки «помаранчевих» 2005 року? Тоді обіцяли покарати всіх хабарників і фальсифікаторів – але виявилося, що надто багато з ними пов’язано і «своїх» людей. І зараз така ж ситуація: більшість великих корупційних схем здійснювали разом і «помаранчеві», і «біло-блакитні», і «червоно-білі».

Для мене показовим, я би сказав демонстративно-показовим, є приклад голови Нацбанку Володимира Стельмаха. Протягом півтора року і під час виборчої кампанії регіонали його нищівно критикували, навіть вносили проект постанови про звільнення Стельмаха з посади і розслідування діяльності НБУ.

А після виборів? Янукович заявляє, що Стельмах… залишиться на своїй посаді. Попри завершення визначеного законом терміну. Ще й з орденом від Ющенка. Значить, з рефінансуванням у Нацбанку все було в порядку?

Багатомільярдні державні кошти отримали «правильні» приватні банки? А про захмарні «відкати» чиновникам НБУ – то все вигадки були журналістів? Отут мушу сказати за Станіславським – «Не вірю!» І прийде час, коли відповідати Стельмаху таки доведеться.  

А в успіх боротьби з корупцією ви вірите?

Боротьба з корупцією ще не розпочалася, вона лише задекларована. Думаю, ближчим часом розпочнеться. От тоді ми з Вами побачимо, що це буде. Дійсно боротьба з корупцією – широким фронтом, без вибіркового застосування закону лише проти «чужих» і водночас прикриття оборудок «своїх»?

Чи то буде вже звичне «полювання на відьом» – зведення рахунків з політичними і бізнесовими конкурентами, боротьба за перерозподіл сфер впливу із залученням правоохоронних органів.

Хотів би помилитися, але думаю, що нова влада не утримається від спокуси піти «звичним» шляхом.

Що тоді нас очікує?

Визначать коло тих, хто буде притягнутий до відповідальності. Когось із них показово посадять за грати, тим більше, коли є за що. Бо державними ресурсами управляли в ручному режимі, і до рук «прилипало» чимало.

Приміром, на зустрічі з депутатами нашої фракції Микола Азаров заявив, що за його оцінкою, в НАК «Нафтогаз України» розкрадалося мінімум п’ятдесят відсотків коштів, а може й більше. Так от, якщо в ході перевірок «Нафтогазу» фінансові потоки копнуть лише на півштика і вирішать посадити Олега Дубину, а далі не підуть, щоб не докопатися до діяльності «свого» Юрія Бойка, то це не боротьба з корупцією.

Справжню боротьбу з корупцією треба розпочинати з самої гори, з першого крісла країни. І я не думаю, що Янукович готовий її розпочати.

Скоріш за все, нова влада діятиме за принципом, характерним для частини замполітів пізніх радянських часів — «Роби, як я сказав». А правильним має бути інший принцип, політруків Великої Вітчизняної – «Роби, як я».

Давайте подивимося на перші кроки. Президент заявив про те, що його зарплата зменшиться вдвічі. Для людей звучить красиво. Але ж це популізм, тому що ніхто і ніколи не повірить у те, що Віктор Янукович житиме на зарплату в десять-п'ятнадцять тисяч гривень. Це вартість кількох його краваток…

Що ж йому, заявити про відмову від «Межигір’я»?

А як інакше? Звичайно! В іншому випадку законне право вимагати буде, а от морального – не буде.

Я вже не кажу про те, що рішення про зниження зарплати насправді реалізувати неможливо. Не-мож-ли-во!

«Витрати на урядовців не зменшаться!»

Свого часу Юлія Тимошенко приймала аналогічну постанову – за якою міністри й Президент отримували нижчу зарплатню, ніж раніше. Ви маєте на увазі, що зараз відповідне рішення мав би приймати не Янукович, а Кабмін?

Історія повторюється. Нинішню декларацію Януковича про зменшення зарплати вдвічі Тимошенко назвала популізмом. А ще не так давно, рік тому вона сама провела через парламент подібне рішення у вигляді постанови. То не був популізм?

Я не голосував за ту постанову, натомість підійшов до міністра юстиції Миколи Оніщука й запитав: «Миколо Васильовичу, ви ж то розумієте, що таке рішення є нічим іншим, як піаром, і його навіть реалізувати неможливо?».

Чому?

Тому що у нашій Конституції є стаття 22, якою забороняється приймати акти, що погіршують соціальні стандарти. І доки вона існує, будь-який чиновник, якому зменшили зарплату, піде до суду і стовідсотково його виграє.

Це нагадує відому історію про надвисокі пенсії. Коли уряд Тимошенко намагався їх скасувати, саме депутати від «Регіонів» подали до Конституційного суду – й виграли.

Але ж проблема залишилася невирішеною. Хіба можна вважати справедливою соціальну політику держави, коли максимальна пенсія перевищує мінімальну в сімдесят п’ять разів!

Але ж, як ви щойно вказали, якщо вже ці пенсії встановлено законом, то їх гарантує Конституція.

Нинішні кричущі диспропорції в системі пенсійного забезпечення треба виправляти. І саме з цього треба виходити, а не відкладати вирішення питання. Що треба зробити?

Перше – внести зміни до статті 22 Конституції, у пакеті з іншими змінами, які вже давно визріли. Нову редакцію цієї статті я запропонував у проекті Конституції Порядку, більше року тому.

Друге – внести зміни до чинного законодавства, яке формувалося безсистемно, часом під конкретні державні структури чи навіть прізвища, внаслідок чого пенсії так сильно і різняться.

І третє – припинити займатися популізмом, нібито «зменшуючи» витрати на урядовців. Саме «нібито», бо витрати не зменшаться. Чому? А подивіться, скільки в адміністрацію Президента призначено заступників – семеро, причому двоє перших. Навіщо?

Йдемо далі: скільки в новому Кабміні віце-прем’єрів – теж семеро! Навіщо? І в кожного свій апарат, приміщення, транспорт, оргтехніка, потоки листування…

А двадцять дев’ять членів уряду! Ніде у Європі більше немає такого чисельного уряду з такою надмірною кількістю віце-прем’єрів. Отож, витрати на керівну верхівку управління не зменшаться – навпаки, вони зростуть. Але народу, нагадаю, з екранів послали красиво упакований месидж…

На рівні міністерств і відомств маємо те ж саме. Там треба брати в руки ножиці і рішуче скорочувати кількість посад заступників – не на відсотки, а в рази!

Знову запитаєте, а як це зробити? Відповім: нехай коаліція підтримає мій законопроект №4127 від 27 лютого минулого року. Я запропонував, щоб у кожній структурі (Кабмін, міністерство, відомство) був лише один перший заступник і не більше трьох заступників.  Тепер Ви розумієте, що коаліція за нього не проголосує? І розумієте, чому.

Повернімося до складу уряду. Член Вашого комітету Олександр Кузьмук був основним кандидатом на посаду міністра оборони, навіть вітання вже приймав. Що сталося, чому з’явився пан Єжель, на якого ви, до речі, досить стримано прореагували?

Почну з Михайла Єжеля. Ми розглядати його кандидатуру на засіданні Комітету з питань національної безпеки і оборони. Я був одним із трьох членів Комітету, які утрималися, але семеро з десяти проголосували  «за».

Єжель не є людиною, яка має власне стратегічне бачення ефективних напрямів розвитку Збройних Сил, і я не вірю в те, що він дасть серйозний імпульс для зміцнення армії. Але Рада призначила його міністром, отже будемо працювати разом – в інтересах армії.

Все, що залежить від Комітету в плані законодавчого і бюджетного забезпечення розвитку Збройних Сил, за тими напрямами, які ми, члени Комітету, вважатимемо правильними, буде зроблено.

А з Олександром Кузьмуком дійсно вийшло негарно. Він був членом опозиційного уряду Януковича. У депутатів з фракції ПР, з ким я спілкувався, не було жодного сумніву в тому, що буде внесено кандидатуру саме Кузьмука. Більше того, депутатам зранку роздали документи на його призначення.

Але в останній момент Янукович прийняв інше рішення і, наскільки мені відомо, без жодних пояснень, навіть без дзвінка Кузьмуку. Я вважаю таке ставлення до людей неетичним.

Аналогічна ситуація і з Петром Порошенком – роздали документи на його призначення в МЗС, але в останній момент був внесений Костянтин Грищенко.

Очевидними є серйозні вади в підходах Януковича до кадрової політики. Зрозуміло, що не фаховий рівень визначав рішення Президента, а скоріше кон’юнктурні впливи. Взагалі-то йдеться про двох «президентських» міністрів, і якщо ти знаєш, чого від них вимагати, то їхні імена повинен назвати, навіть якщо розбудять серед ночі, а не в останню хвилину визначатися.

Була невизначеність і з міністром внутрішніх справ: напередодні підготували подання на генерала Куп’янського, який очолює управління МВС у Донецькій області, а наступного дня призначили …генерала Могильова. Незадовго до голосування змінили прізвища міністра Кабінету міністрів, міністра транспорту та зв’язку…

Наскільки, на вашу думку, зміцнить національну безпеку керівник СБУ Валерій Хорошковський?

Непросте питання, але мені легко на нього  відповісти, тому що я діяв послідовно і відкрито. Перш, ніж скликати засідання Комітету, мав розмову з Валерієм Хорошковським і очі в очі виклав йому свою позицію. Визнав, що він ефективний менеджер, але водночас – людина, яку відносять до категорії олігархів. Бо володіє величезними фінансовими статками, а крім того – медійний магнат.

І саме тому я не вважаю можливим, щоб правоохоронний орган, спецслужбу, очолила людина, яка має крупний бізнесовий і потужний медійний вплив.

«За» Хорошковського проголосували чотири з десяти членів Комітету. Таким чином, наш Комітет не підтримав внесену Президентом кандидатуру. Під час голосування у парламенті, я також проголосував «проти». Як виявилося потім, я був єдиним, хто натиснув на червону кнопку.

Знаєте, була дивна для мене реакція: після виступу з трибуни Верховної Ради, коли я виклав свої аргументи перед голосуванням кандидатури Хорошковського, до мене несподівано підійшла людина, з якою я не спілкувався, можливо, вже років зо два – Петро Андрійович Ющенко: «Анатолію Степановичу, я хочу потиснути вашу руку, і я шаную вашу послідовність».

Очевидно, мав пройти певний час, аби Петро Ющенко міг зробити такий крок. Мабуть, у нього,  так само, як і у Віктора Ющенка, було відчуття невдоволення, коли я так само – публічно і жорстко критикував призначення Президентом Ющенком Валерія Хорошковського на посаду першого заступника голови СБУ. Мабуть, обидва Ющенки тоді це сприймали, як антиющенківську позицію...

Для чого потрібен віце-прем’єр з контролю над «силовиками», якого в попередніх урядах не було? І чи необхідний на цій посаді саме Володимир Сивкович, котрому дехто з опозиціонерів закидає надміру тісні зв’язки з російськими спецслужбами?

В уряді Тимошенко такої посади дійсно не було, а от у 2006-2007 роках в уряді Януковича «силовий» віце-прем’єр працював – спочатку Володимир Радченко, потім Олександр Кузьмук.

Не знаю, яку сферу відповідальності визначить Володимиру Сивковичу прем’єр-міністр, але завдань для нього більш ніж достатньо. Це координація розробки державних програм розвитку Збройних Сил та інших військових формувань, програм розвитку озброєнь і військової техніки; координація підготовки бюджету для силових структур; державне оборонне замовлення; мобілізаційні плани для економіки на особливий період; переведення армії на професійну контрактну основу; реалізація надлишкового військового майна; конверсія радіочастот, закріплених за силовими структурами; експортний контроль; торгівля зброєю; соціальний захист людей у погонах.

І багато інших питань, вирішити які можна швидше, якщо Сивкович візьме на себе функцію координації.

Існує популярна думка, що призначення на високі посади таких людей, як Хорошковський та Льовочкін свідчить про посилення в оточенні нового Президента умовної «групи Фірташа».

Це факт. Це абсолютно очевидно.

І як це впливатиме на перспективи зміцнення нашої національної безпеки?

Ви знаєте, однією з ключових загроз національній безпеці України є корупція, що паралізувала всю державу, всі три гілки влади, всі рівні влади – від Банкової аж до району, міста і села. І обидва кандидати на пост Президента, які вийшли до другого туру – Янукович і Тимошенко – обіцяли зламати хребет корупції.

Але у фракції БЮТ дотепер сидять ідеологи та бенефіціари Тендерної палати, а у фракції ПР сиділи, а тепер пересіли в інші крісла, люди, які мали відношення до компанії «РосУкрЕнерго», до всіх тих непрозорих газових схем. І в першому, і в другому випадку йдеться про втрати для країни, що вимірюються десятками мільярдів гривень. І за це ніхто не відповів?!

Тому я сприйняв би як перший – не остаточно переконливий, але мінімально необхідний – сигнал готовності Януковича і Тимошенко боротися з корупцією, якби вони виключили зі своїх партій і депутатських фракцій причетних до Тендерної палати і до «РосУкрЕнерго» осіб. Віктор Янукович вчинив по-своєму – він призначив їх на Банкову і в уряд…

Я нагадував про це Юлії Тимошенко вже після завершення виборчої кампанії, коли ми зустрілися з нею в приміщенні студії Савіка Шустера, де вона завершила свій виступ. Запитав, чи збирається вона почистити пір’ячко. «А що ти маєш на увазі? — запитала Тимошенко. Я сказав, що саме: Тендерна палата, земельні оборудки депутатів від БЮТ.

І що вона відповіла?

Юлія Тимошенко з посмішкою відповіла, що воно, пір’ячко, очиститься саме по собі, і досить швидко. На її думку, ці люди з фракції БЮТ першими переметнуться на сторону Януковича, причому самі, без її рішень.

Побачимо… Але якщо це буде не її свідоме рішення, то де гарантія, що Юлію Володимирівну з часом не «обсядуть» такі самі?

Главред

Підписуйтесь на Житомир.info в Telegram
Матеріали по темі