Кандидатура Юрія Єханурова на пост прем’єр-міністра спливала, коли Регіони ще плекали надії на те, що зможуть уламати більшість фракції НУНС на створення коаліції. Тим більше, що один із послідовних недругів Юлії Тимошенко завжди виступав саме за таке об’єднання.
Але Кабмін укомплектований всім відомим способом, а голова київської організації «Нашої України» Юрій Єхануров зараз сконцентрувався на справах партії, яка, за його ж словами, перебуває в прострації. Міський осередок, яким він керує, розповсюдив заяву, в якій закинув «Нашій Україні», що вона відсторонилась від реальних політичних процесів і пішла в «самоізоляцію в дусі політичного аутизму».
Єхануров завітав до «Главкому» напередодні зібрань керівництва колишньої партії влади, на яких буде вирішуватись її подальша доля. Тож багато про свої партійні плани він не розповів, але розказав, що «Нашій Україні» нема чого робити в етнічно-націоналістичній ніші, пояснив, чому він не сприймає деяких критиків Табачника, і натякнув, на яких умовах залишиться поруч з Ющенком.
Транзит має вести окреме підприємство, добування газу – друге, експлуатацію системи – третє
П’ять років тому ми з вами писали інтерв’ю, яке називалося «Перша кадрова хвиля буде піною». Сьогодні вся країна обговорює ситуацію з першими призначеннями нового Кабміну Януковича. І до речі, минув місяць з дня його інаугурації. Як ви вважаєте, чи буде перша кадрова хвиля Януковича піною, чи ситуація, як казав Леонід Данилович, «обнулилася»?
В принципі, так і, напевно, це вже тема закономірностей, бо треба роздати політичним партнерам обіцяне. Знову повторюється квотний принцип, і знову наступають на ті самі граблі, на які наступали в 2005-му. Треба до цього вже, напевно, звикати.
І все ж таки – як ви оцінюєте якість призначень?
Я притримуюсь думки, що треба кожній людині, кожній посадовій особі дати сто днів, а потім починати щось коментувати.
Тоді інакше: ще при Президенті Кучмі ви працювали головою Фонду держмайна, на інших посадах, і всіх тих, хто зараз є «новою хвилею», ви знаєте, і, очевидно, розумієте потенціал кожного з них. Навряд чи для вас сто днів є терміном, щоб скласти думку про того ж Азарова.
Після Юлії Володимирівни саме Азаров добре підходить, щоб розчищати. Якщо мені свого часу прийшлося десь три місяці займатись розчисткою, то йому треба буде трошки більше часу, бо вона була при владі два роки, а значить, біди більше встигла зробити. Якраз такий жорсткий менеджер, як Азаров, і потрібен для цього.
Юлія Володимирівна побудувала всю свою прем’єрську кампанію на ідеї, що в Україні вирує криза. Хоча багато економістів зауважували, що наша економіка не настільки інтегрована в світову, щоб аж так відчути цю кризу. Сьогодні побутує інша думка: що грошей немає не в країні, грошей немає у країни. Це принципово різні речі. Як ви вважаєте, чи була криза, чи вона завершилась, і як Азаров має будувати вже свою кампанію?
Думаю, що перше півріччя піде на розчистку, а потім буде потреба на основі підготовки бюджету наступного року закладати якісь нові речі. А зараз – стандартний набір прийомів, які ми пройшли в 90-і роки і вже в цьому десятилітті. На жаль, ми вимушені знову повертатись назад, і це є питання не прізвища людини, що очолила уряд, а питання того, що ми дуже обмежені в інструментах, які зараз можемо використати.
Треба просто зробити нормальні тверезі кроки. Уявіть собі, в якому стані перебуває господарство, якщо країна була без міністра фінансів майже півтора року, не було послідовної фінансової політики. Було управління в ручному режимі, а це страшна річ. Найголовніше зараз – зробити висновки з цього на майбутнє, хоча популізм, на жаль, довго ще буде у нас превалюючим в політиці.
До речі, про популізм. Будь-який уряд, будь-який прем’єр розуміють, що ми залежимо від кредитів МВФ. А їх нам будуть надавати, якщо ми виконаємо ряд умов, зокрема, підвищимо ціни на газ для населення. При цьому Азаров їде в Москву, щоб понизити ціни на газ для всієї країни. Чи це означає, що вони бояться зробити непопулярні кроки, і як це кореспондується з зобов’язаннями перед МВФ?
Зараз задача в тому, щоб зробити ціни на газ адекватними тим цінам, які мають інші країни. Бо цілком зрозуміло, що рік тому люди з українського боку, які чудово розбираються в газі, вирили цю яму, в яку зараз треба хоч щось підкласти, щоб приземлення було не таким жорстким. Думаю, це все не так просто буде. Більше того, вийти з цієї ситуації в межах існуючої системи координат неможливо, тому треба вийти за її межі. А це значить провести реструктуризацію «Нафтогазу» і таким чином ліквідувати юридичний суб’єкт, що підписував договір. Умовно кажучи, транзит має вести окреме підприємство, добування газу – друге, експлуатацію системи – третє.
Але вони мають бути у власності держави?
На даний момент – так. І такі проекти свого часу розроблялись.
На вашу долю прем’єра випали новорічні дні і ночі, коли Москва намагалась закрити газову задвижку. І ви точно знаєте методи розмови з російськими газовиками, зокрема з прем’єром Путіним. Як ви вважаєте, чи може Україна змінити тональність переговорів? Чи можемо ми запропонувати щось, щоб змінити систему шантажу?
Переговорники з українського боку дійсно фахові, вони чудово знають своїх візаві з російського боку. Але Росія буде відстоювати свої інтереси, і українській стороні буде дуже складно.
ГТС може бути якимось чином здана в оренду?
Не хотів би зараз про це говорити. Давайте повернемось до цього питання восени, я до вас ще раз прийду. До осені точно нічого кардинально не зміниться. Переговорний процес тільки розпочато, і півроку – саме той період, коли все почне рухатись.
А як ви ставитесь до думки, що Україна має бути зацікавлена у створенні консорціуму, бо створення альтернативних «потоків» може викинути нас взагалі з історії транзиту?
Консорціум – це ж не новина. Ми свого часу говорили про нові ділянки побудови газопроводів, і для цього треба було його створювати. Покращити транзит можна, побудувавши додаткові потужності на території України. І це не має ніякого стосунку до політики. Але зауважте – мова йде про нові ділянки газопроводу, але не про діючу систему.
Місяць тому, коли формувався Кабінет міністрів, ви виступили з рядом заяв, з чого треба починати. Зокрема, ви казали, що треба починати з адміністративної реформи…
Не зовсім так… Ще влітку моя команда написала антикризову програму «Прагматичний вибір». І зараз я на сторінках «Української правди» пробую довести до громадськості деяку інформацію. Ось говорять про те, що треба робити реформи, а звідки проста людина може знати, робляться реформи чи ні? У нас йде суцільний «трьоп», і всі розповідають про себе, які вони видатні реформатори. Я вирішив зробити невеличке роз‘яснення щодо адміністративної реформи.
Якщо буде деполітизація чиновників і з ними укладуть договори на п’ять років, то реформи починаються, а ні – так ні. Всі інші розмови про адміністративну реформу – струс повітря. Якщо в соціальних питаннях ми перейдемо від натуральних пільг до видачі коштів людям, значить реформа почалася, а ні – так ні. Точно так по газовій сфері: якщо буде реструктуризація «Нафтогазу», ми почали рухатися, ні – так ні. І я хочу по основним напрямкам дати громадськості такі «датчики».
Якщо влада зверне увагу на вашу програму і запропонує вам інтегруватися з метою її виконання, для вас би це було прийнятно?
Я є членом партії «Наша Україна», і все залежить від того, які будуть політичні рішення.
У тому, що комуністи опинилися при владі, винна наша партія
Багато розмов ходило щодо вашої кандидатури як компромісного прем’єра у випадку, якби коаліція ПР та НУНС все ж склалася…
У 2006-му, рівно чотири роки тому, я говорив про те, що майбутнє України буде нормальним тоді, коли Партія регіонів і «Наша Україна» знайдуть спільну мову. Тоді ми цього не зробили, і цього року повторили ту ж помилку. «Наша Україна» знову не пішла в коаліцію і таким чином привела до влади комуністів.
Зараз можна ходити і виступати проти одного міністра, другого, третього. А чому той міністр там знаходиться? Тому що ти віддав їм владу, а сам не пішов туди. В результаті будемо найближчим часом отак «вигрібати».
В 2006-му за кадровим потенціалом «Наша Україна» була дуже перспективною політичною силою. Згадайте – ви, Безсмертний, та ж команда «любих друзів», Кириленко, Балога, підтягувалися Арсеній Яценюк, Юрій Луценко... На сьогоднішній день Ющенко не може зібрати фракцію, не говорячи про те, щоб щось з нею зробити. Весь потенціал звівся до пані Ульянченко. Ви особисто вірите, що «Наша Україна» як політичний проект ще існує?
В партії відбуваються дуже серйозні дискусії. Київська міська організація «Нашої України» зробила заяви стосовно останніх подій, і вони дуже співзвучні з тими, які ми чуємо, наприклад, від львівської організації… В нас скоро буде засідання Політради, і тоді ми зможемо відверто поговорити про майбутнє. Тим більше я думаю, що місцеві вибори восени будуть.
Звідки така впевненість?
Логіка процесу і законодавство це підказують.
Відміна місцевих виборів, створення коаліції на індивідуальній основі, що серйозно суперечить Конституції, – чи є це все, як каже пані Герман, намаганням робити більше, ніж дозволяє закон, заради доцільності? Чи не зробила нова влада таку помилку, що доцільність стала для неї вище за закон? І чи є якісь важелі, щоб цьому протидіяти?
Кожна влада буде такою, якою дозволить їй бути те громадянське суспільство, що існує в країні. А ті, хто так говорить, повинні вивчити нашу історію, починаючи з 1917 року десь до 1953-го, бо в той час все робилось також з точки зору доцільності.
Коли люди звикли до ручного управління, вони в такий спосіб хочуть робити все. Тому сьогодні питання – чи зуміли ми створити таку атмосферу, щоб громадянське суспільство мало вплив.
Вас не насторожує, що європейські країни фактично легалізують такі дії влади, тому що вітають Азарова?
Я теж його привітав.
Тобто вас не турбує спосіб, в який була створена коаліція?
Я сприймаю це, як даність, яка сьогодні є, і бачу проблеми, в які загнали країну. Своє слово повинен сказати Конституційний Суд, а його члени в свою чергу повинні відчути настрої українського суспільства.
Я ось про що – чи не складається у вас враження, що наші західні колеги, які після 2004-го року дуже опікувались і цікавились Україною, на сьогодні потихеньку закривають очі на те, що відбувається у нас?
Звісно, всі дещо втомилися від нашої бурхливої країни. Я все-таки вважаю, що потрібно думати про свою лінію поведінки, і європейці будуть добре до нас ставитись, якщо ми будемо сильними. Якщо ми будемо виробляти і продавати більше електроенергії, зерна, будемо надійними партнерами у постачанні газу. Ми кудись весь час хочемо вступити і переживаємо – приймуть-не приймуть, а питання в тому, чи нам вигідно кудись вступати.
Якщо розглядати ці ваші критерії як концепт українського успіху, то перший з них – розробка системи енергозбереження, що дуже дорого для країни, другий, пов'язаний з зерном, передбачає функціонування прозорого ринку землі. Що стосується ГТС, то потрібно припинити цим торгувати, а намагатися на цьому заробити. Чи є у діючої влади потенціал здійснити хоч один з цих кроків? Вона ж навіть поки не говорить про такі речі.
Багато чого залежить від простої людини, не треба думати, що начальство все вирішить.
Останні вибори показують, що ці люди просто не приходять на вибори, і навряд чи в них є потенціал для змін.
Бажання змінити є. На жаль, в нас дуже тонкий прошарок середнього класу і тих людей, що стоять на ногах самостійно, але їх кількість збільшується.
В 2004-му таких людей було стільки, що вони змогли заповнити Майдан, в 2010-му вони сидять по домівках і навіть не дивляться «Шустер-live», бо впевнені, що нічого вже не можна змінити.
В нас ще не відбулося структурування суспільства. На Заході кожна людина перебуває в кількох громадських організаціях, і зверніть увагу, як швидко збираються люди на якісь акції. А збираються вони саме на основі громадських рухів. В Україні ж одиниці самостійних громадських організацій, які виживають за рахунок внесків. Просто дивно – багаті люди, які все розуміють, прагнуть змін, а досить невеликі внески платять лише після третього нагадування. Воліють краще витратити ці гроші на щось інше, ніж дати на громадський рух.
У «Нашій Україні» теж такі проблеми?
У партії взагалі внесків немає, тому що хлопці, що раніше приймали рішення, казали – ну які внески, хіба це гроші? Самі утримуватимемо партію. А насправді внесок – це дуже серйозна тема, людина відчуває, що вона в процесі, що вона може впливати, а потім перед нею треба звітувати. Зараз ідуть дискусії, принаймні у столичній партійній організації, щодо внесків, і не скажу, що вони легкі. Як і в багатьох питаннях. Бо всі у нас зараз починають боротися з корупцією, говорять багато слів, а питання в одному – в прозорості процесу. Просто треба на сайті відповідного органу влади повісити бюджет: прибутки – витрати.
Навіть коли ви були прем’єром, ви цього не зробили.
Я це зробив, коли працював в Дніпропетровську, в закритому, щоправда, режимі, і мені стало страшно. Тому що стануть винними випадкові люди, а фактично це не їхня провина, а провина системи. Головна проблема України в тому, що 80 % коштів перебувають у розпорядженні центральних органів влади. Спочатку треба розібратися з усіма витратами і визначитись – за що відповідає територіальна громада, а за що центральна влада. І ще один важливий момент – зараз дещо легше в питанні самоврядування у порівнянні з 2005-м роком, бо в нас зменшується кількість сільського населення, ми стаємо більш урбанізованою країною.
Такі органи як Антикорупційний комітет при Президенті можна використовувати для пропаганди, а можна – як засіб боротьби з неугодними – в залежності від бажання. Чи хоче суспільство, щоб йому закручували гайки, чи все ж таки Україна – демократична країна і цього не змінити? Бо багато зараз кажуть, що ми можемо піти російським шляхом.
Все залежить від громадськості, від того, як ми будемо реагувати. Ми можемо далі звинувачувати лише окрему людину, бо так легше. А я, наприклад, буду зараз говорити про те, що в ситуації, що склалась, в тому, що комуністи опинилися при владі, винна наша партія. Якби ми там були, то градус був би зовсім інший.
Якщо ми підемо в етнічно-націоналістичну нішу, я не знаю, скільки в нас залишиться людей
Ющенко нещодавно анонсував чистки в партії. Яких форм вони набули?
Мені важко сказати, як воно буде в інших організаціях, але в київській організації таке очищення відбулося. З 10 тисяч членів партії, зараз залишилось трошки більше 5 тисяч. Всі, хто хотів, пішли, коли в нас були серйозні зміни в організації. Залишились ті, хто хоче відображати інтереси середнього класу, дехто з них починав ще в 2001 році, коли тільки почали говорити про єднання демократичних сил. Це стійкий кістяк, дуже професійні люди, але й дуже вимогливі. І сьогодні відповідати на їхні запитання треба тільки дуже відверто, «без дурнів». Тому, думаю, зміни в партії будуть, але не стоїть питання чистки зверху, це нормальний демократичний процес.
Хто хоче, сам піде?
Це ж коли партія у владі, всі тримаються, а коли вона вийшла з влади і перебуває в такій прострації як зараз, це абсолютно нормально. Хочете піти – ідіть собі.
Яке ваше внутрішнє відчуття – чи є зараз у Ющенка бажання займатися партією, бо раніше він цурався чорнової щоденної роботи? Часу-то в нього зараз вдосталь…
Минулого тижня відбулася доволі цікава зустріч колишніх міністрів від нашої партії з Віктором Андрійовичем і вийшла досить відверта дискусія. Він вже почав давати інтерв’ю, почалася якась активність… Побачимо, бо ще дуже мало часу пройшло.
Чи буде ця активність спрямована на розрахунок за боргами в деяких регіональних організаціях?
В київській міській організації боргів немає.
На ваш погляд, чи здатний Ющенко притягнути до себе людей, які зараз йому непідконтрольні, в тому числі у фракції НУНС? Є в нього ідеї, як це зробити?
В першу чергу, має бути розуміння у депутатів, що розрізнені вони нікому не цікаві. Зрозуміло все з «юльками» – то втрачені люди і їх там чоловік 12. А з іншими треба працювати, вести нормальний переговорний процес. І перестати рахувати, що в кого було і хто кому що сказав, а треба як дорослі політики сідати за стіл переговорів.
А вам не здається, що ключове питання, яке стосується Ющенка останні десять років, – чи є в нього взагалі бажання займатись політикою?
Не пам’ятаю, чи говорив вам це в грудні 2004-го, чи ні. Є фонтан, на якому коливається м’ячик, і видно на якому він рівні – високо чи низько. Це буде видно всім.
Колишні соратники по «Нашій Україні» формують кілька політичних сил. Кириленко, Балога, той же Жванія нещодавно сказав, що буде формувати партію… Тобто всі беруть з «Нашої України» потенціал, і ніхто не може її об’єднати. Мені здається, що свого часу, і вами в тому числі, була допущена велика помилка – ви розвели у партії демократію, партія загрузла у дискусіях. Чи вважаєте це своєю помилкою?
Скажімо так – вважаю. На цьому поставте крапку і скажіть, коли я міг цим займатись?
2005 рік, коли Тимошенко стала прем’єром, і Безсмертний намагався на з’їзді зробити Ющенка партійним Президентом і загнати в «Нашу Україну» всіх, включно з Тимошенко і Литвином. От тоді можна було формувати сильну серйозну партію.
Так тоді НСНУ й почали створювати.
Потім ви пішли на вибори 2006-го року і сказали, що партії потрібні чистки...
Почекайте. Час проходить, і навіть журналісти не все пам’ятають. На початку 2005-го всі пішли у владу. Я нікуди не рвався і поїхав по країні читати лекції з питань інвестицій. Єдине, що я собі випросив після перемоги - після призначення Безсмертного віце-прем’єром – його місце у залі засідань парламенту, бо воно поряд з проходом. Потім почали створювати партію, і мене призначили головою виконкому. Я пропрацював цілих три тижні, і мене призначили губернатором на Дніпропетровщину. Звідти, у вересні 2005 мене відкликали і призначили прем’єром. Тобто я партійними справами просто не міг займатися за визначенням. Тим більше, що з перших днів приходу до влади, Тимошенко почала серйозну боротьбу на знищення Ющенка і партії.
Зараз я дозволю собі вас перефразувати. Ви кажете тим, кому не подобається якийсь міністр, що це їхня помилка, бо вони не пішли у владу. Зараз ви не у владі, у вас є багато часу, щоб добитися влади у партії, провести там необхідні реформи і взяти відповідальність за її долю. Ви готові це зробити?
По-перше, зараз попереду вибори в місцеві органи влади, і це серйозна справа, яку треба робити. По-друге, я завжди займався громадською роботою і цього року виповнюється 20 років Спілці малих, середніх і приватизованих підприємств, яку я очолюю. Навколо неї зараз серйозне об’єднання підприємців – мережа, яка вимагає більше уваги. Підприємці розуміють, що треба йти в місцеві органи влади і плідно працювати на виборах. І якщо «Наша Україна» зуміє надати привабливу програму для цих людей, то є надія, що в партії може бути майбутнє. Програму «Прагматичний вибір» ми робили разом, і, сподіваюсь, вона стане програмою «Нашої України». До того ж, найближчі місяць-півтора у нас будуть дискусії в партії.
Але як голова київської організації ви можете взяти слово на з’їзді і сказати, що президентські вибори програні…
Я про все це говорив на останній раді.
…Можете намагатися захопити більшість у партії, вести переговори з іншими організаціями.
Захоплювати – це не діло. Питання в тому, наскільки партійний актив зацікавлений у змінах в роботі. Якщо мова йде про партійний апарат, де люди просто хочуть заробляти гроші, – це одна тема. Якщо є самодостатні люди, яких цікавить розвиток країни, – це інша тема. Питання в тому, які в нас погляди залишаться. Бо зараз йде спроба нас бульдозером зсунути в етнічно-націоналістичну нішу. І якщо ми в ту нішу підемо, я не знаю, скільки в нас залишиться людей.
У Тимошенко українського – тільки прізвище її чоловіка
Тимошенко, яка проголосила себе нещодавно лідером об’єднаної опозиції, може бути лідером, в тому числі, і для «Нашої України»?
Вона – людина дуже масштабна, щось замало на себе взяла. Їй треба давно на Європу перейти, а краще на весь світ. Тоді вона поїде з України, і, може, ми щось зможемо зробити.
Тобто ви вважаєте, що програш Тимошенко президентських виборів – їхній правильний наслідок?
Я вважаю, що Україна від цього виграла.
Тобто краще три януковичі, ніж одна Тимошенко?
Я хотів таку статтю написати: «Два кроки назад і коли буде крок вперед». Зараз період, коли ми всі повинні прийти до тями і усвідомити, що відбувається.
«Наша Україна» довгий час позиціонувала себе як ліберальна, націонал-демократична партія. Сьогодні в цій ніші прагне закріпитися Тимошенко, тобто сама намагається звузити своє електоральне поле. Чи є у Тимошенко потенціал націонал-демократа?
У неї з українського тільки прізвище її чоловіка. Крапка. Вона завжди буде говорити те, що подобається аудиторії, перед якою вона виступає.
Як колись казав мені один розумний чоловік, «через систему Станіславського».
Вона – талановита людина, яка заходить в зал і відчуває, що треба сказати. Про погляди вона не говорить.
Хоч як би там було, зараз у нас як у демократичній державі почне формуватися опозиція. Вже є опозиція Тимошенко…
Тимошенко – опозиція, але не альтернатива.
З Яценюком – ще більш незрозуміла історія, бо його результат на президентських виборах засвідчив його потенціал, але його ідеологічна розмитість не показує, до чого він є альтернативою і з чим він бореться. Чи буде Тігіпко опозицією – теж незрозуміло.
А як можна бути в опозиції, коли він в уряді? Це ж тільки Юлія Володимирівна так могла.
Ну, в нього ще є можливість грюкнути дверима. Чи є в Україні потенціал для нових політиків, нових партій?
Звичайно. Я провів багато зустрічей за останній місяць, і маю вам сказати, що в багатьох середовищах є дуже цікаві молоді люди, і вважаю, навіть, своїм обов’язком допомогти їм відбутися. Поки ми переймалися державними справами і працювали, в основному, з відомими людьми, підросли нові, але вони не можуть пробитись крізь партійну товщу, як риба з-під льоду. Тому мені здається, що мажоритарка повернеться ще й тому, що ці люди стукають, бо не можуть реалізуватись в тих партіях, які є. І на засіданні ради нашої спілки звучала теза, що ми підемо на вибори, хотіли б мажоритарку, але якщо доведеться прив’язуватися до якоїсь партії, це буде не партія, яка є у владі. Бо суспільство їх не сприймає. І є ціла низка громадських організацій зі своїми лідерами, які поки не мають можливості пробитись до ЗМІ. Підросло нове покоління людей, але не хочеться, щоб вони попали у стару партійну систему, де їх будуть по шаблону готувати.
Свого часу партії, що створили «Нашу Україну», виступили за вибори за партійними списками, щоб протидіяти адмінресурсу. Сьогодні всі говорять, що має сенс повернутися хоча б на місцевих виборах до мажоритарної системи, в тому числі, навіть на виборах губернатора. Але навіщо це владі?
Це потрібно суспільству і країні, і думаю, що ці цикли повинні поки що повторюватись. Свою роль партійна система зіграла, і на місцевих виборах потрібно повернення мажоритарки. Пройде кілька циклів, і, можливо, ми знайдемо якусь нову українську модель. Нічого страшного в експериментах немає, ми молода країна.
Оцінить потенціал Арсенія Яценюка. Чи подобається вам ця молода людина, чи бачите ви у ньому перспективу?
Я брав його в уряд, тому подобається. І після цих виборів він став більш досвідченим політиком.
Кажуть, що йому заважає його апломб.
Він змінився. Два місяці тому він почав вітатись з депутатами.
Коли зайшли розмови про його прем’єрство… Після зустрічі Яценюка з Януковичем на Банковій і подальшого переходу в опозицію його сприйняли як представника «кишенькової опозиції».
Він молода людина, у нього величезне майбутнє, і він робив і буде робити помилки. Хай падає, гулі набиває і рухається далі. В голові у нього основа є, а далі буде видно.
Чия позиція вам більш зрозуміла – Тігіпка, який пішов у владу, чи Яценюка, який не пішов?
Мені не зрозуміло, чому Тігіпко пішов у владу сам. Я звик працювати в команді і якби ми йшли, то потужною силою. Я високо ціню Тігіпка як фахівця, але що він може зробити – мені дуже важко сказати. А у Яценюка є всі можливості, щоб розпочати активну роботу в парламенті, внести якісь пропозиції, показати, навколо чого можна об’єднати людей.
Логіку Тігіпка можна пояснити так: невідомо, коли будуть вибори, і для того, щоб зберегти свій результат в 13 %, Сергій Леонідович пішов у владу, бо там легше з піаром і потраплянням в ЗМІ. А ближче до виборів він попрощається з цією владою.
Результат він не повторить, бо пішов зараз у владу.
Якби не пішов, про нього забули б взагалі.
Політичну силу він не утворив, спиратись нема на що, а робота, якою він буде зараз займатися, забиратиме в нього весь час. Він на електораті Партії регіонів зібрав голоси, а тепер не збере.
Ви – один з небагатьох соратників Ющенко, який залишився з ним до сих пір. А може так статися, що ваші шляхи все ж розійдуться?
Скажу так: якщо таке поняття як «команда Ющенка» залишиться, то я в цій команді буду, а якщо команди не буде, а буде «оточення», то мене там не буде.
