Суспільство

Фоторепортаж из чернобыльской зоны

16 April 2010, 18:09

«Нічиєї землі не буває» 

Житомирщина – один із найбільш постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС регіонів. 38% території області (а це 9 районів та місто Коростень) опинилися у зоні радіаційного забруднення. Впливу радіації зазнали 735 населених пунктів, де проживало майже 500 тисяч громадян. Однак час минає, життя продовжується.

Яке воно, життя в зоні найбільшого радіаційного забруднення, в зоні обов’язкового  відселення? Намагаючись з’ясувати це, ми вирушили в дорогу до Народицького району. Про те, що тут зона безумовного відселення, нагадують лише напівзруйновані хати-пустки, забиті навхрест дошками – від такого сусідства стає моторошно.  

- Людей все менше стає – ніби підхоплює мої думки наш співрозмовник голова Народицької районної ради Анатолій Леончук. Ситуація дуже складна. У 2009 році народилося 98 дітей, а померло 252 людини. Крім того, центральна районна лікарня сьогодні констатує факт зростання захворюваності людей на онкологію. Торік на обліку перебувало 160 чоловік,  із них 31 людина захворіла вперше. І така статистика утримується упродовж останніх п’яти років. З 30 тисяч населення, яке проживало тут до 1986 року, залишилося 9 тисяч 800 чоловік.  

 Особливе занепокоєння викликає неможливість утримувати соціально-побутову сферу. І в цьому аспекті проблеми нам, напевно, пощастило на друзів, точніше – друга в особі Володимира Киричанського - голови Житомирського благодійного фонду «Заложники Чорнобиля». Володимир Соломонович налагодив тісні зв’язки з японською громадською асоціацією «Чорнобиль-Тюбу» (місто Нагоя), згодом - з Посольством Японії в Україні, завдяки якому в області успішно реалізовується їхня соціальна програма «Кусаноне». За 20 років допомога фонду «Заложники Чорнобиля» органам місцевого самоврядування у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС сягнула 8,2 млн. американських доларів. Стосовно нашого району, то тільки на 329 тисяч гривень завезли обладнання у сільські ФАПи та амбулаторії, забезпечили усіх працівників ФАПів велосипедами. Кожен рік завозяться медикаменти на 20-30 тисяч гривень. Придбали за рахунок коштів «Чорнобиль-Тюбу» надсучасний апарат флюорографічного обстеження, апарат для штучної вентиляції легенів, лабораторне обладнання для більш точного і швидкого біохімічного та гематологічного дослідження крові.

 

Заложники зони і водночас її рятівники…

Разом із населенням заложниками зони автоматично стають і люди, які забезпечують їх життєдіяльність та спокій. Усе, що нам розповідали рятувальники місцевого підрозділу МНС, відгукувалося болем за людей, які живуть та працюють у другій зоні радіаційного забруднення. Щодня, відчуваючи на власній шкірі наслідки цієї катастрофи, жоден з його працівників немає ніякого соціального захисту – ні статусу ліквідатора, ні статусу чорнобильця.

– У нашому райвідділі та пожежній частині 38 чоловік, з них три офіцери, – розповідає начальник Народицького райвідділу МНС Сергій Зосіч. - Підібрав так команду, щоб могли і пожежі професійно гасити, і техніку вміли лагодити, і ремонтні роботи виконувати. Все ж є проблема по відбору кадрів, бо люди, яких ми хочемо взяти на роботу, не проходять медичну комісію - дуже важко в нашому регіоні знайти здорову людину, яка б відповідала усім вимогам служби.   

Нашу розмову перериває сигнал тривоги, і черговий караул мчить на виклик у відселену зону, куди згодом потрапили і ми…

Мозок відмовляється вірити в те, що колись в багатих і людних селах, лунав дитячий сміх, на лавці збиралися бабусі, і що вже 24 роки практично ніхто тут не проживає. Але незвичайна порожнеча та жовті таблички з написами «Зона обов’язкового відселення» змушують в це повірити.  

Усе навколо позаростало деревами, кущами, травою. Восени вони скидають листя, висихають. Навесні проростають нові рослини, і так утворюється товстий шар сухої підстилки. Достатньо щонайменшої іскри – і вона спалахує, немов порох, вогонь перекидається на спорожнілі оселі, йде в ліса. Як і сьогодні, гасять такі пожежі вогнеборці СДПЧ-14 Народицького райвідділу МНС.

 -  Щорічно гасимо 40-50 пожеж, - продовжує розмову Сергій Зосіч. Переважна більшість – побутові, але навесні та влітку основна проблема – це лісові займання. Найчастіше - у зоні відчуження та відселення, від Народич до Базара. Людей немає, зв’язку ніякого. Поки до нас надійде повідомлення, проходить тривалий час. Торік у травні спалахнула суха трава та чагарник у с. Великі Кліщі. Головне було не допустити, щоб вогонь перекинувся на церкву, яка вважається історичною пам’яткою. Бійці наші справилися, церкву ми відстояли. Проте через запізніле виявлення та вітряну погоду вигоріла суха трава на площі біля 20 гектарів та 7 напівзруйнованих безгосподарських будівель.

Такі пожежі дуже небезпечні для наших людей, бо радіація зростає у сотні разів. Засоби захисту не допомагають. Форму на два роки отримуємо, а її практично треба міняти через два місяці. Люди хворіють. Добре, що тепер можемо без черг пройти медичне обстеження у створеному при Головному управлінні МНС медичному центрі, оснащеному завдяки японським друзям сучасною медичною апаратурою та обладнанням.  

«Нічиєї землі не буває, - вголос твердять і Сергій Зосіч, і Анатолій Леончук. Ми тут живемо, живуть наші діти і ми повинні берегти її, берегти один одного та рятувати, коли приходить біда. Горе зближує людей. Тому і біль Чорнобиля теж не повинен бути чужим. Ми це розуміємо і без взаємопідтримки в районі не обійтись. Єдине наше прагнення, щоб держава не залишалась осторонь проблем чорнобильців. Буде підтримка – буде і життя.»  

 Оксана Ковальчук, помічник начальника Головного управління МНС України в Житомирській області

 

 

Житомир.info  

Підписуйтесь на Житомир.info в Telegram
Матеріали по темі