Пролонгація терміну перебування Чорноморського флоту Росії у Севастополі – безумовно, тема для обговорення номер один в українському суспільстві.
Роз’єднана українська опозиція одразу заговорила про об’єднання, щоб протидіяти ратифікації харківського договору. Більше того, немонолітними виявились і лави самої коаліції – позафракційний член коаліції депутат Тарас Чорновіл відкрито заявив, що не підтримуватиме рішення Віктора Януковича. Про мотиви такого кроку, про загрози, які несе Україні харківський договір, про підступність європейських країн та про багато іншого Тарас В’ячеславович розповів в інтерв’ю «Главреду»
Тарасе В’ячеславовичу, наскільки вимушеним для Віктора Януковича було рішення про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії в Україні?
На мій погляд, об’єктивно він мав усі можливості не йти на такі поступки. Тим більше – в контексті саме газових домовленостей, що особливо сумно. Але я думаю, що на нього чинили доволі жорсткий пресинг.
З боку Росії?
З боку російського президента. І я переконаний, що цей пресинг тривав довгий час, а те, що сталося в Харкові, – вже його завершальна стадія. Очевидно, в якийсь момент Янукович просто зламався.
Я думаю, що в цій ситуації Януковичу дали певні варіанти, і він вибрав той, який для нього виявився вигіднішим. Йому запропонували, по суті, поглинання росіянами авіабудівної корпорації «Антонов», і це відіграло роль такої собі жахівки для Віктора Федоровича. Я бачив проект цього договору, він для України дуже невигідний, хоча в принципі – не критичний.
Чому тоді Янукович на це не пішов?
Добре знаючи його особисто, можу стверджувати, що він уміє прораховувати наслідки таких договорів і в подібних випадках справді відстоювати інтереси держави. Пригадуєте, буквально в останній момент стало відомо, що український та російський президенти не відвідуватимуть Харківський авіазавод – це було пов’язано саме з відхиленням вищеназваного договору. Я думаю, що його відхилила якраз українська сторона. І тоді виник варіант із ЧФ, який Янукович просто не встиг прорахувати...
Чи ратифікує цю угоду парламент і, якщо так, то коли?
Ратифікацію врешті-решт протиснуть, голосів для цього, напевне, вистачить, якщо прорахувати всі внутрішньокоаліційні розклади. При цьому вважаю, що це буде зроблено в найскандальніший спосіб з усіх можливих. Я говорю про жорстке силове розблокування трибуни і президії парламенту. Наскільки я розумію, є зобов’язання щодо синхронної ратифікації цього договору. А синхронна ратифікація в умовах, коли в одному парламенті це можна проводити абсолютно спокійно, а в другому – з дуже серйозними проблемами, передбачає, що в Раді доведеться сильно помахати кулаками.
Ви особисто підете блокувати трибуну?
Ні, не піду. Я увійшов до коаліції, на яку спирається уряд. Але рішення щодо ЧФ категорично засуджую.
Чому?
Перша причина – у сумнівній правовій чистоті цього рішення. Шкода такого договору для України полягає в тому, що він чітко порушує Конституцію. На фоні розмов про інші порушення Основного Закону, з якими я не згоден (щодо порядку формування коаліції тощо), це порушення доволі однозначне, і воно б’є по правовій свідомості будь-якого українця, доводить, що можна не дотримуватись Основного Закону взагалі.
Друге – стратегічна позиція щодо питань безпеки. Я прихильник ідеї здобуття Україною статусу активного нейтралітету. Країна, на території якої перебуває флот чи взагалі – війська іншої держави, не може починати переговори ні з ким про набуття нейтралітету.
Третій момент стосується нормального економічного розвитку Севастополя. Перебування фактично закритої структури, такої як флот, у Севастополі блокує нормальний розвиток цього регіону як дуже перспективної вільної економічної зони.
Крім того, ЧФ Росії в Севастополі – це фактор певного політичного тиску на Україну через регіон, у якому живуть українські громадяни, які в силу співвідношення з флотом сповідують політичні принципи, пов’язані з інтересами іншої держави, що не є нормальним.
Останнє – ця ситуація з пролонгацією перебування флоту фактично завдала страшного удару по Віктору Януковичу та по системі влади в Україні в цілому. Я не є великим шанувальником Януковича, але, коли хтось при владі, мені хочеться, щоби йому вдалося нарешті щось змінити на краще в цій країні. Я побачив, що він здійснював доволі виважені і мудрі кроки, попри не дуже вдалу кадрову політику, що результати, в принципі, були непогані, і я налаштувався, що все ж таки нова влада щось корисне зробить.
На сьогодні ж парламенту загрожує жорстка блокада. Розширення коаліції призвело б до того, що комуністи не змогли б більше шантажувати коаліцію та нав’язувати їй абсолютно безглузді кадрові та ідеологічні рішення тощо. Таке розширення зараз буде дуже ускладнене. Раніше людям, які входили б до коаліції, казали, що вони зрадили Юлію Тимошенко чи Віктора Ющенка. Але Віктор Ющенко – це вже посміховисько, а Юлія Тимошенко більше нагадує воскову фігуру з Музею мадам Тюссо. А зараз цим людям будуть в обличчя тикати, що вони зраджують Україну. Зрештою, відбуватиметься суцільна делегітимізація Януковича як Президента всієї України.
Мир і спокій, які ми більш-менш вибудували у державі попри складні й не зовсім популярні рішення, можливість загального суспільного об’єднання, руйнуються в корені. Я не бачу тут підстав для радості.
Якщо за кілька років влада в Україні зміниться, чи зможе наша країна денонсувати цей договір? Чим це їй може загрожувати?
Відмовитись в односторонньому порядку від виконання договору можна спокійно тільки тоді, коли ти знаєш, що з твоєю денонсацією цей договір де-факто перестане діяти. Якщо ви денонсуєте договір, а інша сторона каже, що ігноруватиме це, то наслідки можуть бути дуже поганими. Я навіть побоююсь, що якщо дійде до денонсації в односторонньому порядку, скажімо, через кілька років, уже за наступного президента, то це може призвести до втрати Україною Севастополя де-факто.
Росіяни просто проігнорують наше рішення про денонсацію, якщо воно відбуватиметься в односторонньому порядку, і після цього остаточно візьмуть під контроль усю місцеву владу, і ми матимемо у межах своєї території цю адміністративну частину, яку не зможемо контролювати. Буде щось на зразок Придністров’я.
Це означає, що ми тепер приречені до 2042 року мати ЧФ Росії на нашій території?
Нинішньому російському керівництву фактор пролонгації був потрібен не з мілітарних причин. Російській владі потрібен був явний доказ, що влада в Україні їм вигідна, навіть якщо це не зовсім так. Головне, щоб внутрішній споживач побачив, що це сила переможців. Друге: їм потрібно мати певний контролюючий фактор щодо української політики – територіальний фактор Севастополя. Наразі йдеться не про оренду самої бази, а про саме місто, яке політично дуже залежне від російського флоту. Це певний плацдарм, який має безпосередню проросійську орієнтацію і який закладає вплив на українську внутрішню політику взагалі.
Фактично на цьому інтереси Росії у Севастополі закінчуються. Флот не є дієздатним. Росіяни не можуть вести бойових дій на цих кораблях у жодній акваторії Чорного моря, окрім хіба що самого Севастополя чи узбережжя Криму.
Упродовж наступних кількох років, якщо в Росії зрозуміють, що свої інтереси можна ефективніше відстоювати не старими іржавими бляшанками, а великими грошима та великим бізнесом, я думаю, російський бізнес дуже швидко пояснить своїй владі, що ці старі бляшанки заважають вести прибуткову торгівлю. І там стоятимуть російські торгові кораблі, а не військові. Я думаю, що проблема ЧФ вирішиться швидше з російського боку, ніж з українського.
Чим ще українська влада може поступитись на догоду хорошим відносинам з Росією?
По-перше, що частіше ми поступаємось, то відносини стають більш підвішеними. Тобто доки ми поступаємось – усе в порядку, а коли згадаємо про свої інтереси, то стартова позиція буде гірша, і конфлікт може бути суттєвішим. Тому мені здається, що кожна нова необґрунтована поступка становить дедалі більші загрози для майбутніх взаємовідносин між Україною та Росією.
Що ще може статися? Поки що «світяться» кілька тем. Це авіабудівна промисловість. Договір, запропонований російським керівництвом, для України доволі-таки невигідний. Це можливості різних переговорів щодо нашої газотранспортної системи та підземних сховищ. До зустрічі в Харкові вони були дуже нереалістичними, мені здається, що для Януковича не характерно «здавати» такі об’єкти й такі напрямки. Але зараз, чесно кажучи, у мене вже такої впевненості немає. Плюс можливість монопольної участі росіян у великій приватизації. Починаючи з «Луганськтепловозу» і закінчуючи Одеським припортовим заводом, «Укртелекомом» тощо на певних, не ринкових, а політичних умовах. І з розмірами пакетів акцій, які можуть суперечити українському антимонопольному законодавству.
Чи ставить пролонгація перебування ЧФ в Севастополі хрест на наших євроатлантичних перспективах?
Це занадто гучно сказано – ніхто хрест не ставить. Річ у тім, що будь-яке перегинання палиці в один бік дає потім викривлення в інший бік. Ющенко перестарався, перегнув палицю, причому дуже невміло і безпорадно, у напрямку євроатлантичної інтеграції, викликавши колосальний реверс. Якщо буде дуже жорстке перегинання у бік Росії, в один прекрасний момент, коли зникне чинник владного стримування, ця палиця розігнеться в протилежний бік доволі сильно, і готовність до євроатлантичної інтеграції може серйозно зрости. Єдине – формально фактор існування військової бази країни, не члена НАТО і, скажімо, опонента НАТО, є непереборною перешкодою до поглиблення євроінтеграції, на рівні підготовки до реального членства у Північно-Атлантичному альянсі.
Офіційна реакція західної спільноти на рішення щодо ЧФ доволі нейтральна – представники НАТО зокрема заявили, що пролонгація перебування флоту в Україні – внутрішня російсько-українська справа. Наскільки Захід щирий у таких заявах?
Брюссельська бюрократія навчилася єзуїтства. Ви подивіться, як збіглись у часі кілька подій. У Харкові – фактично новий договір щодо продовження терміну перебування флоту на території України, у НАТО – роблять заяву про те, що вони не бачать у цьому проблеми. І одночасно з цим відбувається публічне оприлюднення інформації, що в Польщі, за 100 кілометрів від російського кордону, біля Калінінградської області, встановлюватимуться американські ракети «Петріот». Зрозуміло, що ці ракети не спрямовані на протидію північно-корейським чи іранським ракетам. Тому як завжди – нас використали. У тому числі натовці. Вони скористались тим, що Росія здобула певну позиційну перевагу, і моментально повернули цю ситуацію на свою користь, щоб здобути таку саму перевагу в суто військовій справі.
Я гадаю, що тихе задоволення керівників західних держав матиме місце, а от на рівні аналітиків, очевидно, будуть зроблені негативні висновки, але оприлюднять їх лише на рівні семінарів, а не як офіційну позицію держав. Я знаю, що більшість дипломатів, акредитованих у Києві, дивляться на цю домовленість як на велику недоречність для України. Мені вже доводилося з ними спілкуватись на цю тему – вони розводять руками і кажуть, що їм усе це просто важко зрозуміти...
