«Потрібно не жити у Житомирі, а жити Житомиром»
Вже 26 років Житомир святкує свій День народження. У 1984 році День міста відсвяткували вперше. За основу тоді взяли легенду, що місто було засноване у 884 році, тож одразу відгуляли 1100 річницю. Напередодні чергового святкування ми запитали у відомих житомирян, за що вони люблять своє місто, і яким бачать його у майбутньому.
Геннадій Зубко, голова житомирського обласного осередку «Фронту Змін»:
- Я люблю Житомир за людей. Бо ці люди видають такі книги, пишуть такі картини, ставлять такі вистави, які пройдуть через покоління і залишаться назавжди. Завдяки цим людям починаєш пишатися тим, що ти – житомирянин.
Сьогодні молодь не затримується у Житомирі. Вона їде з міста, бо ми не можемо запропонувати їй такої роботи, де б вона могла побачити перспективу на 10-20 років. Якщо ми побудуємо високотехнологічні підприємства, тоді зможемо говорити про майбутнє Житомира.
Свого часу Житомир дуже стрімко розвивався, сьогодні ж бюджетоутворюючі підприємства стоять. На своїх плечах бюджет міста несе середній бізнес. Звісно, ми можемо залучати інвесторів, пропонуючи їм земельні і людські ресурси, але можемо і самі готувати проекти і презентувати їх інвесторам. Житомир має розширювати свої межі, співпрацюючи з міською владою та сільськими радами. Потрібно шукати компроміси і разом вирішувати проблему розвитку Житомира. Якщо люди, які керують сьогодні містом, будуть пропускати крізь себе всі ці ідеї, то у нас все буде розвиватися: і туристичний напрямок, і мистецький, і підприємницький, і промисловий...
Юрій Камишний, художник:
- Я люблю це місто, бо у Житомирі закопали мою пуповину. І тепер я проростаю з неї квітами моїх творів. Те, за що я найбільше люблю Житомир – це природа, і мої друзі. У нас дійсно люди – найкращі в світі.
Нехай у нашому житті буде побільше свят, але хотілось би, щоб вони були обґрунтовані, підкреслювали якісь здобутки, перемоги, щоб нам дійсно було чим пишатися і що святкувати. Щоб наше місто було найкращим в світі не тільки для нас, але й для всього світу.
Через 40років хочу йти вулицею Михайлівською. І праворуч замість порожнього «Смоленська» хочу бачити сучасну будівлю галереї, далі – музей Концевича, ще далі – музей письменника Грабовського. У нас творчий потенціал – як ніде в світі високий. У нас все є, тільки по-хазяйськи треба розпорядитись.
Світлана Гресь, письменниця:
- Я не можу не захоплюватись Житомиром. Але любити місто – це не просто значить ходити і милуватися ним. Любити – значить займати активну життєву позицію, робити щось для його розвитку. Хочу, щоб кожен житомирянин відчував це свято і ділився цією радістю з ближнім. У майбутньому я бачу вулиці нашого міста чистими. Я хочу бачити Житомир зеленим, щоб принаймні збереглося те, що вже є зараз. Також бачу його світлим. І не лише у плані освітлення, а у плані посмішок. Бо цього зараз так не вистачає.
Георгій Мокрицький , краєзнавець:
- Люблю Житомир з трьох причин: по-перше тому, що я – корінний житомирянин, по-друге, бо мене батьки так виховували, по третє, бо Житомир – дуже красиве і затишне місто. Бог дав нам можливість бути західною брамою Києва, бути історичним містом, жити у прекрасній в екологічному плані місцевості, мати безліч пам’яток. У нас же народились сотні видатних людей, у нас же надзвичайно цікава історія. Все це – потенціал туризму. У майбутньому Житомир має відрізнятися від радянського наявністю потужної, але високотехнологічної промисловості, а також своїм благоустроєм.
Потрібно не жити у Житомирі, а жити Житомиром. От коли всі житимуть цим містом, воно стане кращим і в економічному, і в духовному, і в культурному плані, зміниться і зовнішній вигляд міста, і архітектура.
Петро Авраменко, актор:
- Я можу пишатися цим містом, колективами, які знані не тільки у нас у Житомирі, не тільки в Україні, але й за кордоном. Пишаюся, що знаю цих людей. Дуже хочу, щоб до влади не приходили люди, які хочуть просто відштовхнутися і полетіти з цього міста далі. Хочу, щоб місто не було для них лише предметом збагачення.
Коли я думаю про майбутнє Житомира, то бачу місто, де будь-яку справу доводять до кінця. Бо зараз наше місто відрізняється тим, що тут зроблять все, але не дороблять. Через 20 років я бачу Житомир довершеним. У мене складається відчуття, що в цього міста є зародок. Але за стільки років він ніяк не може розкритися. Це щось таке енергетичне і таке глобальне, що мені здається, що якщо трапиться прорив, то цей прорив буде на весь світ.
