Старожили пам'ятають, що навіть у найважчі часи хати-читальні у віддалених поліських селах не залишалися без періодичних видань. Звісно, можна сказати, що тоді йшлося не стільки про задоволення культурних потреб населення, скільки про його ідеологічну "обробку". Однак приклад генерала де Голля, який у звільненій з-під німецької окупації і фактично злиденній Франції домігся, щоб культура фінансувалася на рівні збройних сил, наочно засвідчує: процеси духовного і державного розвитку тісно пов'язані між собою.
"Неадекватні" книгозбірні
На Житомирщині нараховується 922 загальнодоступні книгозбірні, левова частка яких - 801, або понад 86% від їхньої кількості - діють у сільській місцевості. Тому більшість бібліотекарів працюють у селах, в яких зосереджено понад 60% наявних в області бібліотечних фондів - книжок, комплектів періодичних видань, компакт-дисків. Останніх, щоправда, у сільських бібліотеках негусто, а щодо представленої на полицях літератури, то, як з року в рік констатується в офіційних звітах, вона "в основному відображає період радянського книговидання, що є неадекватно сучасним потребам суспільства, а тому незатребувана, морально застаріла і фізично зношена".
Більше того, у бібліотечних фондах фактично суціль україномовної Житомирщини книжки державною мовою навіть на двадцятому році незалежності... у меншості. Звісно, ніхто не закликає заради "справної" статистики списувати видання російських класиків у макулатуру, бо твори Пушкіна, Лермонтова, Толстого, Симонова, Бондарева і ще багатьох російських письменників із великим задоволенням читали, читають і будуть читати. Питання в тому, щоб про найкращі доробки сучасних українських письменників у сільській глибинці не лише чули, а й могли з ними ознайомитись. Прикро, що нині навіть у більшості райцентрів повноцінних книгарень немає, а в існуючих захмарні, як на статки поліщуків, ціни.
Однак навіть нефахівець скаже, що 10-15 тис. грн, які щороку спрямовуються на закупівлю нових книжок для 30-40 бібліотек у більшості районів, катастрофічно мало. Втім, судячи з офіційних звітів, у Лугинському і Любарському районах торік на поповнення бібліотечних фондів взагалі не виділили ні копійки. А це, погодьтеся, спонукає до невтішного висновку, що корінь проблеми не стільки у бракові коштів, скільки в елементарному нерозумінні суспільної значущості книгозбірень. Адже бібліотека без потрібних читачам книжок нагадує вулик без меду. Отож який сенс утримувати за бюджетні кошти фактично склад непотрібної літератури і "сторожа"-бібліотекаря?
Запитання - у письмовій формі
Зрозуміло, що після візитів до причетних до теми цієї статті служб і управлінь, у її автора виникло бажання дізнатись, як оцінює ситуацію керівництво області. От лише коментар заступника голови облдержадміністрації, який опікується питаннями гуманітарної сфери, пообіцяли надати тільки після офіційного письмового звернення журналіста. Утім, навіть це не допомогло, бо, як повідомили в канцелярії, проект відповіді доручили підготувати... начальникам управлінь, з якими автор статті вже спілкувався.
Мимоволі закрадається думка, що в Житомирській облдержадміністрації вирішили завдяки "письмовому спілкуванню" привчати мешканців області до читання якщо не газет і книжок, то хоча б офіційних листів. Проблема лише в тому, що журналістам "вторинна неписьменність" аж ніяк не загрожує, а держслужбовці, яким доручили готувати відповідь, навряд чи щось додадуть до ними вже сказаного...
Замість коментаря залишається навести думку одного із провідних фахівців управління культури Житомирської облдержадміністрації:
- Без переведення книгозбірень на фінансування із районних бюджетів, як це вже зробили в цьому році із ФАПами, бібліотечна мережа залишатиметься, образно кажучи, валізою без ручки, яку ні покинути, ні нести. До того ж, комплектуванням бібліотечних фондів мають опікуватися фахівці, а не голови сільрад за своїм власним смаком і уподобаннями. Нині, на жаль, управління і відділи культури можуть лише давати поради, до яких мало хто дослухається.
Важко тут щось спростувати. Як і не погодитись із думкою, що бібліотечна справа потребує державного підходу, без якого її утримання - лише марнування бюджетних коштів.
За матеріалами статті Віктора ШПАКА «У сільських книгозбірнях Житомирщини газети дефіцитніші, ніж у повоєнні роки», газета «Урядовий кур’єр»
