Несподіване порушення справи проти Леоніда Кучми та показово інтенсивне її розслідування протягом трьох тижнів поки що не пролили світло на справжню причину кримінального переслідування екс-президента. Однією з основних залишається версія тиску на його зятя, складові бізнес-імперії якого можуть зацікавити багатьох гравців з команди Януковича. Однак у майбутньому цей прецедент може боляче вдарити по нинішній владній команді.
Наприкінці березня стало відомо, що проти екс-президента України Леоніда Кучми порушили кримінальну справу у рамках розслідування "справи Гонгадзе". Його звинувачують у відданні незаконних розпоряджень керівництву МВС, які спричинили викрадення та вбивство журналіста. Оскільки все це відбувається із десятирічним запізненням, у реальність офіційних пояснень кримінального переслідування Кучми мало хто вірить. Щодо справжніх причин цього висуваються різні версії – від особистої помсти Віктора Януковича Леоніду Кучмі (за те, що він пішов на компроміс з Віктором Ющенком і дав тому можливість виграти вибори у 2004 році) до юридичної технології виправдання під час інспірованого процесу (коли спершу порушують справу, а потім штучно спростовують обвинувачення в ході слідства та на суді – під виглядом того, що недостатньо доказів, не збігаються мотиви, свідчення і т.д.). Одна з основних і найбільш вірогідних версій – через обвинувачення, висунуті Кучмі, здійснюється тиск на третіх осіб. Об’єктом тиску може бути як нинішній спікер Верховної Ради Володимир Литвин (якого вважають одним з головних фігурантів скандалу із викрадення та вбивства Георгія Гонгадзе), так і зять Леоніда Кучми, власник корпорації "Інтерпайп" Віктор Пінчук. Розглянемо детальніше саме другий випадок. Загрози для бізнес-імперії Хоча Віктор Пінчук, як представник великого бізнесу, є лояльним до нинішньої влади, все ж не можна відкидати і сценарію, аналогічного тому, який торік відбувся у випадку з купівлею ММК ім. Ілліча (перейшов у власність СКМ після не дуже прозорої приватизації), а протягом двох останніх років відбувається з корпорацією ІСД – злиття і поглинання колишніми конкурентами. На перший погляд, Пінчук не так сильно ризикує потрапити в опалу до оточення Януковича, як, наприклад, Ігор Коломойський, якому преса періодично пророкує долю "українського Ходорковського". Однак зараз, в умовах формування типово родинної політично-бізнесової групи при Януковичі, погіршити своє становище ризикує навіть традиційний багаторічний спонсор ПР Рінат Ахметов. Зараз Віктор Пінчук об’єктивно має найслабші позиції на ринку української металургії серед основних гравців, незважаючи на монопольне становище "Інтерпайпу" на ринку металевих труб і четверте місце в рейтингу найбагатших підприємців України. На нього легше натиснути, ніж на Дмитра Фірташа чи Ріната Ахметова – він не спонсорував прямо кампанію ПР і не заявляв відкрито, що підтримує Віктора Януковича. Тим більше, що вже існує прецедент "витискання" з українського ринку такої донедавна сильної компанії, як ІСД, яка була вимушена продати більше половини акцій російським інвесторам – і явно не без сприяння цьому чинної влади (не в останню чергу через те, що власники компанії свого часу активно підтримували "помаранчевих"). Аналогічний сценарій може очікувати і на трубний бізнес Віктора Пінчука, що приносить йому основний прибуток. Хоча металургія поки що не дуже цікавить, скажімо, Юрія Іванющенка чи Олександра Януковича, все ж вони можуть бути зацікавленими у "зачистці" ринку металургії під себе у віддаленій перспективі. Мало того, існують варіанти входження підприємств та людей, персонально близьких до нинішнього Президента, до складу акціонерів металургійних, гірничопромислових та хімічних холдингів без інвестування відповідних сум та активів. По суті, це не відрізняється від типово кримінальних методів 1990-х, коли на підприємство приходили представники злочинних угруповань і вимагали передати їм у володіння частину або всі активи підприємства в обмін на "відсутність проблем". Проте, на думку представників опозиції, металургійні активи Пінчука не так цікавлять владу, як активи медійні. Мова йде перш за все про телеканали СТБ та ICTV, які хоча й не радикально, але все ж таки критикують владу (особливо активно це робить СТБ, журналісти якого навіть кілька разів ставали жертвами нападів депутатів та президентської охорони). Відповідно, найкращий сценарій для їхньої нейтралізації – зміна власника або входження на правах співвласника і призначення нового керівництва каналів. Але пряма рейдерська атака тут не підійде, тому що активи Віктора Пінчука управляються інвестиційним фондом (East One LLC), який перебуває поза межами України. Тому, схоже, і вирішили натиснути саме на власника через родинні зв’язки. Експерти вважають, що цей випадок аналогічний "справі Корнійчука", яку де-факто було використано для тиску на голову Верховного Суду Василя Онопенка, який доводиться тестем колишньому заступнику міністра юстиції Євгену Корнійчуку. Як відомо, після того, як Василь Онопенко зайняв більш лояльну позицію стосовно судової реформи, запобіжний захід для Корнійчука змінили з арешту на підписку про невиїзд. Негативні моменти Однак пряма атака на Пінчука для влади є дуже ризикованою. Адже зять екс-президента протягом останніх років активно вибудовував свій позитивний міжнародний імідж, виступаючи в ролі мецената та промоутера України на міжнародній арені. Його холдинг вперше серед українських металургійних компаній вийшов на IPO і розмістив там акції, готується вихід на IPO і "нафтогазова" складова холдингу – "Гео-Альянс". Пінчук регулярно організовує різні заходи з підвищення інвестиційної привабливості України, спонсорує економічні дослідження і користується певним авторитетом серед дипломатичних кіл. Тому за "лобової" атаки на його бізнес постраждає міжнародний імідж української влади загалом і персонально – імідж Януковича (і так вже зіпсований його спробами побудувати в Україні авторитарний режим). Навіть більше – на президентських виборах 2010 року Пінчук опосередковано підтримав саме нинішнього президента і може зіграти на цьому – мовляв, чи можна довіряти такій владі, яка тисне не лише на політичних опонентів, але й на союзників. Нинішня влада це розуміє, як і те, що порушенням справи проти Кучми (а те, що без дозволу нинішнього Президента Генеральна прокуратура навряд чи порушила б її самовільно, ніхто не сумнівається) вона виграє лише у тактичному плані, бо створюється небезпечний прецедент. У більш віддаленій перспективі він може боляче вдарити бумерангом як по Януковичу, так і по членах його команди, – нинішня влада ризикує бути підданою таким же методам впливу від наступників. І невідомо, чим це закінчиться для самого Януковича – тиском, який може припинитися моментально, якщо Віктор Федорович займе "конструктивну" позицію, чи реальною третьою судимістю? Тому якою б не була справжня причина (а може, й одразу декілька) заведення кримінальної справи проти Кучми, залишається під питанням те, чи варта сама гра свічок і чи не переважить у майбутньому негатив усі можливі позитиви. Максим Побокін, для Новинаря
