Після обструкції 2 серпня 2011 року, яку влаштували меру депутати міської ради, житомирський владний тандем миттєво опинився в епіцентрі місцевої політичної кризи. Вона визрівала давно, але вибухнула несподівано потужно. Пара Рижук – Дебой одразу пірнула у вир. І майже торкнулася дна.
Проте «точку неповернення» губернатор та мер ще не пройшли. Тому питання «що робити?» залишається для них актуальним. Розглянемо найпростіші варіанти.
«Гарна міна за поганої гри». Володимир Дебой широко посміхається, дає розлогі інтерв’ю, запевняє, що можливий «імпічмент» свідчить про його шалену популярність і таке інше. Сергій Рижук – стриманий, якомога рідше з’являється перед пресою і взагалі робить вигляд, ніби нічого такого не сталося.
Очікувані наслідки: шалений тиск з боку політичних опонентів, стрімке падіння електоральної популярності обох персон. У перспективі – добровільно-примусова відставка (Дебой) та звільнення президентським розпорядженням (Рижук).
«Суворий татусь лає непутящого сина». Сергій Рижук критикує Володимира Дебоя за «окремі кадрові помилки» та «втрату контролю над політичною ситуацією в місті». Після чого підставляє мерові сильне плече. Той вдячно спирається на плече, визнаючи свої гріхи.
Очікувані наслідки: потужний тиск з боку політичних опонентів, катастрофічне падіння рейтингу мера, «розхитаний стілець» під губернатором. У перспективі – швидка відставка (Дебой) та звільнення у найнесподіваніший момент (Рижук).
Як бачимо, обидва варіанти є для політиків травматичними з іміджевої точки зору і ризикованими – з кар’єрної . Чи існує для них краща альтернатива? Існує. І називається вона:
«Інсценізований публічний конфлікт».
В українській політичній традиції посада міського голови завжди була поважною та самодостатньою – і в добу давньоруського віча, і в епоху Маґдебурзького права. Звичай тотального підпорядковування градоначальників губернаторові почав вкорінюватися тут лише за часів Російської імперії. Сьогодні, коли всі, кому не ліньки, без упину теревенять про «відродження місцевого самоврядування» та «права громад», логіка стосунків житомирського тандему виглядає дикуватим анахронізмом. Зрештою, мешканці Житомира обирали собі мера, а не Рижукові – васала. Тому будь-які спроби подовжити цей принизливий для городян васалітет – матимуть в результаті фіаско. І перший дзвіночок вже бемкнув.
Отже…
«Інсценізований публічний конфлікт». Рижук та Дебой синхронно розпочинають атакувати один одного, використовуючи для цього кожну зручну нагоду: виступи в обласній та міській радах, прес-конференції, засідання, наради, зустрічі тощо. Житомир, роззявивши рота, із подивом спостерігає, як нудна чоловіча «love story» просто у них на очах перетворюється на захоплюючу соціально-психологічну драму!
Очікувані наслідки: тиск опозиції сходить нанівець (бо опозиція сама нічого не розуміє), рейтинг мера зростає, позиції губернатора – як в області, так і в столиці – зміцнюються. Місто виходить з перманентної летаргії. Люди починають ділитися на «дебоїстів» та «рижукістів». По Михайлівській ходять дівчата у футболках «Deboi Girls» та «Порву за Рижука!». Всі інші політики витісняються на периферію громадської свідомості. У перспективі – повне захоплення тандемом головних місцевих лідерських майданчиків.
Звичайно, цей сценарій може бути реалізований лише з рядом важливих передумов.
1. Управління гнівом. Взаємні атаки – це не грубі образи з матюками, а тонко дозовані креативні «шпильки», які тут таки, через вдячні ЗМІ, летітимуть «у народ». І Рижук (який любить «рубонути з плеча»), і візуально лагідний Дебой мають спільно і таємно виробити «конвенцію про межі припустимого». Простіше кажучи, треба вміти вчасно зупинятися: політик-істеричка виглядає вкрай несимпатично.
2. Управління містом. Чим напруженіше конфліктуватимуть Рижук із Дебоєм – тим чіткіше та злагодженіше мають працювати їхні команди. Публічна війна досягне успіху тоді, коли супроводжуватиметься реальними успіхами мирного будівництва в місті та області. І перший тест – чи навчиться влада збирати з городян гроші за послуги ЖКГ. Бо якщо не навчиться, якщо місто далі летітиме в піке боргових ям – гріш ціна всім цим витребенькам. Розкіш сваритися можуть собі дозволити лише успішні управлінці!
3. Управління подіями. Щоб запустити в дію такий складний механізм, потрібні мізки. Не «надійні помічники», не віддані підлабузники, а люди, які мають практичний досвід роботи в галузі стратегічних комунікацій. Люди, які вміють вигадувати та здійснювати ефективні івенти, а також об’єктивно оцінювати наслідки своєї роботи. Потрібна нова мова для спілкування влади з городянами: не стандартне чиновницьке бубоніння, а сміливий, чесний, жорсткий діалог, який спричинятиме у міському середовищі позитивні катарсиси.
Але чи є в оточенні Рижука і Дебоя такі люди? Ось це і є головним знаком питання.
Тарас СТРІЛЬЧИК
