Ліквідатор аварії на ЧАЕС, учасник бойових дій в Афганістані Віктор Развадовський висловив свій погляд на нещодавні події біля стін українського парламенту, пов’язані із намірами влади скоротити соціальні витрати для певних категорій громадян України:
«В усі роки будь-яка країна живе в умовах обмежених матеріальних ресурсів, у тому числі й фінансових. У період криз таке її становище тільки загострюється. Не стала винятком з цієї реальності і наша Вітчизна. Однак, зважаючи на те, що відповідно до ст.1 Основного Закону країни Україна є соціальною державою, навіть за ускладнених економічних обставин у нас кожен громадянин мусить бути забезпеченим щонайменше об’єктивним прожитковим мінімумом. Відповідним, на моє глибоке переконання, і має бути підхід кожного державного чиновника у прийнятті публічних рішень.
А якщо взяти до уваги те, що навіть у найкращі роки нашої незалежності нам не завжди вдавалося дотримуватися навіть такої скромної планки, то додатковий тягар сьогодні однозначно має лягти не на плечі найменш захищених, а тих, кого прийнято називати успішними людьми. Хоч би тому, що самі по собі вони б ніколи не досягнули свого нинішнього статусу.
Проте, хтось вирішив інакше і спровокував акцію протесту потерпілих від аварії на ЧАЕС та воїнів-інтернаціоналістів. І, здається, від таких свої намірів ще не відмовився. Ігноруючи при цьому вимоги ст.ст.22, 46 Конституції України про неприпустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав наших співвітчизників. А у даному конкретному випадку мова ведеться про доволі скромні компенсації за втрачене здоров’я, які, до речі, тривалий час не виплачуються у повному обсязі. Не хочу навіть у думках припускати того, що у цивілізованому суспільстві, якою ми бачимо Україну, хоч комусь видається, що на повагу, пошану та дяку, і матеріальну, не заслужили ті, хто ризикував своїм життям, заплатив власним здоров’ям за порятунок інших. Переконаний, у цьому питанні, забувши про політичні чвари, ми зобов’язані бути єдиними.
Оскільки непросте становище української економіки не від кризи перевиробництва, то наразі було б доцільніше не поглиблювати його, обмежуючи мізерні споживчі можливості українців, а нарешті розпочати створювати сприятливі умови для нарощування об’ємів та збільшення номенклатури власної продукції. У підсумку це б дозволило нам розраховувати на нові робочі місця, зайнятість населення, ріст його добробуту, додаткові надходження до бюджету, захист від низькоякісного імпорту, а відтак – і знекровлення вітчизняної економіки. З іншого боку, такий підхід - ще й шлях до корекції структури нашої енергозатратної економіки та її захисту від впливу негативних зовнішніх чинників».
