23 вересня 2019, 08:14 Житомир: °C
Юрій Малашевич
Депутат Черняхівської районної ради

ПРО МІСЦЕВІ КОМУНАЛЬНІ ДРУКОВАНІ ЗМІ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ. ЧАСТИНА 3.

Оліївка: дитсадок та музична школа - на плані. ФОТО

Українська  обласна та районна  преса,  починаючи  з  років  здобуття  незалежності,  перебуває  в  процесі  постійного реформування і  оновлення. 

Районні та обласні засоби  масової  інформації  вистояли  в  жорстких  умовах  конкуренції  з національною  пресою  тому,  що  виявилися  певному  колу  читачів  найпотрібнішими,  адже  саме  в  них  шукає сільський  житель  відповіді  на  найболючіші  свої  запитання,  починаючи  від  пенсійної,  аграрної  і  закінчуючи податковою  та  політичною  реформами.  Завдячуючи  цьому  ж,  «районки»,  здебільшого,  витримують  і натиски  інших  видань  у  період  передплатних  кампаній,  бо  читачі  залишаються  вірними  рідній,  місцевій газеті.

Важливий  економічний  чинник –  сфера  розповсюдження,  точніше –  адміністративні  рамки  цієї  сфери.  Розроблена  на  підставі  існуючих  цін  на  матеріали,  послуги,  мінімальних  соціальних  гарантій  для  персоналу економічна  модель  громадсько-політичної  газети,  підтверджена  багаторічною  практикою,  показує,  що прибутковим  подібний бізнес може бути на території з населенням як мінімум  у 100-120 тисяч чоловік. Та й то за умови відсутності явної конкуренції з боку інших аналогічних видань.

Кожне  видання  має  свою  історію  створення,  боротьби  за  читача  та  подолання  різноманітних  труднощів. Більшість  таких  видань,  які  носили  комуністично-радянські  назви,  після  здобуття  Україною  незалежності було перейменовано на сучасний лад.

На  сучасному  етапі  економічних  проблем  у  преси  відчутно  побільшало.  Що  ж  стосується  редакцій  районок, то  навколо  них  склалася,  взагалі,  абсурдна  ситуація.  Додаткові  відрахування  до  Пенсійного  фонду,  інші податки  вилилися  для  середньостатистичної  малої  редакції,  незалежно  від  форми  власності,  у  додаткову потребу  в  коштах.  Для «районок» Житомирської області  ця  сума  складає,   як  мінімум,  40-50  тисяч гривень  на  рік в середньому на кожну газету.  Що  все  це  колись  обернеться  гідними  пенсіями  для  журналістів,  –  сподівання  з  розряду фантастики, а от, що деякі з них уже сьогодні залишилися без заробітної плати– реальність.

За даними Державного комітету телебачення і радіомовлення, на початок 2015 року в Житомирській області зареєстровано 367 друкованих видань, із яких періодично виходить близько 70 видань загальним тиражем трохи більше 550 тисяч примірників. В області функціонує 28 комунальних газет: одна — обласна, решта — районні, міські та міськрайонні.

Втрата ЗМІ державного і комунального статусу не призведе до їх «антидержавності». Питання роздержавлення районних ЗМІ знову набуває актуальності, зокрема і через запланований розгляд у Верховній Раді України відповідного законопроекту. За оцінками експертів, після роздержавлення значна частина (понад 40%) районних друкованих ЗМІ може очікувати закриття, ще частина газет може стати «ласим шматком» для українських олігархів.

Чи зможуть районні та обласні газети виживати без дотацій з бюджету і як їм підвищити професіоналізм, питання залишається відкритим.

Газета «Житомирщина» - одна з найстаріших в Україні. За три роки їй буде століття. Нині наклад становить 24 тис. примірників, у штаті працює 11 журналістів. Економічна ситуація, за словами головного редактора, у виданні стабільна. Жодного разу за роки незалежності не була затримана заробітна плата. Фінансову стабільність редакція забезпечує самотужки. На співзасновників не покладається, бо не відчуває їхньої підтримки.

«Тираж скрізь падає, і я бачу, що впаде і в нас. Адже у зв`язку з матеріальним становищем населення передплата йде дуже слабо. При цьому варто зазначити, що до процесу роздержавлення видання готове вже давно. – Якби це було зроблено раніше, ми сьогодні уже б міцно стояли на ногах. Хто б там що не говорив, але всі комунальні газети залежні. Якщо мені хтось скаже, що він друкує, що хоче, – то неправда. Співзасновники мають важелі впливу на видання».

Головним вісником Червоноармійського району є газета «Вісті» з тиражем 3 тисячі примірників. Очолює видання Ольга Бортнікова. Про вихід газети з-під опіки органів місцевої влади редакторка говорить з надією.

У ємільчинській «Народній трибуні» ситуація схожа. Видання не отримує дотацій, працюючи згідно з договором про висвітлення діяльності місцевої влади.

«Насправді, ці кошти покривають тільки 20–30 % від наданих нами послуг. Намагаємося працювати за принципом: скільки є грошей, стільки й витрачаємо. Але навіть коли їх не вистачає, ми не можемо сказати співзасновникам, що не будемо друкувати матеріал про сесію райради чи якусь колегію. У цьому проблема комунальних ЗМІ», — переконаний редактор Михайло Мельник.

Редактор міськрайонного видання «Земля Бердичівська» Володимир Кравченко вважає, що його газета роздержавлена вже 15 років, хоча ні Бердичівська міська, ні районна ради досі не вийшли зі складу співзасновників.

Свою позицію пан Кравченко мотивує тим, що вже чимало років газета заробляє сама на себе. Причому сума цих заробітків значна.

«Так вийшло, що один із наших співзасновників — районна рада — просто самоусунувся. Ми не отримуємо від них абсолютно нічого. Міська рада продовжує закладати у свій бюджет кошти для газети — дотацію у розмірі 10 тисяч грн. Але навіть для нашого тиражу — 4 тисячі примірників — це мізер», — пояснює Володимир Кравченко.

За словами редактора, для того, щоб вижити, редакції на рік треба мінімум 500 тисяч гривень. Тож виходить, що тільки 2 % від необхідної суми видання отримує від органів місцевого самоврядування, решту — змушені заробляти самі.

Готова хоч завтра до виведення органів місцевого самоврядування зі складу співзасновників редактор андрушівської районної газети «Новини Андрушівщини» Марія Олексюк. У колективу вже є чіткий план, як вони працюватимуть після роздержавлення.

Редактор володарсько-волинської районної газети «Прапор» Галина Мінялук також ратує за роздержавлення ЗМІ. Видання з більш ніж 80-річною історією останні кілька років, як і більшість колег по «комунальному» цеху, заробляє на себе самостійно.

«У багатьох моїх колег, що працюють у приватних чи незалежних виданнях, склалася думка, що “комунальники” виживають лише за рахунок дотації. Але це не так — “Прапор” їх не отримував уже кілька років поспіль. Зараз ми працюємо за договором про висвітлення діяльності районної ради та райдержадміністрації. Цензури, про яку теж часто доводиться чути від колег, у нас немає, але вплив влади ми відчуваємо скоріше в організаційному плані. Навіть таке втручання у роботу редакції заважає. Тож, вважаю, що питання про роздержавлення зараз на часі», — розмірковує редактор газети.

Галина Мінялук переконана, що її видання зможе адаптуватися до нових умов праці, але за однієї умови: «Процес роздержавлення має пройти на пільгових умовах для комунальних ЗМІ — щоб у колективу залишилося приміщення, матеріально-технічна база. Для “Прапора” це дуже актуально, бо, по-перше, приміщення редакції хоч і є комунальним майном, та все ж багато років утримується за кошти, зароблені колективом. Друга проблема — це майно: протягом останніх п’яти років нам вдалося власними силами значно оновити техніку, знову ж таки — за самостійно зароблені кошти».

Чи буде майбутнє у роздержавленої газети «Прапор»? Пані Мінялук певна, що буде, все залежить від вмотивованості колективу й уміння відчути настрої аудиторії. «Я можу спрогнозувати, що після роздержавлення тираж, можливо, трохи впаде. Такі тенденції відстежуються вже зараз: якщо в першому півріччі 2015 року він складав 2820 примірників, то вже у другому півріччі — всього 2400. Але якщо журналісти працюватимуть на себе, без впливу й вказівок влади, то будуть більше орієнтуватися на запити читача. Попит буде формувати пропозицію».

Думки, висловлені редакторами комунальних видань Житомирської області, показують, що районки готові до змін. Звісно, представники п’яти газет не можуть вважатися більшістю. Є, мабуть, і такі редакції, що не хочуть реформування, бо це боляче й не завжди приємно. Але попри їхні бажання реформа, найімовірніше, вже невідворотна, адже це одне із зобов’язань, зазначених в Угоді про асоціацію з ЄС та Коаліційній угоді.

Реформування ЗМІ – це не панацея, не рецепт видужування, дороговказ якісних змін на краще медіа-простору, який дедалі перетворюється в застійника, з якого кепсько пахне. Але цей процес має відбуватися прозоро і гласно.