23 вересня 2019, 14:10 Житомир: °C
Юрій Малашевич
Депутат Черняхівської районної ради

ПРО МІСЦЕВІ КОМУНАЛЬНІ ДРУКОВАНІ ЗМІ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ. ЧАСТИНА 4.

Довідка: За інформацією сайту Держкомтелерадіо, станом на 01. 01. 2015р. головним управлінням юстиції в Житомирській області зареєстровано 386 друкованих видань, з яких періодично виходить 82 загальним тиражем 519 456 тис. примірників. В області функціонує 27 комунальних газет, з яких одна – обласної сфери розповсюдження, решта – районної та міської. В інформаційному просторі області діють 24 телерадіомовники, у тому числі 15 – редакції радіомовлення, з них 6 – ФМ-радіостанції. Серед 24 телерадіомовників 4 – ефірні, з них 3 – мають ліцензії на трансляцію програм в цифровому форматі DVB-Т2, одна – ефірно-кабельна, 3 редакції (в кабельних мережах) функціонують у містах Бердичеві, Новограді-Волинському та Коростені. Провідним мовником в інформаційному просторі регіону є Житомирська обласна державна телерадіокомпанія.

Є  такий  жарт,  що  місцева  газета –  це  коли  новини  й  так  усі  знають,  але  всім  дуже  цікаво,  що  ж  насмілився «сказати»  редактор.  А  оте «насмілився»  –  мірило  всіх  мірил…  Порядності,  гідності,  професіоналізму,  відповідальності  газетярів.  Перед  людьми,  державою,  законом,  владою,  діяльність  якої  покликана висвітлювати  районна  газета (і  горе,  коли  виникають  розбіжності  інтересів,  чого  за  нинішнього  стану суспільства не уникнути аж ніяк).

Значною  проблемою  при  роботі  з  офіційними  джерелами  журналісти  називають «закритість»  чиновників.  «За  словами  журналістів,  посадовці  не  мають  бажання  спілкуватися  з  ними,  коментувати  свої  рішення,  відповідати на гострі питання, – сказав Сергій Гузь, голова Медіа-профспілки. – Звісно, що не всі чиновники так себе поводять, але в підсумку бюрократія викликає у журналістів негативне ставлення».

Таких висновків медіа-профспілковці дійшли на тренінгах з доступу до офіційної інформації.

На  тренінгах  журналісти  практикувалися  долати  такий  бюрократичний  бар’єр,  шукаючи  альтернативні джерела інформації, звертаючись до офіційних документів, створюючи мережу«своїх інформаторів». Однак тут  діє  загальне  правило  бюрократії:  спочатку  отримати  дозвіл  начальства,  а  потім  спілкуватися  з  пресою.  І це  відбивається  на  інформаційному  наповненні  видання,  особливо  районного,  яке  практично  кожну  подану інформацію має узгоджувати з адміністрацією.

Нині  актуальна  тема,  яка  вже  не  один  рік  обговорюється  і  в  журналістському  середовищі,  і  в  політикумі,  та,  зрештою,  і  в  суспільстві  в  цілому,  –  роздержавлення  засобів  масової  інформації,  засновниками

(співзасновниками)  яких  є  структури  представницької  та  виконавчої  влади. 

Кожен чиновник вважає своїм правом диктувати журналістам, про кого, про що і як писати.

Ще один спосіб тиску:  злива –  інакше  не  назвеш –  матеріалів  із  всеукраїнських  газет,  які  настійливо «рекомендують»  районкам  передруковувати.  Можна  почути  нарікання  жителів  міст  і  райцентрів  на  місцевих  журналістів:  розлінилися,  кажуть,  не  хочуть  працювати,  тільки  переписують  з  київських  видань.  Чи  не  тому  ми зіткнулися з тривожною тенденцією: передплата місцевих видань часто падає.

Щодо роздержавлення місцевих газет і журналів Житомирщини то це повинно було бути так :

співзасновників,  а  майно  редакції  виставляється  на  торги (редакційний  колектив повинен був би його  викупити  за 50 відсотків вартості);

зароблені  редакціями  газет,  засновниками  яких  колись  були  партійні,  комсомольські,  профспілкові  та радянські  органи,  свого  часу  були  збудовані  приміщення  редакцій  і  їхніх  друкарень,  причому  за  активної  й безпосередньої  участі  самих  редакційних  колективів.  Тому,  перш  ніж  переходити  до  роздержавлення, потрібно було передати  ці  приміщення  в  колективну  неподільну  власність  журналістських  організацій,  трудових колективів редакцій або в безстрокове оперативне управління редакцій;

Редакції  ж  тих  засобів  масової  інформації,  які  створені  органами  представницької  і  виконавчої  влади  після проголошення  Україною  незалежності  і  займають  приміщення,  збудовані  не  за  кошти  редакцій,  повинні мати  право викупу  приміщень і майна,  що є в  користуванні редакцій, за залишковою балансовою  вартістю з розстрочкою  на  десять  і  більше  років,  з  дотриманням  вимог  статті 11  Закону  України «Про  державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів».

Державні  органи  та  органи  самоврядування  не повинні привласнювати  приміщення  та  майно,  яке  є  в користуванні  редакцій  друкованих  засобів  масової  інформації,  та  передавати  або  продавати  його  іншим організаціям і тим самим позбавляти редакції та телерадіоорганізації можливості їхньої діяльності.

Так  само  майно  редакцій(комп'ютери,  розмножувальна  техніка,  транспорт,  папір,  меблі  тощо)  мають  бути передані  у  власність  редакційних  колективів,  адже,  хоча  сьогодні  редакції  заробляють  до70,  а  подекуди  й

100  відсотків  коштів,  необхідних  на  випуск  видання,  це  майно  вважається  комунальною  власністю,  і редакціям воно не належить.

Багато  журналістів  державних  і  комунальних  засобів  масової  інформації  побоюються,  що  при роздержавленні цих ЗМІ вони втратять право одержувати пенсію аналогічно до держслужбовців.

Я вважаю,  що  всі  журналісти  телерадіоорганізацій,  періодичних  видань,  заснованих  об'єднаннями громадян,  державними  науково-дослідними  установами,  навчальними  закладами,  трудовими  і журналістськими  колективами,  підприємствами  зв'язку,  що  їх  видають,  за  пенсійним  забезпеченням  мають прирівнюватися до державних службовців.

Процес  роздержавлення  друкованих  засобів  масової  інформації  передбачає  не  лише  комерційну  вигоду держави,  але  й  усунення  будь-якого  впливу  з  боку  державних  органів  на  діяльність  друкованих  органів масової  інформації  в  Україні.  У  зв’язку  з  цим,  на  рівні  проекту  важливо  створити  умови  для  залучення громадськості до участі в процесі роздержавлення.

Отже,  у  своїй  роботі  журналісти  районної  преси  стикаються  з  рядом  труднощів.  Проаналізувавши фактичний  матеріал  та  спираючись  на  певний  власний  досвід  роботи  в  подібному  виданні,  ми  виокремили  такі  основні  проблеми  роботи  в  районному  ЗМІ:  утримання  тиражу  шляхом  зацікавлення  читачів «живою»  інформацією; 

проблема  розповсюдження  газети (передплата  не  завжди  виправдовує  очікування,  і  часто випуск  газети  стає  збитковою  справою);  потреба  в  додатковій  фінансовій  підтримці  районних  громадсько-політичних  газет,  які  виявилися  економічними  заручниками  існуючого  в  державі  адміністративного  поділу;

звуження  журналістських  колективів,  основні  причини  яких –  маленька  заробітна  платня  та  невідповідні умови  праці; 

«інформаційна  експлуатація»  –  перекладання  обов’язків  з  пошуку  джерел  фінансування  наплечі  журналістів;  а  також  те,  що  значною  проблемою  при  роботі  з  офіційними  джерелами  журналісти називають«закритість» чиновників.

Дуже  впливає  на  наповнення  газети  її  статус  державної.  Сторінки  наповнюють  акти,  інструкції, повідомлення  офіційних  установ,  райдержадміністрації.  До  того  ж,  деякі  теми  неможливо  порушити  без ризику отримати догану. У газеті, яка належить адміністрації, принцип«преса має бути в опозиції до влади» не  спрацьовує.  Також  розміри  видання  не  дозволяють  надавати  усім  темам  і  проблемам  належної  уваги  та використовувати  так  звані  розгорнуті  розповіді.  Традиційно  публікації  редактора  займають  першу,  рідше другу  полоси,  так  само,  як  матеріали  посадовців  по  відношенню  до  дописів  читачів.  Перевага  при розміщенні  матеріалу  надається,  зважаючи  не  на  соціальний  інтерес  публікації,  а  на  джерело  інформації.

Матеріал, поданий адміністрацією, завжди знайде своє місце на перших полосах.  Але,  незважаючи  на  труднощі, ми  бачимо,  що районна Житомирської області преса має свої переваги, які зумовлюють її необхідність та подальший розвиток.