На вернісаж із нагоди 70-річчя з дня народження Леоніда Миколайовича Шелудька  31 жовтня на Театральній, 8 зібралося чимало цінителів мистецтва. Персональна ювілейна виставка художника у вільному доступі триватиме до 20 листопада ц.р.

На портретах, що відкривають експозицію,  − батьки Леоніда Миколайовича. Ті, кому дорогі їхні найрідніші люди, зрозуміють почуття художника, їх зворушить синова шана, вдячність і любов.

Натюрморти і пейзажі, які представлені на виставці, написані − про це сказав сам ювіляр − за три останні роки.

Натюрморти («Піони» (Півонії), «Літо», «Польові квіти, ягоди», «Жасмин», «Бузок») не тільки приваблюють красою форм і кольорів, створюючи приємне для ока видовище. Це все ж − не суто декоративні твори. Вони збуджують почуття, створюють певний настрій, викликають спогади, роздуми. Ледь помітні брижі на скатертині − і відчувається чиясь присутність, що додає загадковості. Склянки («Літо») не тільки додають прозорості й світла роботі, але і створюють інтригу. Ягоди ж на роботах пана Леоніда такі, що і без відповідного напису про ГМО розумієш: це продукт натуральний! А «Бузок» − просто приклад «літературного» підходу до натюрморту. Вікно, зсунутий обрус, що відкриває частину столу, розкішний бузок у посудині і кетяг-сирота на складках скатертини, прозорий(!) кухоль… Чим не оповідь – не стільки про  те, що зображено, − про людське життя!

Але більше всього у залі на Театральній, 8 − пейзажів (26!). В одному із виступів на вернісажі пана Шелудька назвали поліським Шишкіним. Хочеться посперечатися із промовцем. Леонід Миколайович настільки самодостатній автор, що не потребує вимірювання іменитими одиницями. Він досягнув такого рівня, що ним можна міряти здібності і таланти інших.

А тепер трохи пейзажної конкретики.

«Спогади». Те, що збереглося в нашій пам’яті, те, що ми можемо відтворити, як би ми не хотіли, не може бути яскравіше реальності. Поволока часу розмиває контури, все бачиться, як в тумані, а жовте листя на кущах нагадує про плин часу. Саме цей стан душі, настрій і передає картина.

  «Лісова дорога». Мабуть, треба бути чарівником, щоб так заворожити звичайнісінькою калюжею, що утворилася після дощу. Але ж це не калюжа,  то −  дзеркало, в яке задивилось літнє небо,  а все довкола –  коштовне обрамлення цього свічада.

Ні в якому разі не можна пропустити «Вечір». Відчути, побачити, відтворити яскраву мить на схилі дня, на схилі року. Такі миті бувають і на схилі життя…

 Про «Осінній мотив» уже йшлося (див. Пейзаж: рейтинг зашкалює).

А ще «Сонячний ранок», «Осіння краса», «Сонце заходить», «Березовий танок», «Кудись вона біжить», «Весна»…

Пана Шелудька називають співцем Полісся. Але не варто обмежуватися тільки цим титулом. Придивімося уважно до пейзажів Леоніда Миколайовича. Дорога, стежка, річка (теж дорога)…  Дорога − символ життя, долі. Дорога – це завжди таїна, безмежність можливостей та їхньої реалізації, а часом − вигнання і приреченість. Це і життєвий досвід, і бажання пізнати себе й світ, прагнення оновлення, рух до істини. Тема дороги – невичерпна, як тема кохання, − присутня в усіх роботах художника.  Ось що піднімає творчість Майстра на більш високий рівень, потребує філософського осмислення. Реальні дороги на картинах різні, але прямі тільки тоді, коли заасфальтовані («Осіння алея»). Куди ж вони ведуть? Що це може і має бути: «Зимовий собор», «Замкова гора», «Зарослий ставок»?

Дорога має духовний і моральний вимір, і кожен у житті її шукає сам.

Дорога, яку обрав Леонід Миколайович Шелудько, привела його до визнання. Із ювілеєм, Майстре!