16 вересня 2019, 07:13 Житомир: °C
Юрій Малашевич
Депутат Черняхівської районної ради

Сценарії майбутнього України: від оптимістичного до колапсу

Чи можна собі уявити Україну у 2020 році? А у 2030-му? Певно, більшість відповість, що не уявляє, якою буде ситуація у країні навіть через місяць. А ось вчені вже працюють над цим — створюють моделі довготривалого розвитку, оцінюють шанси і ймовірності кожного виокремленого сценарію Більше того, вони переконують: якщо влада не визначить довгострокових пріоритетів, а лише гаситиме локальні пожежі, країна до 2020 року приречена на консервування кризи, а у дальших горизонтах 2030 року й навіть на «чужу суб’єктність» чи «дезінтеграцію».

Одне з найфундаментальніших досліджень розвитку України (Форсайт) провела група фахівців Світового центру даних «Геоінформатика та сталий розвиток» (http://wdc. org. ua/), який працює під егідою Міжнародної Ради з науки (ІCSU) при НТУУ «КПІ» під науковим керівництвом академіка НАН України Михайла Згуровського (на знімку)

У роботі над пректом Форсайт взяли участь 112 осіб (50 з них були залученими ззовні експертами). Тож  які галузі можуть врятувати Україну, що гальмує розвиток та які найбільш вірогідні сценарії розвитку нашої держави.

Сьогодні експерти виділяють п’ят основних проблем, що стоять на заваді нормального розвитку нашої держави. Передусім — це недосконалість податкової системи України, що змушує як мінімум половину її економіки вже тривалий час перебувати у «тіні». У 2014 році тіньова економіка сягала 50 відсотків, у 2015-му 52, 2016-му — 47. Другим серйозним гальмом розвитку є корупція, яка відтягує від ВВП майже 14—15 відсотків. Скажімо, у 2014-му це було 13,9 відсотка, 2015-му — 14, цього року — 13,1. Це величезний тягар! Відсутність пенсійної реформи не дає змоги усунути хронічну розбалансованість старої системи солідарності поколінь. Щороку виникає дефіцит. Щороку виникає дефіцит Пенсійного фонду, який покривається за рахунок бюджету. Скажімо, 2016 року такий дефіцит становив 7,5 відсотка від ВВП.

Четвертим чинником є обслуговування державного боргу. Найбільші платежі перед МВФ та власниками державних облігацій України припали на 2014—2015 роки за позики, отримані у 2008—2010 рр., що змусило уряд вдатися до реструктуризації боргу із зовнішніми позичальниками. Ця болісна й політично вкрай небажана процедура спричинила падіння рейтингів платоспроможності України до критичних рівнів«Restrіcted Default» та «CCC», що драматично знизило довіру до України, як надійного позичальника і, за оцінками експертів, відштовхнуло від неї понад 150 млрд. дол. «неполітичних» інвестицій до 2020 року.

Останнім з топ-п’яти гальмуючих чинників розвитку країни є енергомісткість нашого ВВП. Україна, порівняно з розвинутими країнами, на 1 долар ВВП витрачає у 3—5 разів більше енергетичних ресурсів. Не здійснивши революції у галузі енергозбереження, ресурсо- і матеріалозбереження, ми не зможемо рухати економіку.

Україна має десятки галузей економіки, але не за кожною ми можемо бути цікавими зовнішньому світу. Тому експерти виходили з групи критеріїв, які допомогли визначити нашу потенційну затребуваність у  міжнародній кооперації. Використовуючи методи Дельфі та SWOT-аналізу, було визначено дев’ять кластерів економіки, з якими Україна може бути цікавою та інтегруватися у міжнародну кооперацію.

На першому місці знаходиться аграрний комплекс. Його лідерство абсолютно обґрунтовано, тому що на 0,5 процентах території земної кулі, які займає Україна, зосереджено понад 20 відсотків світовогочорнозему. Не скористатися такою рентою, яку нам надає природа, нерозумно. Інша справа, що як для цього кластеру, так і для усіх інших, не стоїть питання виробляти продукти сировинного характеру і продавати їх. Потрібно виробляти продукти з високим ступенем переробки та високою доданою вартістю. Тому коли ми говоримо про аграрний сектор, то не маємо на увазі продаж зерна, насіння соняшнику чи ріпаку, а вирощування сільськогосподарських продуктів і переробка їх на високоякісні органічні продукти харчування, які дорого коштують на зовнішніх ринках.

На другому місці несподівано для нас виявився військово-промисловий комплекс. Якщо аграрії до 2020 року можуть робити внесок у ВВП на рівні 19-20 процентів, а до 2030-го — на рівні 24 відсотків,  то військово-промисловий комплекс до 2020 року дасть до 15 відсотків ВВП, а до 2030 року його внесок зросте до 17 процентів. Чому? Ми входимо до десятки найбільших країн-експортерів зброї у світі. ВПК, особливо після початку війни на сході, мобілізувався, перебудувався і зараз показує кращі і кращі показники.

На третьому місці — інформаційно-комунікаційні технології. Цей кластер економіки може дати до 2020 року дев’ять процентів внеску у ВВП, а до 2030-го — 12. Чому лише третє місце? Адже ми весь час чуємоіз ЗМІ, що ІT — це сектор номер один. Проте це думка не фахівців. Після проведеного ретельного аналізу, експерти дійшли висновку, що в частині людського капіталу, добре підготовлених програмістів і математиків, ми можемо конкурувати з найбільш розвиненими країнами. Та й зараз за цією компонентою ми у п’ятірці кращих у світі. А ось у частині розвинутої інформаційної інфраструктури, ми відкинуті  від потужних країн. Це і розгалужені грід-мережі (тобто мережі суперкомп’ютерів), це і потужні дата-центри для інтелектуального аналізу великих обсягів даних, це і Інтернет четвертого покоління, який має охопити країну в цілому... Щоб ми були конкурентоспроможними гравцями в «продуктовому» ІT-сегменті на світових ринках, розробляючи великі і комплексні системи, потрібно мати ось цю розгалужену інфраструктуру. А це сотні мільйонів доларів інвестицій. Тому поки що наш ІT-сектор претендує лише на третє місце.

Наступним кластером економіки є нанотехнології та створення нових речовин і матеріалів. Тут збереглися наукові школи, потужні лабораторії, підприємства, які розвиваються на основі якраз цього типу технологій.

Ще одна перспективна галузь — зелена енергетика. Це та енергетика, яка все більше і більше заміщуватиме вуглеводні так званими чистими джерелами. Цей кластер, як і попередній, може дати до 5 відсотків внеску у ВВП до 2020 року і до 8 процентів до 2030-го.

Високотехнологічне машиноприладобудування є наступним кластером з внеском у ВВП 5 і 7 відсотків відповідно до 2020-го і 2030 років. До цієї галузі відноситься усе наше космо- й ракетобудування, авіабудування, турбобудування, суднобудування, верстатобудування. Тут Україна зберегла великий потенціал, але цей кластер знаходиться не так високо, порівняно з іншими через значні втрати зовнішніх ринків. Це не вина власне самих машинобудівників, особливо в космічній і авіаційній галузях. Вони здатні створювати системи і комплекси, що не поступаються кращим у світі. Це програш наших політиків на геополітичній і геоекономічній шахових дошках.

Розвиток транзитної інфраструктури — Україна має таку географію, що вона повинна бути шовковим шляхом між сходом і заходом. Та, на жаль, цей кластер знаходиться лише на сьомому місці, хоч тут є колосальний потенціал. Чому лише сьоме місце? Звичайно, через низький рівень технологічного розвитку. Це перше, але не головне. Зараз у зв’язку з політичними обставинами нам закриті шляхи до Китаю та Середньої і Південно-Східної Азії через РФ. Якби вони були відкриті, і зацікавлені країни (той само Китай) могли вкладати у нашу транзитну галузь, то цей кластер був би на другому чи третьому місці. А Китай у цьому зацікавлений, бо щороку він експортує до Європи повітрям 200 мільйонів тонн своїх товарів. Вигідніше було б використовувати залізницю через Росію й Україну, але політичні обставини цього не дозволяють. До 2020 року внесок транзитної інфраструктури до ВВП планується на рівні 5 процентів, до 2030-го — 7. Наступний кластер — це науки про життя. Сюди відносяться біомедична інженерія, фармація, клітинна медицина, тобто усі ті науки, які підвищують якість і тривалість людського життя. Хоча у світі у цій галузі зараз відбуваються колосальні прориви, розвинуті країни інвестують величезні кошти у такі дослідження, у нас — великий занепад. Зокрема, йдеться про навчально-лабораторну, інструментальну бази, підготовку кадрів і наукові дослідження. Незважаючи на наявність традиційно сильних наукових шкіл у галузі біології і медицини, через неправильну систему державних пріоритетів цей кластер знаходиться на передостанньому восьмому місці.

Хоч ми надовго втратили Крим, але туризм є одним із потенційних кластерів. Є Київ, Одеса, Кам’янець-Подільський, Львів, Карпати... Не вистачає якісного менеджменту, сервісу і, безумовно, інфраструктур.

Якщо країна не має довгострокової стратегії розвитку і політичної волі для її втілення, то досягти значного підйому неможливо. Подивіться на позитивні приклади: країна Ізраїль. Практично відсутні природні  ресурси, є лише якісний людський капітал. Держава з 1948 року перебуває у воєнному конфлікті із сусідами. Але напрацювавши стратегію свого високотехнологічного підйому, Ізраїль не відмовився від нього. Сьогодні — це одна з найбільш розвинених країн, і так як і ми захищає свій суверенітет постійно, не списуючи на те, що великі ресурси доводиться виділяти на власний захист. Без довгострокової стратегії розвитку залишимося у тому стані, в якому ми є зараз, а то й опустимося ще нижче. Ми, у КПІ, вже давно займаємося такими дослідженнями, до яких залучаємо десятки математиків, системних аналітиків і експертів в галузі економіки, екології, соціології, не лише з України. Було виконано вже три таких проекти. З ними детально можна ознайомитися на порталі Світового центру даних «Геоінформатика і сталий розвиток» (http://wdc.org.ua/sіtes/default/fіles/FORESІGHT2016-POSTER-UA.pdf). Перший 2008 року, який передбачав три сценарії майбутнього розвитку, другий — 2015 року після драматичних подій в Україні, і 2016-го, бо за рік відбулися дуже суттєві зміни, і потрібно було повторити дослідження для корекції бачення. Звичайно, результати Форсайту не претендують на істину в останній інстанції. Вони можуть стати часткою певного інтелектуального капіталу для політиків. Але і політикам потрібно виконати свою роботу: зібрати такі частки, претендують на істину в останній інстанції. Вони можуть стати часткою певного інтелектуального капіталу для політиків. Але і політикам потрібно виконати свою роботу: зібрати такі частки, провести громадське обговорення, обрати курс і слідувати йому. Поки що таких дій влади ми не бачимо. Ми сподіваємося, що через громадянське суспільство це бачення, яке проходитиме у глиб соціуму, зможе формувати і думку політиків, і впливати на неї.

Якщо ми не реалізовуватимемо довгострокові стратегії, то майбутнє України буде дуже сумним. Ми будемо відкинуті до рівня сировинних придатків; станемо територією, на яку зайдуть зовнішні гравці, які використовуватимуть нашу некваліфіковану робочу силу. А кваліфіковану, високоінтелектуальну працю вони залишать за собою. Скажімо, вчений з України їм не буде потрібний. Їх влаштує,  якщо він візьме до рук віника та піде підмітати вулиці. Зокрема, на нашій землі вирощуватимуть продукти харчування, але їхніми технологіями, і ці продукти належатимуть їм.

Подивіться на Аргентину, де саме це й сталося після кризи 2000 року. Також ми будемо цікавими світу як сховище всілякого бруду, зокрема ядерного.

Ми дуже хочемо, щоб Україна напрямок свого розвитку змінила на кращі сценарії. У дослідженнях ми показали, що це можливо. Є й відповідні світові приклади. Для цього потрібно, щоб були виконані умови, на які вказують дослідники. Які 50 дій влади мають бути здійснені для того, щоб забезпечити розвиток України бажаними сценаріями, експерти також розрахували і обґрунтували. Поки що все це не виконується, і ми, втрачаючи час, рухаємося за сценарієм консервування кризи. Його ймовірність найбільша — 50 відсотків. Це той сценарій, коли свій рух і розвиток держава здійснює не завдяки баченню й устремлінням, а ситуативно, у зв’язку з дією внутрішніх та зовнішніх чинників. Ми як трісочка, що намагається втриматися на воді, яку кидає у різні боки. Цей сценарій найбільш ймовірний, й поки що ми у ньому знаходимося.

Але хочу зазначити, що рік тому, коли проводився Форсайт—2015, параметри були дещо гіршими. У 2016 році вони покращилися, хоч і не значно, завдяки реформам, що відбуваються. У дослідженні їх виділено десять.

Слід зазначити, що вони інституціональні, тобто довгострокової дії. Реформування системи органів внутрішніх справ чи «Нафтогазу», де була змінена тарифна політика, чи введення електронного декларування, чи інші реформи, що прописані у нашому дослідженні, не спрацьовують миттєво. Враховуючи це, параметри дещо покращилися, але це покращення настільки незначне, що ми ні до 2020 року, ні до 2030-го не зможемо за такого характеру розвитку досягти бажаних сценаріїв.

Під час виконання проекту розглядалися й інші, ще гірші, сценарії. Якщо ми не будемо мінімізовувати гальмуючі чинники (а мінімізація кожного з них — це реформа у певному секторі), активізувати кластери економіки, відповідним чином здійснювати перепідготовку людського капіталу, то зі сценарію консервація кризи перейдемо до повного або суверенного дефолту. Ймовірність цього сценарію — 30%. Суверенний дефолт може бути керованим і некерованим. За умов некерованого дефолту відбувається втрата функцій держави, деякі ознаки якої ми вже спостерігаємо. Наприклад, ситуація з нелегальним видобутком бурштину, де певні недержавні утворення формують свій кодекс законів і правил дій.

Найгірший сценарій до 2020 року — це колапс. Тобто повна втрата функцій держави і перехід під контроль зовнішніх гравців. Це дуже погана перспектива, бо тягне за собою великі соціальні загострення і активізацію деструктивних сил. Але, на щастя, цей сценарій для України є лише теоретичним. Ймовірність його досягнення до 2020 року не перевищує 5%. Дослідниками також побудовано і промодельовано чотири сценарії розвитку України на довгостроковому часовому горизонті до 2030 року. Але їх обговорення може бути темою окремої розмови.

 

 

Джерело: газета «Голос України»