15 вересня 2019, 12:55 Житомир: °C
Юрій Малашевич
Депутат Черняхівської районної ради

Уперше український прапор над Черняховом підняв Василь Василиків

СвÑÑлина вÑд Yuriy Malashevich.


Тоді ще України як держави не існувало. Була Українська РСР у складі тоталітарної імперії - СРСР. Реально і жорстоко всі сторони життя керувалися єдиною партією КПСС і КГБ із Москви. «Державними» прапорами УРСР були криваво-червоний (СРСР) і червоно-синій (УРСР).

Нагадаємо, що 26 квітня 1988 року активіст Товариства Лева львів’янин Юрко Волощак вперше в Україні підняв національний прапор – на мітингу до річниці Чорнобильської катастрофи на площі Ринок у Львові.

У Житомирі національний прапор підняли в червні 1990 року. На момент підняття національного стягу над будинком Житомирської міської Ради народних депутатів українські прапори вже майоріли над ратушами трьох обласних центрів України, але тільки в Галичині: в Тернополі - із 23 березня 1990 р., у Львові - із 3 квітня 1990 р. та в Івано-Франківську - із 15 квітня 1990 р., а також у Стрию - із 14 березня 1990 р. та в Дрогобичі - із 2 квітня 1990 р.. Та одна справа – Галичина із потужним національним піднесенням того часу, а інша справа - Житомир…

Тим не менше, Житомир став першим містом за межами Галичини, першим містом Центральної України, де використання національної символіки було узаконено спеціальним рішенням міської Ради народних депутатів і над ратушею якого всупереч тотальному тиску партійно-державної машини було встановлено синьо-жовтий український прапор.

24 липня 1990 р. у Києві блакитно-жовтий прапор був урочисто піднятий над будинком міської ради.

І ось хвиля національного підйому вже докотилась до нашого рідного Черняхова. До проголошення Незалежності України залишалося майже півроку.

Навесні 1991 року депутати Черняхівської селищної Ради народних депутатів на чергову сесію винесли питання про зміну державної символіки. Місцевим патріотам, серед яких найактивнішими були Василь Василиків, Іван Васильєв та Віктор Матвійчук, не терпілося встановити справедливість і прибрати з-перед очей радянські символи. Головою виконавчого комітету Черняхівської селищної Ради народних депутатів був тоді Валерій Адамович Красовський. Депутати підтримали пропозицію ініціаторів. Виконати рішення сесії доручили Василю Василикову – жовто-блакитний прапор замайорів над селищною Радою. Два прапори (другий згодом підняли над будівлею райкому партії) передали Василеві Василикову його земляки – львівські рухівці.

СвÑÑлина вÑд Yuriy Malashevich.

Піднімаючи прапор майбутньої України, вони вірили, що незалежна Україна буде, але ніхто не знав, коли і якою ціною…

Підняття українського прапора над селищною Радою викликало як захоплення і підтримку з боку більшості черняхівців, так і люту ненависть з боку «партійних і совєтскіх дєятєлей» та їхніх агентів і прислужників із п’ятої колони.

У давні часи, коли українські воїни приступом брали ворожу фортецю і вивішували над нею прапор, вуличні бої в місті ще могли продовжуватися.

Але вже висів символ, який демонстрував безглуздість подальшого спротиву. При втраті прапора військова частина розформовується.

Наслідків акції довелося чекати недовго: державного службовця Василя Василикова наступного дня звільнили з роботи за скороченням штатів і за майже одностайної згоди керівництва районної профспілки держслужбовців (не погодився поставити свій підпис під вердиктом тільки Борис Зименко). Вочевидь, для радянської номенклатури жовто-блакитний стяг асоціювався тоді не інакше, як із фашистськими штандартами. Але районне керівництво за три дні вийшло із пострадянського шоку і відновило Василя Василикова на роботі.

Національні прапори замайоріли над головними приміщеннями міст, сіл і селищ нашої області. Але комуністи ніяк не мирилися. Один за одним надсилалися звернення.

«Под чуткім руководством» раніше надісланого спеціально із Москви з апарату ЦК КПСС першого секретаря Житомирського обкому КПСС Владіміра Фьодорова, який люто ненавидів все українське, посипався шквал протестів прокурорів усіх рівнів, рішень районного, міського, обласного судів, кілька окремих постанов обласної прокомуністичної Ради та центральної влади в Києві.

А ще - моральний тиск, брехня, наклепи і провокації через підконтрольні засоби масової інформації, перш за все, – компартійну газету «Радянська Житомирщина», яка завзято чавила все живе – свободу слова, демократію, становлення української незалежності. Тоді уперше відчулось, як «заламують руки і ноги» лише тому, що ти – українець.

Суть цього тиску була в одному – негайно зняти «націоналістичні полотнища» з будинків рад і відмінити всі рішення стосовно національної символіки, як незаконні, а інакше…

Згодом комуністична система посипалась як картковий будинок.

23 серпня 1991 року групою народних депутатів синьо-жовтий український прапор внесено у сесійну залу Верховної Ради, а вже 4 вересня його урочисто підняли над будинком парламенту.

Згодом постановами Верховної Ради від 18 вересня 1991 року «Про прапор України» і від 28 січня 1992 року «Про Державний прапор України» національному прапору фактично було надано статус офіційного прапора країни.

23 серпня 2004 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ № 987/2004 «Про День Державного Прапора України». Цим Указом «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України» встановлено в Україні нове свято — День Державного Прапора України, який щорічно відзначається 23 серпня.