7 липня 2020, 22:26 Житомир: °C
Давиденко Роман
Заступник керівника Житомирської міської організації Політичної Партії УДАР" Віталія Кличка. Політик, журналіст, професор права

Слово це безжалісна зброя, чи панацея?
Хороша людина це не професія, це її відповідний стан. Професіоналізм, наприклад, правоохоронця, будівельника чи журналіст підтверджується його особистими справами. Добрі вони чи погані, оцінку дає громадськість, а наслідкам певних дій є історія. Міліції - пошаною за розкриття злочинів чи ганьбою за «кришування» бізнесу, будівельникам - визнанням майстерності чи передчасною руйнацією будівель, журналістам - об'єктивним висвітлюванням подій чи скандальною славою, так як наслідок падіння авторитету та ігнорування колегами по цеху.
Чому я це все пишу? Тому що все, що відбувається у владі є дзеркальним відображенням подій у суспільстві, а саме, втрата моральних принципів і відсутність професійної освіти, виховання, воно дає можливість для певної підміни понять та спотворення професіональної діяльності.

Нещодавно, випадково, став свідком цікавих на мою думку подій. Згодом зрозумів, що виступаю в якості свідка за порушеною Шевченківським РУГУ МСВ України у місті Києві справі, з перешкоджання журналістській діяльності ст. 171 КК України, яка передбачає до 3 років позбавлення волі. А справа, ось у чому…
Близько о 15.00 08.01.14 р. я приїхав на Майдан Незалежності, аби поспілкуватися з людьми щодо робочих моментів, які виникають під час взаємодії з Народними депутатами України. Та не встиг і слова сказати, як в розмову втрутився невідомий громадський активіст з інформацією, про те що в Будинку Профспілок на 2 поверсі біля прес-центру Штабу Національного Спротиву відбувається якісь конфлікт, (особи та учасники конфлікту не називалися). Народний депутат України ПП УДАР Сергій Миколайович Аверченко був одним з присутніх під час бесіди з Комендантом Будинку Профспілок. Він особисто попросив мене розібратися з ситуацією, що винила оскільки я є правозахисником і маю певний досвід розв'язання конфліктів. Аби не перевантажувати читачів, нюансами і подробицями, намагатимусь стисло розповісти, що ж насправді трапилося.
В епіцентрі подій я побачив людину, яка стояла з планшетом і мікрофоном 112 телевізійного каналу і вела пряму трансляцію з коридору 2-го поверху Будинку Профспілок, знаходячись біля закритих дверей актового залу, куди його не пускали активісти та орендарі Будинку. Він досить емоційно просив пройти в актовий зал, говорячи про те, що там нібито катують людину. Це мене дуже здивувало адже, якщо катують і б'ють то тільки в міліції, а Майдан, це мабуть саме безпечне місце в Україні. Зайшовши в актову залу з журналістом 112 каналу Андрієм Дрофою, переконався, що невідома мені людина віком до 30 років знаходиться в стані сильного алкогольного сп'яніння та в неушкодженому стані, про що в прямому ефірі транслювалося журналістом, вважаючи конфлікт вичерпаним вийшов з актового залу. Слідом за мною пішов телевізійник намагаючись задати одне й те саме питання, чому людину побили, чому вели, чому саме в будинок профспілок, тощо.
Чесно кажучи, я намагався зрозуміти, чому до мене така надмірна увага та свідком яких саме подій мене хочуть зробити. Надмірно сп’янілу людину при мені ніхто не бив. Активісти Майдану також стояли від нього осторонь і боялися підійти, оскільки він сам до всіх приставав. Незвичний конфлікт виник з того, що людина, яка не представилась і не мала можливості взагалі щось зрозуміло сказати, зривала прапори з національною символікою на Майдані, за що їй було зроблено зауваження. Зрозуміло, що невідома особа порушувала громадських порядок, але з контексту дискусії з журналістом 112 каналу ця інформація була виключена, оскільки вона не зовсім цікавила працівника телебачення. Цікавим був сам факт побиття з його "кривавими подробицями", зі "смакуванням численних так званих ударів", з повним знехтуванням норм права та захисту прав людини, і все це в країні, яка перевищила всі світові рекорди з побиття журналістів під час подій біля Адміністрації Президента; це в країні, де б'ють активістів за їх політичні вподобання; це в країні, де існує цензура, де палять машини українців за їхню небайдужість; це в країні де представники правоохоронних органів б'ють людей та ще додають, це ти за Євроінтергацію. Таких прикладів, на жаль, можна наводити безкінечну кількість. І вже вся світова спільнота засудила виключне правосуддя, виключне кримінальне провадження проти активістів. Повертається 33-34 рік, коли теза: Те, що у вас немає судимості, це не ваша, а наше недопрацювання!
Під час прямого ефіру Андрій Дрофа неодноразово задавав мені питання, чи будемо ми викликати міліцію, на що я в категоричній формі заявив, що будемо викликаті міліцію, оскільки ця невідома людина знаходилася в алкогольному стані, вчинила наругу над національною символікою, для з'ясування його особистості, буде обов'язково викликано правоохоронців, але він не сказав, що його колеги по цеху вже викликали міліцію і під час ефіру вона знаходилася біля Будинку Профспілок. Я особисто просто фізично не мав можливість викликати сторожів закону, оскільки одночасно не можу виконувати декілька дій не розібравшись. Тим більше, за хибний виклик міліції також передбачена кримінальна відповідальність!
Правоохоронцям я дав пояснення, і є відповідний протокол допиту.
Ці події для України є Великий Сум і Ганьба, яку потрібно з корінням виривати, ще обробити, аби не проростало з насіння. Після цієї так званої "хвилини слави", мене було запрошено на прямий ефір каналу 112 і дві години з М. Погребінським, та Д. Видріним ми оговорювали цю подію, а також політичну ситуацію в країні. Наприкінці ефіру в мене попросили вибачення за некоректність висловлювань в мою адресу, про це є відповідний відео запис та журналіст Андрій Дрофа (на пропозицію ведучої Світлани Орловської), якій так само був присутній у студії, запропонував залагодити непорозуміння. У формі жарту чи серйозно все той же Андрій Дрофа повідомив мені про те, що ним було подано до міліції дві заяви, щодо перешкоджання журналістської діяльності та побиття людини на що я відреагував і реагую досить спокійно, оскільки право кожного громадянина повідомляти правоохоронні органи про вчинення протиправних дій. Певна річ я, як людина цивілізована, погодився, оскільки свято віру в щирість людей. І на останок, з цього всього я зробив для себе висновок, що у журналіста в руках дуже потужна зброя, це слово, і цією зброєю можна як похвалити так і вбити.
Я не хочу, жити в тій країні, де існує псевдожурналістіка, де існує, "джинса", "темники", "заказуха" яка може існувати на "смажених фактах", на теорії трьох "С" Секс, Скандал, Смерть! Зараз мені дзвонять друзі та незнайомі люди зі словами підтримки, пишуть повідомлення в фб та пропонують допомогу, а також правозахист. Дякую всім, але я чистий перед законом, і нікому ні в чому не перешкоджав, а навпаки сприяв відновленню справедливості і журналістської етики, але на жаль, перекручування фактів і спотворення інформації, ніхто в нашій Богом даній країні, не відміняв, як і не відміняв вибіркове правосуддя і "полювання на відьом"!