23 вересня 2019, 14:11 Житомир: °C
Дмитро Ткачук
Заступник міського голови

Маніфест Гідності

 Перший раз в житті одягнути бронежилет довелося рік тому на майдані. Повертаючись в Житомир ввечері віддав хлопцям, що лишались. У нас їх було всього 25. Такі речі не могли бути персональними і повинні були бути у тих кому більш потрібно. Так я вважав 19 лютого 2014 року. Через день дізнався про те, що біля нашого табору лежало перше тіло того з ким ще кілька годин тому довелося стояти пліч-о-пліч за дерев’яними щитами, які як виявилось не рятували як і бронежилети. Як виявилось другий клас прострілюється вогнепальною зброєю наскрізь. Не було там героїв, так їх охрестили пізніше. Кожен, просто робив те в що вірив, з надією на зміни, з вірою в краще майбутнє для всіх.

Пізніше ці події офіційно назвали Революцією Гідності. Як на мене, поспішили. Революції Гідності не відбулося. Революція передбачала б фундаментальну зміну системи, а гідність полягає не в покладанні квіті під «Слава Україні». Гідність – це поняття набору моральних цінностей. Революція Гідності означає перелам на позицію домінування ціннісних чеснот в свідомості.

Питання не в тому хто був чи хто не був на майдані, хто скільки вклав в то чи навіть по яку сторону барикади ти був. Суть полягає в тому чи відбулося переосмислення цінностей в тебе голові чи досягнуто змін в свідомості чи відбулась персональна Революція Гідності.

Ті кому є, що розказати часто мовчать і не лише тому, що про певні речі важко говорити, а тому що невдячна справа намагатись до нести в голови людей відчуття, що не пройшли через їх серце.

Обернувшись назад, подивившись на життя, я кажу, що Революція Гідності не відбулась. Така назва має більш формальну, історичну роль, а не сутнісну. Я не жалію про те, що було: ні про дії ні за помилки, шкода за те чого не сталося.

Рішення штурмувати, стріляти, вбивати приймали люди. Рішення, що впливають на долю життів, завжди приймають якісь люди. Тоді історію писав кожен, з бруківкою чи бутербродом в руках суттєво. Тепер долю знову пишуть політикани.

Незалежно від того, як буде далі, можу сказати, що я ніколи не буду рабом. Рабом, що спроможний прихилитися перед гниллю, підлістю, продажністю – піти на компроміс всупереч цінностям і гідності. Рабом, яким на сьогодні залишаються мільйони українців. Рабом спроможним «вшановувати пам'ять» і вже через кілька годин зраджувати те з вірою і надією в що гинули люди.