Моє серце горить пропускаючи через себе, ніби як призма, світло душ гайдамак часів Коліївщини, опришків Олекси Довбуша, вояків УНР, УПА, перед моїми очима стоять мільйони замучених комуняками голодом хліборобів та їх сімей, сотні тисяч вагонів-теплушок, в нетрях яких везуть моїх земляків, я бачу сотні таборів ГУЛАГу, населених українцями, мій мозок проймають героїзм та самопожертва мільйонів моїх одноплемінників (герої Базару, Крут, Лісові брати, бандерівське підпілля, майданівці, бійці АТО).

Я РАДИЙ І БЕЗМЕЖНО ГОРДИЙ, ЩО НАРОДИВСЯ УКРАЇНЦЕМ!!! І мій розум підказує мені, що просто так отримати свободу ми не зможемо. Бо потворам, що юрбляться біля владного корита, та їхнім холуям  –  ми, прості люди, потрібні лише у вигляді бездумної тупої сірої маси, якою можна легко управляти за допомогою нагайки та подачок! Їм хочеться стерти із нашого минулого сторінки героїзму, самопожертви та прагнення волі! Але ми, нащадки славних предків, будемо битися за свободу та за ПРАВО ЖИТИ, А НЕ ІСНУВАТИ!!!  

Проте прийде ще той час – коли потомки згадають нас … Згадають цю нашу боротьбу, згадають сльози й біль утрат… Але сконає Кат, і знову  звідусіль ми будем чути слово «ВОЛЯ»…